Робота молодим: знайти не можна емігрувати
Високий рівень безробіття — негативний чинник для макроекономічних показників держави загалом і для конкретних людей, яким нікуди докласти працю рук чи голів своїх. За останніми даними Держслужби статистики України, у І півріччі 2016 року рівень безробіття (за методологією МОП) становив 9,4% економічно активного населення (у І півріччі 2015 року — 9,2%). Однак не всі фахівці закликають терміново бити з цього приводу на сполох.
— Якщо погодитися із твердженням, що наша економіка вже пройшла найнижчий показник для поточної кризи, відштовхнулася від дна і прямує до певної стабільності, невелике зростання безробіття за таких умов — не дивина. Адже якщо під час кризи більшість людей міцно тримається за ту роботу, яка в них є (попри умови праці й зарплату), боячись втратити і її, то у післякризові часи, коли ситуація на ринку праці поліпшується, працівники (особливо з високою кваліфікацією та чималим досвідом роботи) починають бачити перспективи, відмовлятися від занижених, на їхню думку, зарплат чи неналежних умов праці й залишати навіть насиджені роками, а то й десятиліттями місця роботи у пошуках кращого, — розповіла провідний науковий співробітник Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко.
Щодо молоді, то, за її словами, не лише в Україні, а й у більшості розвинених країн рівень безробіття серед 15-24-річних, зазвичай, удвічі вищий, ніж у середньому по країні. За даними Євро?стату, в першому півріччі 2016 року він становив 4,2 мільйона (25% усіх безробітних). Найвищий цей рівень в Іспанії, Італії, Греції, Франції та Великобританії — в середньому майже 600 тисяч. У Польщі трохи нижчий — приблизно 230 тисяч. В Україні, за останніми даними, 360 тисяч (приблизно 21% усіх безробітних або кожна п’ята молода людина).
Професія будівельника, на переконання фахівців, буде найбільш затребуваною на вітчизняному ринку. Фото Володимира ЗАЇКИ
Проблеми трудового старту
Фахівець зауважила, що проблеми із працевлаштуванням серед молоді виникають з об’єктивних причин: процес переходу від навчання до дорослого життя та пошук першого місця роботи — завжди стрес. Людина нервується, щоб не прогадати, знайти, де краще... Проте чимало роботодавців нині шукають фахівців бажано до 30 років і водночас обов’язково з досвідом роботи щонайменше 5 років. Тому вчорашні випускники їх зовсім не приваблюють. Отже, нерідко пошук роботи у молодих затягується навіть не на місяці, а на роки. Так вони просто опиняються на межі соціального вилучення.
Щоб уникнути цього, чимало з них врешті погоджуються на неформальну зайнятість, де зарплати, можливо, й вищі, ніж офіційні, але зовсім нема соцзахисту. І так, за даними науковця, працює майже третина української молоді. Здебільшого це робота у власних підсобних господарствах, яка, до речі, у країнах ЄС зайнятістю не вважається. Також без оформлення офіційних стосунків із роботодавцем молоді часто працюють у торгівлі, сфері побуту, на будівництві та в агросекторі.
Погано, на переконання Лідії Ткаченко, те, що, починаючи трудову кар’єру саме в тіньових та неформальних секторах економіки, молодь призвичаюється до цього й надалі сприймає як норму.
Але не все так сумно, зауважує науковець. Наприклад, на відміну від тих, хто навчався у вишах ще 5—10 років тому, сучасна студентська молодь починає працювати вже на 3-4 курсах. Нюанс у тому, що й ця робота майже у 100% випадків не офіційна (а тому й самі студенти не сприймають її всерйоз). А ще здебільшого не має жодного стосунку до майбутнього фаху, отже не дає нічого у плані професійного досвіду. Тож у майбутньому така зайнятість може погано вплинути на молодого пошукача роботи, адже під час неї хлопці й дівчата можуть перейняти деякі маргінальні звички, й трудова поведінка від того в них може сформуватися неправильно. І такі проблеми трудового старту, на переконання науковця, в Україні навіть більші, ніж безробіття серед молоді.
Загроза апатії та утриманських настроїв
А завідувач відділу соціально-економічних проблем праці Інституту економіки і прогнозування НАН України Вікторія Близнюк проблему безробіття не лише серед молоді, а й загалом у країні вбачає в тому, що українське трудове законодавство досить жорстке, якщо порівнювати навіть, скажімо, з колишніми країнами СНД. Мало (лише на 4%) використовують та законодавчо не закріплені такі форми зайнятості, як тимчасова і дистанційна. Так, за програмою стажування працюють лише 10% хлопців і дівчат віком 15—25 років, а старших (25—29 років) — лише 1%.
А ще, зауважила науковець, нині в Україні, як і в більшості країн ЄС, майже 30% молодих зовсім не зайняті: вони не працюють і не шукають роботу, не навчаються, не відвідують тренінгів чи курсів підвищення кваліфікації… Так продукується соціальна апатія та утриманські настрої в суспільстві, здолати які з часом стає дедалі складніше.
Також серед проблем нашої економіки пані Вікторія назвала низький порівняно з європейськими країнами рівень оплати праці. Тож навіть якщо людина знайде роботу в Україні, це не означає, що вона покине наміри паралельно шукати кращої долі за кордоном, де, маючи такий самий вік та фах, можна заробити навіть не «на», а «у» більше.
Щоб поліпшити ситуацію, передовсім, на її переконання, слід ухвалити нову редакцію Трудового кодексу, про що і роботодавці, й працівники з профспілками та урядовцями говорять уже давно. А ще, можливо, трохи зменшити кількість тих, хто здобуває вищу освіту, особливо за професіями, попит на які через надлишок таких фахівців на ринку праці відчутно зменшується: економісти, юристи, менеджери та ін. Натомість слід спонукати юних опановувати професії, затребувані на ринку праці, насамперед робітничі.
А ще, вважає фахівець, молодь, особливо випускники вишів, надто завищують планку вимог до роботодавців — щодо зарплати та умов праці, а також неадекватно оцінюють власні знання та рівень кваліфікації, які нерідко зовсім не задовольняють того, хто планує найняти їх на роботу. Але й роботодавці, ніде правди діти, прагнуть, щоб працівник брав на себе багато відповідальності та ще й за невисоку зарплату. Отже, щоб їм порозумітися, не зайвим було б стати лояльнішими одне до одного.
Менше економістів, більше будівельників
Говорячи про тенденції ринку праці на недалеке майбутнє, експерт з питань економіки «Економічного дискусійного клубу» Євген Олейніков зауважив: щоб бути затребуваною, молоді слід не лише якісно опанувати певний фах, а й уміти подати себе через пропозицію новацій і цікавих ідей, а також готовність адаптуватися, змінюватися та розвиватися згідно з коливаннями ринку. Взаємини між роботодавцем та найманим працівником у недалекому майбутньому матимуть вигляд уже не класичний (керівник та сумлінний виконавець), а швидше співпраці між двома підприємцями, які будуть не наймати і найматися, а оцінювати вигоду для кожного з них від співпраці.
А ось найближчим часом, як вважає експерт, чимало молодих, на жаль, обиратимуть між реальною еміграцією до інших країн або між тим, щоб фізично залишатися в Україні та дистанційно (через інтернет) працювати на закордонні компанії. Це, на його думку, можуть зробити всі, хто не працює безпосередньо з матеріальним об’єктами: ІТ-фахівці, проектувальники, інженери, розробники ПЗ, дизайнери та ін. Бо зарплати там порівняно з вітчизняними відрізняються, і не на нашу користь. Отже, ці люди, можливо, просто замкнуться у своїх невеликих капсулах і з часом можуть абстрагуватися та віддалитися від проблем і потреб території, на якій живуть.
Вікторія Близнюк щодо цього налаштована не так песимістично.
— Усі не виїдуть, країна розвиватиметься, — стверджує науковець. — Але вже нині вона потребує інвестицій в економіку або в найперспективніші її сегменти. І не принципово, будуть ці інвестиції державні чи приватні.
