POLISYA.TODAY

Про обличчя української армії і не тільки

Три роки Україна у війні, і це стосується кожного. У середу, 5 квітня, малинчанин Павло Хоменко поїхав служити далі на східних кордонах України. Він військовий за професією — 17 років стажу, починаючи з Іраку, де в його підпорядкуванні була і відома всім сьогодні Надія Савченко. Але розмову із Павлом про Надію і не тільки відкладемо до наступного разу — коли повернеться у відпустку із зони АТО.

Сьогодні наше інтерв’ю — з Ігорем Загоровським, який проводив Павла в дорогу до епіцентру бойових дій.

Про Ігоря Валентиновича Загоровського я особисто довідалась в 2014-му, весною, — коли в Україні почалась перша хвиля мобілізації. Вона захопила і його — отримав повістку з’явитись у військкомат Малинський. З перших днів офіцер і служив у Малинському райвійськкоматі. Потім потрапив і в АТО.

Усі, хто був причетний до перших хвиль мобілізації, пам’ятають добре: якщо на фронті в солдата нема бронежилета, чи якщо в тилу дружина солдата потребує допомоги, отже, дзвоніть до Загоровського, він у військкоматі працює. Саме тому зателефонувала і тепер, напередодні Дня працівників військових комісаріатів.

— Але я два роки, як звільнений зі служби, це ви помилились номером, — зауважив Ігор Валентинович.

— Ні. Не помилилась, якщо і зараз вас усі атовці шукають і знають, як Загоровського із військкомату, мабуть ви за короткий термін служби зробили багато, щоб сьогодні про це говорити і не забувати.

Так почалось наше інтерв’ю.

— Наразі до війська на захист кордонів України мобілізовують нових бранців. Ось і ви провели свого друга Павла. Сьогодні, в третій рік війни на Сході, ніби всі трохи звикли до бойових дій, хоча повідомлення центральних офіційних джерел інформації про щоденні обстріли та жертви завжди шокують і сприймаються як горе — чиєсь рідне і своє болюче.

Ігорю Валентиновичу, усі ми добре пам’ятаємо весну 2014-го, яка без сумніву увійде у історію. Не оговтавшись від Майдану, нас кидонуло у війну. Це був початок військових дій в Україні — анексія Криму, а потім АТО на Сході і перша хвиля мобілізації. То був момент для рішучих дій не лише керівництва країни, але й влади на місцях: як хто спрацює в критичній ситуації…

— Ви розумієте, що таке мобілізація? Яка мобілізація? Які хвилі? Мобілізацію оголошують в країні у єдиному випадку — коли війна.

Хіба Україна в 2014-ому заявляла на увесь світ, що на нас напали, нам треба захищатись від нападника? Такого не було. Тому і мобілізації бути не повинно було, принаймні, те, що діялось, називається іншими термінами. Адже існують в світі чітко визначені терміни війна, агресія і так далі. Юридично в Україні війни нема, тому ніхто не мав і не має права говорити про мобілізацію. Та гібридна агресія, що наразі точиться на Сході України, — не вкладається у жодні рамки цивілізованого світу.

Знаєте, я всім,так би мовити давав гарантію, що війни між Україною і Росією не буде. На початку весни 2014-го мав зустріч із діючим офіцером російської армії. Поспілкувались. Я поділився своєю впевненістю, що не уявляю між нами війни. Він тоді одне сказав: «Чекайте біди».

Є в суспільстві такі факти, як «мотороли» та їм подібні, яким війна необхідна. А що таке початок бойових дій? Та славнозвісна Савур-Могила — марш-кидок на цю точку — 40 хвилин і все… Але на цю тему розмовляти не хочу.

Третій рік на Сході тривають бойові дії, так. Так, сьогодні ідуть служити на Схід — добровольці і за контрактом. Але це не мобілізація сьогодні — це контрактна служба. За це платять від 7000 гривень у місяць і більше, залежно від звання. Це наші реалії життя — в армію йдуть, зокрема, і щоб заробити, щоб прогодувати сім’ю і себе. Де у Малині платять по 7000 зарплати? На банкнотці чи на пилорамі за півтори зміни? Отож. Багато малинчан, і про це всі знають, ідуть служити свідомо — як на роботу з ризиком для життя.

— Коли ви служили у Малинському військкоматі, в короткий термін заробили авторитет офіцера, який може вирішити будь-які питання…

— Скажу так, завжди робив і роблю, що можу. Хочу-не хочу — це не для військового. Коли почалися заварушки в Криму, отримав повістку як офіцер. Мене викликали до військкомату — щоб проводив бойові навчання. А потім автоматично всіх зробили мобілізованими...

