Чорнобильська зона відчуження: що це і де її межі
Зона відчуження Чорнобиля — це територія, з якої населення було повністю евакуйоване після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Її часто називають 30-кілометровою зоною, однак на заході вона простягається значно далі за умовні 30 кілометрів.
Територія зони відчуження поділяється на дві частини:
10-кілометрову зону — найбільш забруднену та небезпечну;
зовнішню частину зони відчуження — територію між 10 км та зовнішніми межами.
Чорнобильська буферна зона: сучасний стан
За майже 40 років після катастрофи радіологічна ситуація у зоні відчуження суттєво змінилася. Якщо розглядати території за межами 10-кілометрової зони, картина є неоднорідною: існують ділянки, де відсутні радіологічні протипоказання для обмеженого використання.
Однак повертати людей для постійного проживання немає сенсу з кількох причин:
Повністю зруйнована інфраструктура.
Психологічний та соціальний фактор трагедії.
Наявність альтернативних, безпечніших територій для життя.
Тому оптимальним рішенням є створення буферної зони між сильно забрудненою 10-кілометровою частиною та прилеглими регіонами.
Радіаційна ситуація за межами Чорнобиля
Цікавий факт: основні радіологічні проблеми сьогодні зосереджені не в самій 10-кілометровій зоні, а значно західніше — у Житомирській та Рівненській областях, де осіли радіонукліди після аварії.
Це ще раз підтверджує, що території зовнішньої зони відчуження можуть виконувати буферну та природоохоронну функцію.
Заповідник замість поселень: майбутнє Полісся
Після евакуації людей природа Полісся отримала шанс на відновлення. Територія дельти Прип’яті сьогодні — це:
унікальне біорізноманіття;
рідкісні види флори та фауни;
природні екосистеми без антропогенного втручання.
Саме тому оптимальним варіантом є надання статусу радіологічного заповідника. Така зона може:
використовуватися для наукових досліджень;
бути відкритою для контрольованого відвідування;
виконувати функцію санітарно-захисної території.
Чому 10-кілометрова зона залишається небезпечною
10-кілометрова зона Чорнобиля залишається найзабрудненішою:
тут розташований аварійний 4-й енергоблок;
полігони радіоактивних відходів;
сховища небезпечних матеріалів.
У верхніх шарах ґрунту досі містяться довгоживучі радіонукліди, зокрема:
плутоній-238, 239, 240;
америцій-241;
стронцій-90.
Наприклад, період напіврозпаду плутонію-239 — 24 000 років, тобто навіть через тисячоліття рівень забруднення знизиться лише вдвічі.
Чому дезактивація — складний і дорогий процес
Основна частина радіоактивного забруднення припала на паливні частинки ядерного пального, які мають дуже високу щільність і швидко осіли поблизу реактора.
Досвід Японії після аварії на Фукусімі показує:
для очищення знімають 10 см ґрунту;
з кожного квадратного метра утворюється близько 100 кг радіоактивних відходів;
ці відходи потрібно зберігати десятиліттями.
В Україні ситуація складніша, оскільки присутні трансуранієві елементи, які не зникають століттями.
Чи можливе життя в зоні відчуження
На сьогодні:
жити в 10-кілометровій зоні неможливо;
працювати — дозволено і безпечно за дотримання норм.
У зоні працюють:
співробітники ДАЗВ;
науковці;
будівельники об’єкта «Укриття».
Альфа-випромінювання, характерне для трансуранієвих елементів, не є небезпечним при зовнішньому контакті, основний ризик — вдихання пилу. Сучасні вимірювання показують, що концентрація пилу низька, а дози не перевищують міжнародні норми.
Новий саркофаг і майбутнє Чорнобиля
Будівництво та введення в експлуатацію нового саркофага — «Укриття» — стало одним із наймасштабніших інженерних проєктів у світі. Його завершення відкриє можливості:
безпечного демонтажу;
подальших рішень щодо очищення;
довгострокового управління зоною.
До появи нових технологій найрозумніше рішення — зберігати статус-кво, не наражаючи людей і довкілля на небезпеку.
Висновок
Зона відчуження Чорнобиля готова до змін, але не до повернення масового життя. Її майбутнє — це:
буферна зона безпеки;
природний і радіологічний заповідник;
простір для науки, досліджень та пам’яті.
А остаточне рішення — за людьми та суспільством.