Серед перспективних, на її думку, сегментів вітчизняного ринку — сервісні галузі (готельний та ресторанний бізнес) і нанотехнології (затребуваними будуть хіміки та біологи).
Лідія Ткаченко погодилася з колегою, що нині за кордон від’їжджає небагато молоді. Здебільшого на навчання, практику чи стажування. І — повертаються додому, адже не втрачають оптимізму. Вона переконана, що за бажання молодь може знайти собі роботу, і не лише у великих містах. Для цього слід стати більш мобільними, цілеспрямованими, і нарешті трохи зменшити завищені вимоги до роботодавців та навчитися презентувати себе на ринку праці з найкращого боку.
Серед найзатребуваніших професій найближчих років, на її думку, буде передовсім будівництво та суміжні галузі. Адже не довіку нам жити в старих хрущовках, маємо рухатися далі. А ще — нам відбудовувати Донбас, тож людей цього фаху у найближчій перспективі буде потрібно дуже багато. Також буде попит на аграріїв, але не тих, які звикли працювати лише в межах власного підсобного господарства, а на тих, хто може і хоче робити це у промислових масштабах (агрохолдинги тощо). А ось такої, як нині, кількості людей, зайнятих у торгівлі, на переконання науковця, вже не буде. Адже доки не почнемо виробляти щось своє — якісне та затребуване — й продавати буде нічого. А мотивувати тих, хто на ринках та у підземних переходах продає всілякий непотріб, знайти нормальну роботу можна інколи лише кардинальними методами, як-от знесення надмірної кількості дрібних торговельних точок.
Фахівцеві потрібна практика
Заступник голови Держслужби зайнятості Сергій Кравченко зауважив, що тому, хто хоче знайти роботу, нині зробити це не так і важко. Щодня фахівці ДСЗ знаходять її майже 3 тисячам українців, в арсеналі нині є понад 700 тисяч вакансій.
Проблема працевлаштування молоді, на його переконання, має кілька аспектів. Часто складно працевлаштуватися випускникам вишів, які мають завищені амбіції, та ще й з’ясовується, що, наприклад, менеджери готельно-ресторанного бізнесу ті готелі й ресторани бачили лише в інтернеті або по телебаченню, а, скажімо, юристи пишуть з помилками. Як такий складе простеньку позовну заяву?
— Таким людям ми пропонуємо визнати якість своєї освіти та затребуваність на ринку праці. А потім перенавчитися на спеціальність, фахівців з якої потребують роботодавці. У центрах зайнятості професійні консультанти з огляду на здібності та нахили людини можуть підібрати їй відповідний фах, — зауважив посадовець.
І додав, що бізнес не братиме на роботу в одну фірму 5—10 юристів чи економістів. Їм потрібен один, але з досвідом й практичними навичками. А тому ще під час навчання студенти мають проходити повноцінне стажування: не раз на рік протягом місяця, а в ідеалі — увесь навчальний семестр після занять в конкретній фірмі, бажано з офіційним працевлаштуванням на півставки. І такого випускника зазвичай із задоволенням беруть до себе на офіційну постійну роботу фірми, де він проходив стажування. За словами фахівця, такий підхід практикують у багатьох розвинених країнах. А в Україні поки що студентів вчать лише теорії, за книжками та інтернетом. Тому й не дивно, що попиту на випускника-«теоретика» майже немає.
Зі свого досвіду спілкування з роботодавцями Сергій Кравченко порадив молодим нині навчатися на медика, агронома, інженера, ІТ-фахівця. Безпрограшний варіант — опанувати робітничу спеціальність та весь час підвищувати свою кваліфікацію.
Фахівці зауважують, що проблеми із працевлаштуванням молоді в Україні мають і об’єктивний, і суб’єктивний характер. Проте еміграція як вихід із ситуації не є явищем надто масовим. Тож хлопцям і дівчатам радять здобувати фах, затребуваний на ринку праці, у процесі навчання обов’язково набувати практичних навичок, а під час пошуку першого місця роботи стримувати завищені амбіції та показати роботодавцеві ініціативність, креативність, готовність розвиватися.
Джерело: Урядовий кур’єр