У моєму віці будувати військову кар’єру пізно було. Хоча ще в третьому класі у мене з’явилась мрія — бути радіоінженером, я тоді зрозумів, ким хочу бути, і став. Після школи вступив у КВІРТУ — Київський військовий інженерний радіо-технічний університет, тоді там був великий конкурс — на радіоінженерів. Знаєте, згодом цю спеціальність в країні «розчинили», вона зникла, але нині, наскільки я знаю, хочуть відновити.

Служив гереушником, в радіотехнічній розвідці, був звільнений зі служби у званні капітана. До мобілізації, був приватним підприємцем. Потім — знову служба. Зараз звільнений у запас.

У військкоматі виконував завдання, які не були прописані в обов’язках жодного зі штатних працівників. Чому? Бо час був такий — екстремальні умови війни, які ніхто не міг передбачити. Війна застала українську армію так би мовити в «лежачому положенні». Відправляли без бронежилетів і решти необхідної амуніції, все потрібно було виріщувати на місці. Починаючи з кевларових касок до банальних шкарпеток. Велику роль тоді зіграла ГО «Малинщина», з якою я координував дії. По суті, моя робота зводилась до координації рішень і їх виконання. Це було непросто тоді — коли не знали, куди направляють, що буде завтра.

Служба в армії і в мирний час була не медом, а коли поряд смерть, і поготів. Люди, які служать зараз на Сході, самостійно такий стрес не переживуть, це вкрай важко, тож з ним мають бути поряд психологи та інші служби. І це не дрібниця — психологічний злам. За три роки війни цим питанням серйозно так ніхто і не займається. Та й інших багато є питань.

Що фактично змінилось в українській армії за три роки війни? З’явилось трохи нових танків та нова форма? Армія — це дзеркало, відображення нашого суспільства. Вона не може бути окремо від держави сильною і професійною. Збройні сили, пробачте, — не опричники для захисту влади, а війська для захисту державних кордонів.

— І починається імідж армії, я так розумію, із військкомату…

— Може, не всі знають, але військкомат до війни і зараз — два абсолютно різних поняття. І, до речі, саме з військкоматів потрібно формувати імідж і престижність української армії, саме з військкоматів. Наразі, у військкоматах можуть служити лише ті, хто пройшов бойові дії в АТО. Реальні бойові дії. І це дуже правильно. Інакше — як офіцер військового комісаріату дивитиметься в очі ветерану АТО чи призовнику, який мріє про військову службу?

— І можна сміливо говорити, що у військкоматах нема корупції тепер?

— Обридло вже постійне глумління над райвійськкоматами. Хто має інформацію про хабарі чи корупцію стосовно призову, чому не оприлюднюєте?

— Пліткували, і думаю небезпідставно, що на початку війни мав місце епізод з двома малинськими медиками, не буду називати їхні прізвища, які брали в клієнтів за «потрібні» діагнози один 3000 гривень, другий — 400 доларів…

— Чітко ставте питання — є факт, звертайтесь у суд. Бо плітками я не оперую, лише конкретними фактами. Багато хто вміло маніпулює інформацією, аби дискредитувати не лише військкомат, але й тих, хто пішов служити. Хіба мало у нас розмов про те, що, мовляв, у країні діються безчинства і нема за що воювати? Є чимало таких, хто сміється над тими, хто пішов служити зараз. Мовляв, гроші понад усе. А ви підіть за 7000 гривень на смерть! Не всі побіжать. У першу чергу, це свідомий вибір патріота, а потім заробіток. А з псевдопатріотами, які були, є і будуть, треба воювати на місцях. Починаючи з показових виступів у Верховній Раді і закінчуючи сценами лінчування під райдержадміністраціями. Влада у нас така, на яку ми заслуговуємо, починаючи з місцевої, і до найвищої. Але ж сьогодні розмова про військкомати.

Наостанок скажу, що військкомат — це та візитівка, яка має стати перепусткою молодим хлопцям до армії. Це обличчя армії. І там служитимуть не просто атовці, а кращі з кращих учасників АТО. Саме так і піднімемо авторитет армії і престиж військової служби. З формування особового складу із самого початку.

Якщо у військкомат зайде хлопчина, який хоче служити, а його зустріне бойовий офіцер Павло Хоменко, він, я упевнений, захоче стати таким же воїном.

— Дякую за розмову.

Тетяна СОРОКА.

Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері.

Читайте також: