На лівому березі Бугу, вже в Польщі, лежить найзахідніший клапоть Полісся — Люблінське Полісся (Polesie Lubelskie) з головним містом Влодавою. Озера, заплавні луки, вільшаники й торфовища тут такі самі, як на Волині за річкою, і села колись жили тим самим ритмом: косовиця, худоба, риба, ліс. Ця розповідь — про кілька сіл довкола Уршуліна (Urszulin): Витично, Завадівку, Дембовець, Старе Залуччя й Міхалув. Про те, звідки вони взялися, як тут жили і що з того можна побачити сьогодні.
Ширше про весь край — озера Ленчинсько-Влодавського поозер’я, Влодаву, Холм і Кодень — читайте в нашій статті «Польське Полісся: подорож між Бугом і озерами».
Коротко
- Де: гміна Уршулін Влодавського повіту, схід Люблінського воєводства, між Ленчною та Влодавою.
- Природа: Поліський національний парк, Витицьке озеро, болото Бубнув.
- Села: Витично зі старими хатами й костелом, Завадівка з останнім вітряком, колоністські Дембовець, Старе Залуччя й Міхалув.
- Що подивитися: відтворену садибу «Поліське село», музей парку в Старому Залуччі, дерев’яні храми, старі цвинтарі.
- Для українців: історія Холмщини — уніати, православні парафії й виселення 1944–1946 років.
Край озер і боліт
Ґрунти тут бідні, людей небагато, а на мокрих торфовищах подекуди ростуть рослини, які більше пасують полярній тундрі. Витично з усіх боків оточене болотами, озерами й лісами, і довгий час єдиною дорогою крізь цей пояс боліт був шлях Люблін — Влодава. Поруч лежить Витицьке озеро — найбільша водойма Ленчинсько-Влодавського поозер’я: після робіт 1975 року його площу збільшили з 270 до 550 гектарів.
Майже всю гміну Уршулін займає Поліський національний парк (Poleski Park Narodowy). Його створили 1 травня 1990 року, щоб зберегти болотні й торфові екосистеми, а дирекція парку працює в самому Уршуліні. Найкраще ці краєвиди видно з дерев’яних настилів і оглядових веж на стежках парку.
Села й їхня історія
Села гміни дуже різні за походженням. Одні виросли з лісових осад смолярів і попільників, інші — на старих торгових шляхах, ще інші заснували переселенці з німецьких земель.
Витично
Витично (Wytyczno) вперше згадують у XV столітті. Село лежало на перехресті шляхів, якими гнали худобу з Варшави до Києва і з Любліна до Луцька. Тому тут оселялися ковалі, шевці, ткачі, стельмахи й колісники, працювали корчми, а поруч жили поляки, русини, німці й євреї. Щороку з Волині через Витично переганяли отари овець, табуни коней і худобу на великий ярмарок у Ленчні, а купці на зворотному шляху продавали місцевим прикраси й тканини. Деревне вугілля для численних кузень палили смолярі й попільники з сусідньої Вульки Витицької.
У серпні 1915 року російські війська, відступаючи, спалили село разом із церквою: вціліли лише школа, попівка й одна садиба. Хати, які стоять тут сьогодні, — переважно довоєнні. Їх ставили щитом до вулиці й садили перед ними палісадники, а біля дворів досі видно сушарні: Витично славилося тютюном.
Парафіяльний костел святого Андрія Боболі має незвичну історію: це колишня євангельська кірха з сусіднього Міхалува, яку 1947 року купили, розібрали й перенесли до Витичного. А на краю села — пам’ятник і цвинтар воякам Корпусу охорони прикордоння (KOP), які 1 жовтня 1939 року бились тут із Червоною армією.
Завадівка
Завадівка (Zawadówka) вперше з’являється в податковому реєстрі Холмської землі 1775 року. Після повстання 1863 року тут було 16 хат і 160 жителів, пожежа 1908 року знищила половину села, а 2010 року в ньому мешкало 139 людей. Неподалік, у Дембінах-Лукє, жили власники маєтку Уласінські, що заробляли рибою з озера й здавали місцевим в оренду близько сотні гектарів лук. Через конфлікт з українськими мешканцями Завадівки возити рибу крізь село стало важко, тож Уласінські насипали власну дамбу вздовж озера до Залуччя.
Головна прикмета села — дерев’яний вітряк-козляк, єдиний у гміні, що дожив до наших днів. Він помітно хилиться, тож не підходьте до нього близько.
Дембовець
Дембовець (Dębowiec) починався як лісова осада Буди Дембовець, де на початку XIX століття жили попільники. Близько 1828 року на землях Верещинських сюди прийшли німецькі колоністи, і 1929 року 25 німецьких родин становили 70 % жителів. Уже 1838 року в селі були дім молитви, каплиця й цвинтар. Дембовець — так зване однорядне село: садиби стоять лише з одного боку вулиці, як у багатьох лісових поселеннях колоністів. Від тих часів лишився євангельський цвинтар із трьома бетонними надгробками й цегляною каплицею.
Старе Залуччя
1803 року власник маєтку Кароль Годовський привіз до Старого Залуччя (Stare Załucze) 15 родин дроворубів, смолярів і попільників із німецьких земель. Вони рубали ліс, гнали смолу й палили вугілля для ковалів. Це була одна з перших лісових осад на Люблінщині, а з неї виросло одне з найбільших сіл околиці. З 1993 року тут працює музей Поліського національного парку: окрім природничої експозиції, в етнографічному відділі зібрано речі, якими користувалися місцеві селяни.
Міхалув
Міхалув (Michałów) 1795 року заснували швейцарські меноніти й назвали Міхельсдорфом; польську назву село отримало лише 1944 року. На початку XIX століття меноніти почали переселятися в Україну, а на їхнє місце прийшли німці з Куявії. Навесні 1940 року німецьких мешканців виселили. Серед сучасної забудови ще впізнаються довоєнні німецькі хати й комори, а за селом лишився євангельський цвинтар.
Як виглядала поліська садиба
Найдокладніше старе поліське господарство описано в етнографічному нарисі кінця XIX — початку XX століття, надрукованому в часописі «Echa Polesia». Він стосується Полісся загалом і лише частково спирається на парафію Верещин, тож у кожному селі деталі могли бути трохи інакшими.
Типове поліське село — довга вулиця. Хати стояли щитом до дороги, а двір мав форму видовженого прямокутника, що виходив на вулицю короткою стороною. Праворуч від брами ставили хату, а поруч — опалювану комору й холодну кліть. Далі йшли хліви, сінник і стодола, біля якої копали погріб. Відкриті з боку двору повітки слугували для саней, возів і знарядь. Двір обгороджували плетеним тином, який біля Влодави називали «плітенія».
Будували переважно із сосни, а на підвалини брали дуб. Дах крили очеретом, який косили взимку на замерзлих болотах; коли болота висохли, очерет змінила солома. Стіни конопатили мохом. Хата була невеликою — приблизно 14–16 аршинів завдовжки й 7–8 завширшки. Посередині — тісні сіни, з одного боку житлова ізба, з другого — кліть чи комора. Вдень світло падало крізь три маленькі віконця, а значну частину ізби займала велика піч; на межі XIX і XX століть цегляні печі вже витісняли глиняні. Після 1918 року, відбудовуючи спалені села, хати дедалі частіше ставили фасадом до вулиці.
Колоністи будували трохи інакше: стіни складали з обтесаних колод і обшивали зовні дошками, тоді як місцеві селяни брали необтесані кругляки. Дахи і в тих, і в інших були солом’яні.
Побачити таку садибу наживо можна в осередку «Поліське село» (Poleskie Sioło) у Ловішуві біля Витичного. Тут за зразком старих поліських дворів поставили дерев’яну хату, комору й стодолу під стріхою та погріб-землянку. Це сучасна реконструкція, а не перевезена старовинна садиба, але вона добре показує, як виглядав двір на межі XIX і XX століть.
Луки, худоба й риба
На піщаних ґрунтах без гною нічого не родило, а гній давали великі стада, тож тут казали: без худоби не буде й хліба. Головною подією року були косовиця й звезення сіна, а поле лежало не біля хати, а клаптями на лісових галявинах. Ще в XVII столітті, за поділом верещинських маєтків, кожен селянин мав щонайменше корову або вола.
Біля Завадівки господарювали на великих луках, ловили рибу й копали торф на паливо. У Грабняку через безліч лук розводили багато худоби, а косили гуртом. Луки на Кровому болоті навесні й у мокрі роки затоплювало, сіно було поганим і косили його раз на рік. Взимку сіно тягли возами чи саньми просто по воді, і коні нерідко тонули. А в Завадівці пам’ятали рік, коли сіна забракло настільки, що навесні половина села годувала худобу соломою з дахів. Осушення 1975 року охопило 3770 гектарів лук і змінило цей світ назавжди.
Витицьке озеро щедро годувало рибою, а між війнами рибу з Грабняка до Ленчни й Любліна возила єврейська родина.
Ремесла
Місцеві ремесла трималися на лісі, залізі й возах. Смолярі й попільники в Дембовці, Залуччі та Витичному переробляли деревину й пні, а вугілля йшло ковалям. Вітряки-козляки колись стояли і в інших селах, наприклад у Вінценціні. У Старому Залуччі робили селянські вози й брички — їх можна побачити в музейній повітці разом із сусіком, скринею для зерна, видовбаною з одного стовбура 250-річної сосни.
