РАДОМИШЛЬ, 7 січня 2026 — Радомишльська громада попрощалася зі своїм земляком Миколою Гринчуком, який загинув під час бойових дій на Харківщині влітку 2024 року. 

Воїн зник безвісти 9 червня минулого року, і лише тепер його тіло вдалося повернути додому.

Життя до війни

Микола Євгенійович Гринчук народився 2 серпня 1978 року в Радомишлі. Тут пройшли його дитинство та юність, тут він закінчив середню школу №2 та здобув будівельну професію в СПТУ-34.

Після школи, з листопада 1996 по травень 1998 року, проходив строкову службу в Збройних Силах України. Повернувшись до цивільного життя, вступив до будівельного училища в Києві, опанував фах будівельника та працював за спеціальністю до початку повномасштабного вторгнення.

30 червня 2022 року Микола Гринчук був мобілізований Тульчинським територіальним центром комплектування. Отримав посаду стрільця-оператора механізованого відділення.

Після навчання за кордоном розпочав бойовий шлях на півдні України. Брав участь у контрнаступі 2023 року, воював на різних напрямках фронту. Одним із найважчих періодів стали запеклі бої за Авдіївку, де українські воїни місяцями стримували натиск ворога.

Чотири поранення — чотири повернення

Протягом бойового шляху Микола Гринчук був поранений чотири рази. Кожного разу після лікування та реабілітації він повертався на передову, до своїх побратимів. Не шукав способів уникнути повернення на фронт, не намагався отримати відпустку через поранення.

Просто повертався туди, де було найстрашніше. Туди, де потрібні були такі, як він.

9 червня 2024 року під час бойових дій у районі населеного пункту Піщане Куп'янського району Харківської області Микола Гринчук зник безвісти.

Куп'янський напрямок тоді був одним із найгарячіших на фронті. Російська армія намагалася прорвати оборону, українські війська відбивали атаку за атакою. У цьому пеклі люди зникали — хтось потрапляв у полон, хтось гинув під обстрілами, хтось залишався під завалами.

Родина та побратими чекали, сподівалися, шукали. Півтора року невідомості — це пекло для тих, хто залишився чекати. Але тепер є страшна, але певність. Микола Гринчук загинув, виконуючи бойове завдання. До кінця залишився вірним військовій присязі та побратимам.

Останній шлях додому

7 січня 2026 року Радомишль вийшла провести свого Героя в останню дорогу. Містяни прийшли попрощатися з тим, кого багато хто знав особисто — з односельцем, з тим, хто колись ходив тими ж вулицями, навчався в тій самій школі.

Війна забирає найкращих. Тих, хто міг би будувати, працювати, виховувати дітей, жити. Натомість вони йдуть туди, де вирішується доля країни. І часто не повертаються.

Микола Гринчук — один із тисяч українців, які віддали життя за те, щоб їхні діти, онуки, земляки могли жити у вільній країні. Він не був кадровим військовим, не мріяв про війну. Він був звичайним будівельником, який просто робив свою роботу.

А коли прийшла війна, пішов захищати. Без пафосу, без гучних слів. Просто пішов, тому що інакше не міг.

Радомишльська міська рада висловила співчуття родині, близьким та побратимам загиблого воїна. Але ніякі слова не можуть заповнити порожнечу, яку залишає після себе смерть людини.

Пам'ять

Ім'я Миколи Євгенійовича Гринчука назавжди залишиться в історії Радомишльської громади. Його величезний внесок у захист рідної землі нагадує про високу ціну свободи та мирного неба над головами.

Він був одним із тих, хто стояв між війною та мирним життям. Одним із тих, завдяки кому Україна досі існує як незалежна держава.

Вічна пам'ять Герою.

Світла пам'ять усім полеглим захисникам України. Царство Небесне.

Джерело: Пресслужба Радомишльської міської ради