POLISYA.TODAY

Герої тилу: фельдшер з Бородянки працював щодня і під бомбами, щоб врятувати життя

Бородянка. Одне це слово пробирає до самої глибини нашого болю за свою землю. І історію Олександра неможливо читати без сліз. Від перших обстрілів, бомб, нечуваної жорстокості росіян до цивільних – і до зворушливої історії про один турнікет, який роками чекав свого часу в сумці фельдшера.

Читайте оповідь Олександра про перші дні окупації, ті самі бомби, які скидали на багатоповерхівки Бородянки, та роботу швидкої під нещадними обстрілами. Олександр отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня, і ви зрозумієте – чому.

«Моя зміна на підстанції у Бородянці завершилася 24-го вранці під гудіння гвинтокрилів ворожого десанту. Тільки надвечір я дістався дому, дав інструкції родині та за два дні пішки пішов на наступну зміну. До Бородянки – 50 км, транспорт не ходив. Довелося йти 6-7 км крізь ліс, коли поряд уже прилітали ракети. Інформація від колег уже була – знав, куди йду. Люди дивувалися, навіщо, а я не міг інакше. Родину побачив тільки за два місяці.

Через Бородянку вже йшли колони. Лупили навмання вусібіч. У будинки, машини та людей, які з’являлися на вулиці. Ми все це бачили, наша підстанція за 70 метрів від головного перехрестя. Наш механік стояв біля вікна, рахував техніку. А потім скидали дані теробороні або у чат-бот.

Зв’язок із диспетчерською постійно обривався, але їздили до поранених куди могли. А могли вже не всюди. За Бородянкою, в бік Блиставиці, Гостомеля і Бучі нас розвертали на блокпосту. Бо там вже були ті, хто не радий українській машині швидкої допомоги.

А першого березня почалося найстрашніше. Якщо до цього нас обстрілювали кулями, ракетами, з артилерії й танків, то 1-го почали скидати на місто важкі авіабомби.

Бомби скидали просто на будинки. Не на інфраструктуру чи завод, не на нафтобазу чи водоканал. А цілеспрямовано на дев’ятиповерхівки. Пілоти чудово бачили, куди скидають смерть. Ми виходили надвір і дослухалися до звуків танків. Якщо колони відходили далеко – це був знак готуватися до бомбардувань. Тоді пройшли дві колони на Макарів, і ми вийшли покурити. Була така тиша незвична. А наступної секунди з-за будинку вигулькнув літак – і одразу перший вибух.

Я не встиг впасти на землю, мене трохи підняло й відкинуло. Поцілили по крайньому під’їзду сусіднього будинку. Було дуже страшно. Та, на щастя, ми всі лишились живі. Когось тільки друзками скла зачепило, бо шибки і двері у відділенні повилітали. У вухах була ватна тиша і якісь далекі, слабкі крики людей, а навколо – хмара пилу.

Ми тоді взяли ноші, зібрались, пішли до потерпілих, бо машина не проїхала б. А тут другий захід – і знову удар просто по будинку. Тоді швидко забрали поранених і перебазувались у районну лікарню. Там був підвал, та головне, це було далі від траси. Правда, одну швидку були змушені залишити, були прострелені шини. Залишилася стояти біля вщент розтрощеного відділення.

З районної лікарні вже їздили на виклики, надавали допомогу. Та коли починалися обстріли, бувало, ми просто не могли доїхати 1,5-2 км до постраждалого. Дзвонили, просили, щоб вивозили іншою дорогою до нас. Туди, де зможемо проїхати і забрати. Врешті, й другу машину ми втратили. Осколки пробили колеса, коли ми намагалися виїхати до породіллі. Так і стояла біля лікарні, не було чим їх замінити.

Залишалося дві машини швидких. Небезпека зростала. Через обстріли надати допомогу було майже неможливо. Ризикували втратити й ці машини, а самі – опинитись у кайданках. Це у кращому випадку. Тож вирішили переїжджати у Пісківку, що за 30 км від Бородянки. Я спитав у людей у підвалі лікарні, хто хоче виїхати з нами. Взявши кількох охочих звідти, ми двома машинами поїхали з Бородянки. За годину повернулись у село Загальці, забрали ще 12 людей з підвалу дитсадка.

Але чи повірите? Вночі ми повернулися, щоб поміняти колеса та вивезти третю і четверту машини. Це було схоже на піт-стоп у Формулі-1. Поспіхом, за лічені хвилини, на адреналіні. Тільки без світла і під страхом обстрілу.

Хлопці перед цим підготувалися, знайшли запасні колеса. Домовилися з теробороною, що нас пропустять на наш страх і ризик. І серед ночі ми заскочили в Бородянку. Бачили, як у Формулі-1 міняють колеса? Отак наші хлопці міняли, навпомацки. А я хапав на підстанції якісь залишки бинтів, розчинів. Тягав усе в машину. І без освітлення, між уламками і битим склом, від страху, що будь-якої миті по нас можуть почати стріляти, волосся дибки ставало. Отак ми вивезли третю і четверту машини.

Відтоді почалася активна робота, почались обстріли і авіабомбардування Пісківки. Бувало, летить літак, а ти виходиш подивитись, де спалахи вибухів – отже, туди і буде виклик.

Що запам’яталось? Сім’я виїжджала з Бородянки, їх обстріляли на колі. Тато і мама не постраждали, а у дитини тяжке кульове поранення суглоба. Кістка роздроблена, шок. Це перша поранена дитина, яку я завозив у лікарню Радомишля, за 60 кілометрів. Усі інші напрямки були відрізані. Хлопчик вижив, руку вдалося врятувати. Його повезли на реабілітацію за кордон.

Потім – хлопець, 20-21 рік. У його приватний будинок у Бородянці поцілили з танка. Будинок згорів, а він вижив. Евакуювався у Пісківку до знайомих, а бомба його і там знайшла. Наздогнала у Пісківці. Відірвало руку, було багато осколкових поранень. Ми його завезли у Радомишль, там йому зробили операцію, стабілізували. Тепер він на протезуванні в Італії.

А було, що викликали до Мірчі на поранення.

Це – селище у Бородянському районі. Але з таким наголосом сказали Мірча, як місцеві не говорять. І голос незнайомий, хоча я давно працюю, знаю всіх диспетчерів. Передзвонив у диспетчерську, сказали, що не було такого виклику. Не поїхали. Там уже стояли окупанти. Дуже вдячний оперативно-диспетчерській службі. Це люди, які розуміли, з чим ми маємо справу.

А ще – безмежна подяка нашим водіям. Ці два хлопці, які згодились зі мною працювати, на них завжди можна було покластися. І навіть посміятися разом. Якось завозили у Радомишль пораненого, а на одному з блокпостів нікого немає. Дивно. І тут я повертаю голову – і чую один, другий, третій вибухи. Розумію, що триває обстріл. Водій мене питає, що там. А я кажу: «Виходи наші, швидше їдь давай». А на зворотному шляху він бачить розщеплені пеньки замість дерев, повертається до мене і каже: «С-с-собака ти, Михайлович, це приходи були, а не виходи!». Та якось проїхали.

Бачив із машини своє село під час виїздів. Його видно вдалині з дороги. Але дістатися до нього було неможливо. Аж 8-го березня дізнався, що моя сім’я не виїжджала. Залишилася вдома. У Радомишлі ми змогли зідзвонитися, до того зв’язку не було. Вони теж не знали, де я і чи живий.

А я не тільки сам живий, вдалося багатьох врятувати. А що допомагало, ви не повірите. Колись я був у Швейцарії, у Базелі. Зайшов у аптеку, бо спину прихопило. А там ліків не продають без рецепту. Проте можна посидіти, попити кави, з’їсти тістечко. Коли бачу – турнікет за 8,90 євро. Я й купив. Спонтанно. Той турнікет їздив у мене на дні сумки два роки, і я не використовував його. А вже від 28-го лютого, коли став на зміну, взяв його з собою. І він одразу знадобився… Єдиний турнікет тоді був у мене. Я його дуже беріг. І він урятував життя 18-ти людей так точно. Своє відпрацював. Зараз уже спрацьований, може і порватися. Та я його лишив як пам’ять.

Десь 15-го квітня я сів на велосипед і вперше поїхав додому. Так само, через ліс, але тепер вже у своїй червоній формі. Уявляєте картину? Екстрена медична допомога на велосипеді, посеред лісу, без блимавок. Хлопці на блокпосту ледь не поклали мене, а потім посміялися.

Зараз згадую ті дні, здається, недовго і було. Але ж скільки людей постраждали»

Читайте також:
Останні новини
Тетяна Грищенко разом з колегами вивчали шляхи вир...
Сергія Диняка нагороджено нагрудним знаком «Честь...
У Малині розмістили білборди на підтримку ЗСУ
Відпочинок у Малині. Чому варто обрати кафе-піцері...
Впродовж доби в Малині в гаражному кооперативі зго...
Десантник з 95-ої бригади мінуснув 12 "Орлані...
Жахлива аварія поблизу Коростеня: мотоцикліста пом...
В Україні запрацював "Єдиний портал вакансій...
На Малинщині продають унікальну картину, а гроші с...
Житомирська область без світла: знеструмлено більш...
В Малині не вистачає вакцини від COVID-19 для всіх...
Сергій Диняк: привітання з Днем міста
В ДТП біля Українки загинув 70-річний малинчанин
Благодійність — у Житомирі стартувала благодійна і...
На Коростишівщині потрапивши в "дробарку...
Малинчан запрошують долучитися до велопробігу
Уряд схвалив проєкт держбюджету: долар по 42, а ін...
З компанії "Юнігран" зняли арешти і забо...
За добу на Малинщині дві пожежі: люди просять про...
16 вересня відбудеться чергова сесія Малинської мі...