Село Краснобірка: Історія та архітектура церкви Олександра Невського

Село Краснобірка, що знаходиться на північ від Радомишля, всього за 5 км від річки Тетерів, має цікаву історію. За легендою, його заснування пов'язане із згорілим сосновим лісом, звідки й походить назва, що поєднує слова “червоний” (як вогонь) та “бір”. Відомо, що в грудні 1943 року тут відбувалися запеклі бої між танковою групою СС та радянськими військами. Однак історичних відомостей про село залишилося небагато. Л. Похилевич у 1864 році зазначав:

“Деревня Красноборка ….лежит при вершине ручья, который в Межиричке за 5 верст впадает в Тетерев. Жителей обоего пола 266. В прошлом веке деревня это принадлежала к митрополичьему имению (була у володінні лаврських митрополитів – авт.), а ныне к ворсовскому г. Былины”” . На відміну від інших сіл Житомирської області, населення Краснобірки з часів Похилевича значно зросло і тепер перевищує 900 осіб. Поміщик Станіслав Билина, який володів кількома селами в окрузі, на його кошти в 1850 році була зведена Миколаївська церква у селі Ворсовка, що дійшла до наших днів. Таким чином, можна стверджувати, що нинішня церква Олександра Невського є першим храмом у Краснобірці. За словами місцевого священика, отця Григорія, церкву збудували в 1899-1901 роках. Ця дата вперше публікується. Храм виконаний у стилі історизму, має традиційну поліську архітектуру: маленький, трьохчастний, однокупольний, з прибудованою дзвіницею. Хоча верхній ярус дзвіниці був зруйнований під час комуністичних репресій, необарочний купол зберігся. Центральна частина храму значно більша за маленький притвор і гранчастий вівтар. З зовнішнього оформлення залишилися лише шалівка та кутові пілястри. Раніше церква була пофарбована в традиційний блакитний колір, але після ремонту, проведеного священиком, ганок накрили навісом, стіни стали білими, а пілястри коричневими. У вечірньому світлі цей маленький храм, оточений старими деревами, виглядає дуже привабливо. Цей об’єкт архітектурної спадщини потребує внесення до реєстру пам’яток архітектури.

Зі статті архітектора Івана Бикова про Краснобірку.