Заява Олександра Лукашенка про те, що Білорусь «не останется в стороне, если опять развяжут войнушку на Донбассе или где-то на границе с Россией» и вступится «на чьей-то стороне, на какой и так понятно» викликала неабиякий ажіотаж в Мережі. Росіяни у цій заяві побачили пряму підтримку у питанні з окупацією територій України, а в Україні в чергове переконались, що Білорусь, поки її очолює старий маразматик, несе загрозу нашій країні.
Тобто, сприйняття висловлювань Олександра Лукашенка було ідентичним, як в Російській Федерації, так і в Україні. Однак, є і ті, хто не сприймає заяв «бульбофюрера» всерйоз.
Справа в тому, що Олександр Лукашенко після того як став нелегітимним самопроголошеним президентом Білорусі, наговорив дуже багато різного роду відвертої єресі. Але часто, коли він ретранслював навіть відверту брехню, він дотримувався певних правил.
Наприклад, чи визнав на сьогодні Олександр Лукашенко, окупований півострів Крим «російським»? Ще нещодавно Лукашенко намагався дипломатично уникати таких заяв, скажімо так, підтримуючи такий собі «нейтралітет», щоб догодити всім, незважаючи на те, що російські пропагандисти намагаються «намалювати» у своєму сегменті певне визнання Білоруссю окупованого півострова «російським». Але, буквально позавчора, під час інтерв’ю російським пропагандистським засобам масової інформації, Лукашенко повідомив, що Крим завжди був де-факто та де-юре російським, і що він навіть має наміри відвідати його.
Хоча 4 жовтня 2019 року перебуваючи у м.Житомирі на Форумі Регіонів стверджував наступне: «Я хочу вас запевнити, що ми будемо свято виконувати наші домовленості... Я хочу вас запевнити, що ви ніколи не мали проблем з Білоруссю і з територією Білорусі й ніколи не будете їх мати»
Цікаво, а на його думку, фактичне визнання Криму територією РФ не створює проблем українсько-білоруським відносинам?
До цього, офіційне визнання окупованого Криму як «російським» було тільки керівниками Венесуели, Куби, Нікарагуа, Сирії, Судану і КНДР, які беззаперечно орієнтуються на вище керівництво РФ, певною мірою залежать від співпраці з Росією, а тому підтримують її на міжнародній арені, в т.ч. голосують в ООН проти застосування «антиросійських» санкцій. Причиною цього є залежність керівників названих держав від фінансової, військової, гуманітарної іншої допомоги, яку вони отримують від РФ. Росія продовжує підтримувати їхню «незалежність» з часів СРСР, намагаючись мати свої «форпости» по всьому світу, насамперед, «під боком» у своїх стратегічних противників та місць виявлення їхніх геополітичних інтересів.
І ось виходить, що Білорусь фактично приєдналася до цього списку «форпостів». А Лукашенко перетворюється на чергового «пропагандиста» переміщуючись в один ряд з Маргаритою Симоньян, Володимиром Соловйовим, Євгеном Кисельовим. Якщо раніше він мав певну автономію в діях і висловлюваннях, то провал «міграційного тиску» та Європу заради своєї легітимізації змусив його вже відкрито «лягти під Путіна».
Для українців це означає збільшення фактичного кордону з агресором. Для білорусів – початок підготовки до того, що їх територію використають як транзитну для перекидання російських військ проти України. Але сподіваюсь, що це лише брєд старого маразматика, який доводить свою вірність «Пуйлу».
