Як відомо, першим з династії Рюриковичів був князь Ігор (за легендою нащадок варязького конунга Рюрика) та був убитий древлянами у 945 році від Різдва Христового.
Зі смертю князя Ігоря загадок чи не більше, ніж з вбивством Кеннеді. Всі вони переросли в легенди. А де легенда і де небилиця — вже не розібрати. Але чи був насправді князь Ігор на території сучасної Малинщини та Коростенщини невідомо. А пам'ятаємо ми його виключно завдяки легенді про його смерті.
Навіть не стільки смерті — безглуздою, а все більше по тому, що зробила його дружина-вдова княгиня Ольга, помститися за смерть чоловіка. За легендою вона спалила столицю древлян Іскоростень, прив'язавши до лапок голубів підпалене сіно.
Всі письмові свідчення про ті події ми знаходимо в редакційних списках "Повісті врем'яних літ" (оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел).
В "Повісті врем'янних літ" Нестора-літописця цей історичний епізод з історії Київської Русі є одним з найяскравіших і повчальних.
Внаслідок невдалого походу на Візантію князь Ігор та його дружина вирішили покращити своє матеріальне становище за рахунок данини з древлян. По дорозі до Іскоростеня дружинники Ігореві не соромилися і творили над місцевим населенням формене насильство, відбираючи останнє і гвалтуючи жінок. Простими словами такий собі бєспрєдєл.
Зібравши данину в рази більше, ніж зазвичай, на шляху додому князю здалося цього недостатньо. І він вирішив повернутися. А через те, що більша частина дружини була відправлена з добром по домівках, воїнів які супроводжували князя було зовсім мало.
Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ]. Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна
Древляни ж, тільки-но почувши, що князь Ігор повертається знову, разом зі своїм князем Малому постановили:
«Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні. [Літопис руський. — К.: Дніпро, 1989. — Сс. 28—30]
Літопис говорить про могилу князя Ігоря біля Коростеня, яка і до цього дня там є. Дійсно є. На околиці села Немирівка недалеко від Коростеня. Але там чи був похований князь?
Додав історичних непорозумінь і візантійський імператор Іоанн Цимісхій (бл. 925-976 рр). Через 25 років з моменту смерті Ігоря, він знову про нього згадав, називаючи його Інгер. За його версією, князь Ігор вирушив у похід на деяких германців, де і був захоплений в полон, потім прив'язаний до верхівок дерев і розірваний надвоє. Смерть явно не князівська. Тому історія продовження не отримала, хоча і була відзначена в літописах у візантійського історика Лева Диякона.
Це візантійське повідомлення імператора про загибель Ігоря від рук німців лише збільшило невизначеність про місце смерті князя. А потім вже Якимівський літопис повідомив додаткові відомості як про самого Ігоря і його сімейні відносини, так і про смерть, мимоволі вказуючи на зовсім інше місце поховання.
І хоча оригінальність Якимівського літопису ставиться істориками під великий сумнів, зазначені там факти, не дозволяли поставити крапку в історії тих часів.
Всього лише дві згадки про смерть князя Ігоря. І більше нічого. Князь, який на чолі руських військ ходив в переможні походи проти самого Константинополя, раптом виявився настільки дріб'язково корисливим і недалекоглядним, що життя свою закінчив на верхівках дерев в лісах під Коростенем в пошуках древлянської данини — невже це вся правда про його смерті?
Літопис докладно описує наступні події, коли древляни посилали посольства до Києва з пропозиціями княгині Ользі стати дружиною древлянського князя Мала, і як потім Ольга після довгих і безуспішних спроб захопити столицю Древлянського князівства містом Коростенем зуміла його взяти тільки хитрістю. Тут не може не виникнути перше питання: якщо настільки непросто було підкорити древлян, якщо княгиня Ольга разом з варязьким воєводою Свенельдом на чолі руських і варязьких дружин не змогла просто так, легко і без зусиль розбити древлянське військо і захопити древлянську столицю, то чому князь Ігор ризикнув опинитися на території Древлянського князівства з малою частиною своєї дружини?
Цю могилу ще за радянських часів двічі розкопували, але нічого не знайшли. Крім одного-єдиного залізного меча.
Так колишній військовий інженер П. Д. Барановського, який під час Першої Світової війни, побачив на одній з 10-верстних карт поряд з містом Коростень місце під назвою «Могила Князя Ігоря».
Зацікавившись цим згадуванням, Барановський виявив і оглянув в зазначеному місці, в 8 км. на північний схід від Коростеня в верхів'ях річки Ушипка в урочищі «Ігорева могила», великий курган висотою близько 3 м, розрізаний навпіл траншеєю. Цей курган був відомий ще самому Василю Микитовичу Татищеву (тому самому з роду Рюриковичів, вірніше з молодшої гілки князів смоленських). Той оглядав його ще в 1710 році, відзначивши його надзвичайну величину, нехарактерну для пересічних давньоруських насипів.
За свідченням місцевих селян, курган був розкопаний солдатами на початку Першої світової війни. Під курганним насипом був знайдений скелет з мечем. Офіцер, який керував цими аматорськими розкопками, відвіз меч з собою, а скелет розпорядився перенести в сільську каплицю. При огляді Барановським в каплиці кісткових останків похованого, серед кісток було знайдено унікальний бронзовий наконечник піхов меча, прикрашений ажурним орнаментом в скандинавському стилі зі стрічковим плетінням та людськими масками. Наконечник піхов був переданий в Державний Історичний музей.
На могилі — камінь з написом: "У рік 945 ... древляни, вийшовши на супроти з міста Іскоростеня, вбили Ігоря й дружину його ... й похований БУВ Ігор й єсть могила его коло Іскоростеня-города в древляни й до сєгодня. Повість минулих літ ".
Назва ж села Немирівка прив'язують до смерті Ігоря, мовляв, немирні жителі там були і вбили князя. Але це, по-перше, суперечить тому же написи на камені, в якій мовиться, що князя вбили не жителі села, а древляни, що вийшли з Коростеня. По-друге, в самому селі назва села зі смертю князя ніхто не пов'язує, кажуть, що назва походить з-за того, що між собою жителі його не могли миритися. У самому селі про князя Ігоря ніяких переказів не залишилося — ні про його смерті, ні про тризну, описаної в літописі. А літопис повідомляє про п'ять тисяч перебитих древлян і вказує місце, де це сталося, — біля кургану, де був похований князь.
Але жителі села знають про ті події тільки з підручників. Хоча під самим Коростенем є село Шатрище, про який нічого не сказано в літописах, але люди там з переказів пам'ятають, що назва їхнього села пов'язано як раз з тими подіями, коли княгиня Ольга, прибувши з величезним військом під Коростень, розбила недалеко від стін міста безліч великих наметів.
І це, втім, все перекази. Але найцікавішим є те, що пам'ять про смерть князя Ігоря в народі збереглася, тільки не в Коростені й не в Немирівці, а в п'ятдесяти кілометрах на захід від Коростеня, на кордоні Житомирської та Рівненської областей. З століття в століття передають там легенди і про смерть князя Ігоря, і про княгиню Ольгу, і про тризну. Більш того, саме Тризною названа річка, що протікає через село Біловіж Рокитнівського району Рівненської області. Ця річка протікає тільки через село Біловіж, в околицях сусіднього села вона впадає в Ствигу, а та — в Прип'ять. А село це розташоване на самому кордоні Рівненської та Житомирської областей (до 1939 року це був кордон СРСР і Польщі, і що цікаво: саме тут стояла до початку 1940 року стара прикордонна застава — акурат на місці загибелі князя Ігоря, такий собі символізм: легендарний князь, що стереже радянські кордони). Річка Тризна бере свій початок в урочищі Тризна, де, за переказами, княгинею Ольгою і був здійснений обряд тризни — недалеко від місця смерті князя Ігоря. Убили його в урочищі, званому нині Завишень. Саме там древляни, нагнувши два молодих дуба, прив'язали за ноги князя і відпустили його. Дуби і зараз ростуть в тому місці.
У 12-ти кілометрах на південь від Біловежа, знову ж якраз біля старого радянського кордону, є сьогодні село Сновидовичі. Згідно з місцевими переказами, в цьому селі князь Ігор визначився на нічліг в свою останню ніч. І приснився йому сон, що не можна йому йти далі, тому що чекає його смерть. І він вирішив повертатися додому, в Київ. І пішов, залишаючи трохи зліва село Біловіж, в сторону теперішнього села Комсомольське Олевського району Житомирської області. Якраз по шляху князя було непрохідне болото (там і сьогодні важко пройти), але був знайдений брід, який зараз називають Ігоревім бродом. Коли князь перейшов цей брід, його там і взяли. Привели в село Біловіж показати людям і потім повезли стратити.
Тому-то до цього часу і викликає спірність ставлення могили біля села Немирівка на Коростенщині. Та й могили ніякої бути не може ніде: по Ігорю провели тризну, тобто обряд трупоспалення з подальшим розвіюванням попелу за вітром. І думається, ми дізнаємося ще багато таємниць тієї давньої епохи, які стосуються нашої Житомирщини.
Читайте також: Малин — легенди та версії походження
За матеріалами газети ЄХО — ТАЙНА МОГИЛЫ КНЯЗЯ ИГОРЯ
