Собібор — місце колишнього німецького нацистського табору смерті в лісі біля залізничної станції Собібор, за 11 км на південь від Влодави і за кілька кілометрів від Бугу. У 1942–1943 роках тут убили щонайменше 170 тисяч євреїв. Тут же 14 жовтня 1943 року в’язні підняли повстання — одне з небагатьох успішних у таборах смерті. Нині на місці табору працюють музей і меморіал. Це місце пам’яті, і поводитися тут слід відповідно.
Табір смерті
Табір створили навесні 1942 року в межах «Операції Райнгард» — плану знищення євреїв окупованої Польщі. Він діяв з травня 1942-го до кінця 1943 року біля залізниці Холм — Влодава. Сюди везли євреїв із гетто Люблінщини, а також з Нідерландів, Франції, Словаччини, Німеччини, Австрії, Чехії та окупованих районів СРСР. Людей убивали у стаціонарних газових камерах вихлопними газами, згодом тіла спалювали. Невелику групу в’язнів залишали працювати в таборі, але й вони були приречені.
Кількість жертв історики оцінюють по-різному. Довго наводили число 250 тисяч, прийняте першим повоєнним слідством; дослідження Роберта Кувалека 2014 року дає 170–180 тисяч. Серед загиблих — більшість єврейських мешканців Влодави та навколишніх містечок.
Повстання 14 жовтня 1943 року
Підпілля в таборі очолював Леон Фельдгендлер, колишній голова юденрату в Жулкевці. Вирішальним стало прибуття у вересні 1943 року групи радянських військовополонених-євреїв з Мінська, серед них — лейтенанта Олександра Печерського. Він розробив план, Фельдгендлер став його заступником. 14 жовтня повстанці тихо вбили в майстернях дванадцять есесівців і кількох охоронців, а під час вечірньої переклички близько 300 в’язнів кинулися через огорожу й мінне поле до лісу. Багато хто загинув на місці чи під час облави, але, за різними підрахунками, від кількох десятків до понад 60 утікачів дожили до кінця війни — серед них обидва ватажки.
Після повстання нацисти закрили табір, розібрали будівлі й засадили місце деревами, щоб приховати злочин. У 1944–1947 роках на колишній табірній рампі був пересильний пункт для українців, яких виселяли з Холмщини: вони тижнями чекали тут потягів.
Пам’ять і музей
Перший пам’ятник з’явився лише 1965 року: скульптура Мечислава Вельтера — мати з дитиною на руках, обеліск і курган із прахом жертв. 1993 року, до 50-річчя повстання, відкрили невеликий музей у будинку колишнього дитсадка, а 2003 року — Алею пам’яті з каменями на честь загиблих. Археологи в 2000–2014 роках відтворили план табору й знайшли рештки газових камер і поховань.
2008 року уряди Польщі, Нідерландів, Ізраїлю й Словаччини вирішили збудувати нове місце пам’яті. Масові поховання вкрили білим мармуровим щебенем, вздовж «останнього шляху» жертв до газових камер постала стіна, а 29 жовтня 2020 року відкрили нову будівлю музею з постійною виставкою: особисті речі, знайдені археологами, свідчення вцілілих, історія повстання. Від 2012 року Собібор — філія Державного музею на Майданку. Скульптуру матері з дитиною тепер встановлено біля будівлі музею.
Як дістатися
Від Влодави до Собібора — близько 15 км дорогою на Холм через Окунінку й далі лісом до станції Собібор; від Холма — приблизно 45 км. Улітку на вихідних курсує сезонний потяг Холм — Влодава, що зупиняється на станції Собібор, звідти до музею кілька хвилин пішки. Для громадян України це Польща, потрібен закордонний паспорт. Музей зазвичай працює з вівторка по неділю, вхід безкоштовний, біля нього є парковка; графік краще перевірити перед поїздкою. Довкола — Собіборські ліси з Шляхом собіборських лісів і Собіборською петлею, поблизу — озеро Біле в Окунінці і синагоги Влодави.
