Зимові святки на Поліссі тривали 13 днів — від Святвечора до Водохреща. За цей час встигали і помолитися, і поминути предків, і наколядуватися, і пожартувати так, що сусіди згадували весь рік. Поліська етнографиня Валентина Невеська, яка понад 35 років записує звичаї Житомирщини, пояснює це давнім рахунком: після зимового сонцестояння день починав довшати, і за 13 днів це вже було помітно оком. Тож святки були ще й зустріччю нового сонця.
Православна церква України й греко-католики з 2023 року святкують за новим календарем: Святвечір — 24 грудня, Різдво — 25 грудня, Щедрий вечір і Маланка — 31 грудня, Василя — 1 січня, Водохреще — 6 січня.
Святвечір і кутя
Святвечір ще називають Багатою кутею. Господині готували 12 пісних страв, і головною серед них була кутя з цільного зерна. До вечері сідали, коли на небі з'являлася перша зірка. Господар згадував померлих родичів, а родина молилася за живих.
На покуті ставили дідуха — сніп із колосся, якого на Поліссі називали ще колядою. Він означав рід і пам'ять про предків. У хаті клали сіно, бо Христос народився в яслах, а кутю ставили на покуті на жмутку сіна. Кутю, за давнім звичаєм, не прибирали: вона стояла біля дідуха аж до Водохреща.
Різдво й поліські колядки
На Різдво весіль, хрестин і заручин не справляли — день належав молитві. На стіл ставили круглий хліб, який на Поліссі звали книшем: його форма нагадувала сонце. Колядники ходили від хати до хати, бажали господарям здоров'я, врожаю й достатку.
Поліські колядки впізнавані за мелодією та образами. У них співають про бджіл і мед, льон і сосну, а християнські сюжети переплітаються з дуже давніми. Послухати, як це звучить, можна в записі колядки «Ой через поле, через широке» з села Серники на Рівненському Поліссі.
Про те, як фольклористи досі знаходять у селах старовинні колядки й щедрівки, читайте в нашій статті про знайдені стародавні колядки.
Щедрий вечір і Маланка
31 грудня — Щедрий вечір, або Маланка. Цього вечора щедрували до опівночі, і це був час перевдягань і дозволених витівок. Парубки ховали ворота, затягали воза на дах, посипали соломою доріжки. Сама Маланка в народних уявленнях — весела й незграбна господиня, яка все робить навпаки, а грав її зазвичай перевдягнений хлопець. На Західному Поліссі щедрування було помітнішим за колядування: ходили переважно хлопці.
У грудні 2023 року Міністерство культури схвалило включення традиції Щедрого вечора до національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Про давнє походження образів Маланки й Василя читайте в нашій статті про новий рік по-українськи.
Це щедрівка «Щедрий вечір, добрий вечір», яку фольклористи записали 1979 року в селі Сераховичі на Волинському Поліссі.
Водіння Кози
Найдавніша з різдвяних вистав — водіння Кози. Козу грав хлопець у вивернутому кожусі, з рогами й маскою. Поруч ішли Дід, Баба, Лікар та інші персонажі. За сюжетом Козу «вбивали», тужили за нею, а потім вона оживала. Так обряд показував перемогу життя над смертю й відродження природи після народження нового сонця. Коза вважалася найстійкішою твариною.
Сюжет мав місцеві відміни. На Чернігівщині розігрували історію, де Козу кривдять вороги, а рятує озброєний козак. На Волинському й частково Чернігівському Поліссі тотемною твариною вважали вовка, тож щедрувальники вбиралися і в вовчі шкури. Козу водять і тепер: у Рівному торік колектив «Співанка» ходив з нею по домівках і збирав гроші для друга-військового.
Посівання на Василя
Зранку 1 січня ходили посівати: засівали хату зерном і бажали багатого врожаю. Першим до хати мав зайти чоловік — вірили, що від першого посівальника залежить, яким буде рік. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь, але ніколи не горох. Його вважали поминальним і називали сльозами Богородиці.
Водохреще й кінець святок
6 січня освячували воду й зберігали її цілий рік для лікування та захисту оселі. А після Водохреща на півночі Житомирщини обмолочували дідуха: сусіди сходилися до однієї хати зі своїми снопами й символічно били колосся макогоном чи качалкою. Так весело закривали святки й готувалися до весняних робіт.
Де побачити поліську старовину
Анонси святкових фестивалів громади публікують ближче до свят. А поки варто знати музеї, де зберігся побут, у якому народилися ці звичаї.
- Скансен у Рокинях біля Луцька — хати, комори й клуні з різних куточків Волині, облаштовані речами свого часу. Можна зайти до хати й побачити піч, лави, скрині та рушники.
- «Древлянські джерела» в Овручі — музей побуту Овруччини: поліське ткацтво, бортництво, одяг і хатні речі.
- «Древлянське село» в Селезівці на садибі Поліського заповідника — зрубна хата з піччю-кам'янкою і посвіт, яким освітлювали житло.
- Історичний музей імені Тарновського в Чернігові. У його фондах зберігається вертепна скриня родини Галаганів, якій близько 250 років. Це двоповерховий ляльковий театр: нагорі — Різдво й волхви, внизу — смішні сцени з чортом, Смертю й козаком.
Графіки музеїв узимку змінюються через відключення світла, тож перед поїздкою зателефонуйте або перевірте сторінку закладу. А якщо колядники постукають у ваші двері, не відмовляйте: нині вони найчастіше збирають на допомогу військовим.
