Війна швидко робить дорослими тих хто приходить на фронт у вісімнадцять. Артем, боєць 13 окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї бригади ДШВ, зізнається: його перший штурм зруйнував усі романтичні уявлення про бій. Це була не кінокартинка, а виснажлива, важка робота на межі людських можливостей.
Позиції під Юнаківкою, де десантники тримали оборону 42 доби, змінювалися на очах. Коли підрозділ заходив у район, навколо ще була щільна зелена посадка. За півтора місяця — лише випалена, перекопана снарядами земля без жодного орієнтира.
Бій на відстані ста метрів
Російські війська перебували зовсім близько — приблизно за сотню метрів. Вони чули, як українські бійці облаштовують позиції, але не могли точно визначити їхнє місце.
Найнебезпечніше починалося вночі. Окупанти намагалися підповзати майже впритул, щоб закинути гранати в окопи. Під час одного з чергувань Артем через тепловізор помітив рух і почув характерний звук — зняття чеки. Росіяни рухалися один за одним, пригинаючись. Завдяки злагодженим діям підрозділу одного з них знищили ще на світанку, після чого атаки припинилися.
За словами десантника, українські військові не лише тримали оборону, а системно знищували ворога. Вони бачили, як росіяни намагалися забрати своїх загиблих, але кожна спроба завершувалася новими втратами для противника.
Найважчий момент — вихід
Вихід із позицій виявився не менш складним, ніж саме перебування на них. Посадку знищили повністю, місцевість втратила будь-які орієнтири.
Під час відходу над бійцями завис ворожий дрон. Артем встиг крикнути побратиму, щоб той сховався, але той оступився. Один невдалий крок — і пролунав вибух. Міна відірвала воїну ступню.
Артем затягнув пораненого в укриття, надав першу допомогу, після чого під обстрілами довелося чекати евакуації ще три доби. Коли з’явилася можливість, побратима несли на собі 8–10 кілометрів до безпечної зони.
«Коли тягнеш свого — страх зникає. Є лише одна мета: вижити і винести», — говорить десантник.
Вибір у 18 років
Ще нещодавно Артем був звичайним хлопцем із Запорізької області — навчався, працював, жив цивільним життям. У день повноліття він пішов до військкомату, але тоді його не взяли, вважаючи надто молодим. Згодом стартувала програма «Контракт 18–24», і він підписав контракт без вагань.
За неповний рік служби, каже Артем, він сильно змінився. Гарячкову агресію змінила холодна зосередженість. На війні емоції лише заважають — тут важлива ясна голова і чітке виконання завдань.
Попри скепсис у соцмережах щодо молодих військових, які прийшли служити за контрактом, ці хлопці довели свій вибір справами. Вони стали воїнами не за словами, а за діями.
За участь у штурмових операціях Артем отримав відзнаку «За штурм» та унікальний патч Nulla spes hosti — «Жодної надії ворогу». Його носять лише ті десантники, які пройшли сім і більше штурмів.
Пресслужба: 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ
