Бердичів: Від торгового центру до культурної столиці України

Бердичів – місто, розташоване в Житомирській області, з населенням близько 90 тисяч осіб. Це друге за величиною місто в регіоні після обласного центру. У XIX столітті Бердичів здобув популярність як один з найбільших торговельних і промислових центрів України, тоді населення налічувало близько 70 тисяч, з яких 80% становили євреї.

Кляштор Босих Кармелітів довгий час слугував головною оборонною спорудою регіону, ставши свідком численних військових конфліктів.

Перша згадка про Бердичів та походження його назви

Питання про перші згадки про Бердичів залишається спірним. У книзі А. Косича “Бердичев и Бердичевский уезд” (1901 р.) зазначається, що місто вперше згадується в 1320 році. Однак у джерелах XIV століття немає жодних згадок про Бердичів.

У “Історії міст і сіл України” вказується на 1430 рік, коли Великий князь литовський Вітовт передав ці землі путивльському та звенигородському наміснику Каленику. Проте в історичних документах згадка про Бердичів відсутня. Перша документальна згадка про місто зафіксована в перепису 1545 року, де воно зазначене як власність Василя Тишкевича.

Сучасний герб Бердичева

Щодо походження назви міста існує кілька версій. Краєзнавець Г. Богун вважає, що назва могла походити від людини, що жила поблизу урвища, оскільки старослов'янське слово “бердо” означає “урвище”. Інша версія пов'язує назву з іменем Бердич, а також з бойовою сокирою (бердишем) або криками вартових, які закликали один одного.

Дослідник С. Наумчук вважає, що назва може походити від бердників – майстрів, що виготовляли бердо, різновид ткацького гребеня. Інша точка зору пов'язує назву з кочовим плем'ям берендеїв, які, захищаючи південні кордони Київської Русі, засновували свої міста.

Отже, питання про час заснування Бердичева та походження його назви залишається відкритим.

Родина Тишкевичів

У 1471 році Великий князь Литовський ліквідував Київське удільне князівство, побоюючись посилення українців, що негативно вплинуло на обороноздатність краю. У 1483 році кримський хан Менглі-Гірей спустошив Правобережну Україну, не зустрівши жодного опору. У цій ситуації лише Житомирський замок вистояв. Під час боїв Тишко Каленикович, дядько Федора Тишкевича, змушений був втекти в Литву.

Тоді через територію сучасного Бердичева проходила частина Чорного шляху, яким рухалися татарські загони, спустошуючи українські землі. Руйнування поселень тривало кілька років, внаслідок чого життя збереглося лише в небагатьох укріплених містах.

Оскільки більшість населених пунктів були спустошені, можливо, що і Бердичів залишався порожнім. У небезпечний час Василь Тишкевич проживав не у своїх маєтках, а в Житомирі.

У другій половині XVI століття, завдяки розширенню козацтва та зміцненню українських замків, набіги татар зменшилися. Це сприяло поверненню мешканців на спустошені землі, і Василь Тишкевич також повернувся з Житомира, збудувавши замок у Слободищі.

Внук Василя, Федір Тишкевич, також зробив внесок в освоєння земель навколо Бердичева. У 1593 році він звільнив селян-переселенців на двадцять років від податків. В історичних документах зафіксовані випадки насильного переселення селян до себе з сусідніх земель, а також суперечки з сусідами – Корецькими, Острожськими і Горностаїв. Ці конфлікти тривали до 1614 року, коли третейський суд розмежував їхні володіння.

На той час Федір Тишкевич та його брати володіли майже всією територією бердичівського району, активно його заселяючи. У спадок від батька їм дісталося містечко Слободище та замок, де були пекарня, кухня, вежа, стрільби, рушниці та інше майно. Багато сіл відновлювалися під контролем Тишкевичів, які фінансували заселення нових територій.

Після Люблінської унії 1569 року багато землевласників прийняли католицтво, тоді як Федір Тишкевич став уніатом, а його син Ян – католиком. Під його впливом почали будуватися монастирі бернардинів і домініканців, а також костьол у Житомирі.

Цікава історія сталася з Яном Тишкевичем, який у 1627 році потрапив у полон під час походу проти кримських татар. У сні він побачив ченців, які просили Богородицю про його визволення. Після звільнення він розповів цю історію керівництву ордена Босих Кармелітів, що призвело до заснування монастиря у 1634 році.

У XVII столітті Ян Тишкевич став однією з найвпливовіших постатей в Україні, постачаючи зерно в Європу. Однак почалася Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої, внаслідок якої 18 липня 1648 року повстанці захопили Бердичів, знищивши польські загони.

Руїна

Протягом війни Бердичів, розташований на головному шляху військ, неодноразово відвідував Богдан Хмельницький. Легенда свідчить, що назва Богданівського лісу в Бердичівському районі походить від ставки гетьмана.

Війна продовжувала впливати на Бердичів і в наступні роки. У серпні 1659 року під Слободищем стояв гетьман Юрій Хмельницький, звідки надіслав листа полякам з проханням укласти мир. До 1663 року Бердичів став сотенним містом козацької держави.

Під час війни місто сильно постраждало, а в 1648 році Кривоніс знищив шляхту та єврейське населення. Документи 1654 року свідчать про повне запустіння міста.

Друга половина XVII століття відзначилася як період “Руїни”. Часті татарські набіги, зокрема кримської орди під проводом Казі-Гірея, призвели до спустошення Бердичева. Літописець С. Величко описував, як багато міст стали безлюдними і покинутими.

Протягом понад ста років Бердичів страждав від воєн, а стабілізація життя почалася лише після придушення гайдамацького повстання. На той час у Бердичеві залишилося лише шість “димів”, а в Слободищі – чотири. Багато людей переселилося на лівобережну Україну.

XV-XVIII століття стали важливим періодом в історії Бердичева, коли місто почало відновлюватися як економічний і культурний центр України.

XIX – початок XX століття

У XIX столітті Бердичів став значним торговим центром у Східній Європі завдяки вигідному географічному розташуванню на торгових шляхах. Місто стало важливим пунктом для паломників до монастиря, а також для проведення численних ярмарків. У цей період Бердичів також став одним із головних центрів контрабанди.

Польська бібліотека. 19 ст.

Костьол Святої Варвари, де у 1850 році Оноре де Бальзак вінчався з Евеліною Ганською.

У місті діяли численні торгові фірми та банківські контори. Бердичів проводив до десяти ярмарків на рік, зокрема зимовий і літній, які за обсягом торгівлі були порівнянні з Лейпцігськими. Зростання населення, зокрема єврейського, сприяло розвитку торгівлі.

У 1846 році в Бердичеві проживало 41 тисяча осіб, а до кінця XIX століття населення зросло до 77 тисяч. Місто розвивалося, з'являлися нові райони, а єврейська громада стала важливою частиною економічного життя.

Євреї організували 104 цехи, в яких працювало близько 4 тисяч ремісників. У місті діяли швейні та взуттєві майстерні, а також інші промислові підприємства. Наприкінці XIX століття Бердичів став другим промисловим містом губернії після Києва.

Залучення іноземних інвестицій сприяло розвитку промисловості, зокрема відкриттю шкіряних заводів. Бердичів став важливим перевалочним пунктом для товарів.

Старовинні склепи на польському кладовищі. Фото Максима Мельникова

Економічний підйом вплинув на розвиток культури та освіти. Бердичів став важливим культурно-релігійним осередком, а його мешканці відзначалися своєю освіченістю та підприємливістю. З 1870 року місто стало частиною телеграфної системи Калькутта-Лондон.

У Бердичеві діяли театри, кафе, ресторани, а також численні культурні заклади. Однак з прокладенням залізниць роль Бердичева як перевалочної бази почала зменшуватися.

Відомі постаті

У 1843 році заможні мешканці звернулися до уряду з проханням надати Бердичеву статус міста. У цей період у місті жив Менделе Мойхер-Сфорім, який здобув популярність завдяки своїм творам. Часто відвідував Бердичів класик єврейської літератури Шолом Алейхем, чиї твори відображали життя міста.

Микільська церква, збудована у 1910 році.

У 1850 році в бердичівському костьолі абат В.Ожаровський повінчав Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською. Бальзак описував місто як місце, де починається український чорнозем.

Бердичівська книгарня Глюксберга славилася своїми новими виданнями, а 3 грудня 1857 року тут народився майбутній англійський письменник Джозеф Конрад.

Хоральна синагога.

Безіменна синагога (нині СБУ).

Аптека Шиперовича.

Відомі музиканти Антон і Микола Рубінштейни також походили з Бердичева. Їх дід, Роман Рубінштейн, був одним з найбагатших купців міста.

Релігійне життя міста

У місті діяли кляштор босих кармелітів, а також приходський костьол Святої Варвари. Кляштор славився високим рівнем освіти, а його школа випустила багато відомих людей.

На території сучасної Соборної площі в 1815-1837 роках збудували кам'яний Успенський собор, який зруйнували більшовики в 1934 році. Православні храми, зокрема Михайлівська церква, також мали велике значення для громади.

У 1836 році в районі Загребелля була побудована кам'яна церква з духовним училищем. На загальному кладовищі в 1851 році звели цвинтарну церкву Всіх Святих, яка, на жаль, не збереглася до наших днів.

Однак, попри красу храмів, існували райони, про які писали сучасники, описуючи їх як занедбані та брудні. Багато будинків були в поганому стані, а умови життя – антисанітарні.

На початку XX століття Бердичів став важливим торговим центром і культурно-релігійним осередком, а його мешканці відзначалися своєю унікальною ментальністю. А. Косич зазначав, що з ім'ям “Бердичів” пов'язані цікаві легенди та анекдоти.

Таким чином, історія Бердичева відображає різноманітні події, які сформували його неповторний вигляд. Тут переплелися українська, польська та єврейська культури, що вплинуло на менталітет його мешканців. Географічне розташування сприяло розвитку регіону, а питання про походження міста та його давні племена залишаються відкритими.

Текст Максима Мельникова, Романа Маленкова та Сергія Щербія. Фото Романа Маленкова.