Узимку, як і всюди на Поліссі, чоловіки лагодили знаряддя, вози, сани й човни, різьбили дерев’яний посуд, плели з лози кошики й тини, а з липового лика — личаки. Жінки пряли, ткали, вишивали й обробляли льон та коноплі, а вечорами збиралися прясти в одній хаті.
Як змінювався край
Перші великі хвилі переселенців — меноніти й німці, які заснували Міхалув (1795), Залуччя (1803) і Дембовець (близько 1828). Остання хвиля нових поселень прийшла після повстання 1863 року й земельної реформи 1864 року.
Для української історії цей край — частина Холмщини. 1875 року місцевих уніатів силоміць приєднали до православної церкви, а після царського указу про віротерпимість 1905 року багато з них перейшли на католицтво. Про православне минуле нагадують старі цвинтарі у Витичному й Андріїві.
Друга світова війна спустошила села. Навесні 1940 року виселили німців, 26 травня 1942 року нацисти вбили єврейських мешканців Андріїва, Застав’я й Верещина, а в 1944–1946 роках українців вивезли до СРСР — з Вульки Витицької більшість українських родин виїхала в червні 1946 року.
Відео: «Історії депортації з Холмщини, Лемківщини», канал Перший Західний.
Після війни край жив бідно: 1950 року гміна мала вирощувати 90 гектарів льону, але через збитковість майже всі ухилялися від договорів. 1975 року луки осушили, а 1990 року тут постав національний парк. Села поступово порожніють: у Завадівці в середині 1980-х жило близько 170 людей, а 2010 року — 139.
Що подивитися сьогодні
- «Поліське село» у Ловішуві — відтворена садиба зі стріхами, тином і погребом-землянкою. Вхід безкоштовний, поруч є поле для наметів.
- Стежки Поліського парку. Більшість природних стежок платні; безкоштовні — велостежка «Мєтюлка» (Mietiułka), «Поліське село» й Центр охорони болотяної черепахи.
- Музей парку в Старому Залуччі з природничою та етнографічною колекцією. Перед поїздкою зателефонуйте: графік роботи змінюється.
- Старі хати. У Витичному — довоєнні дерев’яні хати з палісадниками, в Андріїві — хати, комори й стодоли початку XX століття, у Завадівці — хата під стріхою й вітряк.
- Дерев’яні храми. Костел у Верещині 1783 року — пам’ятка архітектури; дерев’яний костел у Витичному.
- Старі цвинтарі. Євангельські в Міхалуві, Дембовці й Витичному — сліди колоністів; православні у Витичному й Андріїві.
Як дістатися і коли приїхати
Адреса «Поліського села»: Ośrodek edukacyjny «Poleskie Sioło», Wytyczno 156 (присілок Ловішув), гміна Уршулін, Влодавський повіт. Від пам’ятника Корпусу охорони прикордоння у Витичному до садиби — близько кілометра ґрунтовою дорогою; зручно доїхати велостежкою «Мєтюлка». Дирекція парку — Urszulin, ul. Lubelska 3a.
Графік. У сезоні 2025 року «Поліське село» працювало у травні–червні у вихідні з 9:00 до 17:00, у липні–серпні щодня з 9:00 до 17:00, у вересні–жовтні у вихідні з 10:00 до 16:00. На 2026 рік графік уточнюйте в парку.
Контакти парку: +48 82 571 30 71, +48 82 571 30 72, сайт poleskipn.pl. Екскурсію іноземною мовою парк погоджує окремо. Поле для наметів у Ловішуві в 2025 році коштувало 20 злотих з особи за добу.
Коли їхати. Найкраще — з травня до жовтня: навесні на болотах співають птахи, улітку відкрите «Поліське село», восени тихо й багато грибів. Умови в’їзду до Польщі та розклад транспорту перевіряйте на офіційних сайтах.
Чим запам’ятається ця поїздка
Села довкола Уршуліна не схожі на музей просто неба: тут живуть люди, а старе стоїть поруч із новим. Але варто пройтися вулицею Витичного, постояти біля вітряка в Завадівці чи зазирнути в хату «Поліського села», щоб побачити той самий поліський світ, що й на Волині, — з тинами, стріхами, луками й озером за городами.
Відео польською
Відео: «Było nie minęło. Wytyczno. Sołtys, blindaże i carskie złoto», канал soltys50a (польською).
Відео: «Gmina Urszulin — Turystyka «Urszulin — po pracy, Polesie»», канал GminaUrszulin (польською).
Відео: «Wytyczno 1939», канал Muzeum Ziem Wschodnich Dawnej Rzeczypospolitej (польською).
