Про нашу сьогоднішньої дійсності вести серйозну розмову вже просто не можливо.
Кожен день нам підкидає маразматичні кульбіти і історичні анекдоти. Причому, слід визнати, всі ці, з дозволу сказати, «анекдоти» все більш і більш тупоголові.
Україна в хаосі, за яким неминуче настає розруха. З кожним днем все ближче та межа, переступивши яку Україна зануриться в небуття. Зникне.
Але все ж, серйозна розмова неможлива. Неможлива в силу нашої впертісті, тупості, хамства.
Нація понад усе! Слава героям, смерть ворогам! І хоч ти кол йому на голові теши, а йому, що в лоб, що по лбу. Однаково! Він, сьогоднішній громадянин України, не вірить цифрам, не вірить фактам, не вірить в об'єктивну реальність. Навіть сьогодні він продовжує вірити в те, що Європа нам допоможе.
Волати до здорового глузду, сенсу немає. Залишається сміх. Залишається цирк. Залишаються клоуни, та труни зі Сходу.
Але день сьогоднішній - особливий.
Кажуть головне в роботі слідчого - це в результаті слідчих дій не вийти на самого себе. У наших прокурорів саме так і вийшло. Прокурори генеральні вийшли на слід прокурорів антикорупційних, які в свою чергу звинуватили Прокурора Генерального в брудній корупції і покриванні. І кого! Кого посміли звинуватити! Самого, так би мовити, героя трьох революцій! І революцію на граніті він пройшов, і помаранчеву революцію організовував, і за революцію гідности в тюрмі сидів! Все зробив Юрій Віталійович для того, щоб розвалити все до чортової матері! Все йому вдалося. Все зруйнували. І на вершині цієї руїни поставив себе Юрій Віталійович Генеральним Прокурором! І оглядає з висоти купи гною результати справ своїх. І задоволений. І сморід і руйнування його радують. І Україна, його працями перетворена в смітник, пестить око " псевдо революціонера". Вдалося.
Але ось як тільки, вирішив великий реформатор трохи наколупати для себе, на життя, так би мовити, прокурорське. Як тільки гешефт маленький знайшовся. Так відразу Прокуратура інша, не Генеральна, інша - тут, як тут!
Ну хто її придумав, думає Юрій Віталійович? Кому вона потрібна взагалі ця прокуратура. Холодницький! Хто це такий? Скиглить щось там. Про ніж в спину розповідає. Де ти був, пацан, коли я вже основи держави потрясав. З'явився на все готове. Гівнюк. Обшук тобі. Хрін тобі. Прокурор ти сопливий.
Не хотів Холодницький, Прокурорів генеральних в свою прокуратуру пускати. Та не так сталося як гадалося. Юрій Віталійович «Альфу» викликав. Напужал прокурорчіков несправжніх. Іграшкових прокурорчіков. Напужал. А якщо че, але ж і пальнути можуть. І рознесуть до біса собачим всю цю опереткову прокуратурку. Бач, ти. Понадумалі.
Одним словом переміг сьогодні Прокурор Генеральний, а Прокурор Антикорупційний програв. Програв і плакав. Прямо в ефірі.
А ми все розсілися на нашому звалищі, яке ще недавно була квітучою державою, (пам'ятаєте, як у фільмі «Небеса обітовані»?), Розсілися в поламаних кріслах з обірваної оббивкою, куримо бички і спостерігаємо спектакль, який дають нам на купі гною два прокурора .
І подобається нам це. І звалище наша подобається. І прокурори подобаються. А головне все це уявлення нам подобається.
І звикаємо ми поступово. І до звалища. І до лайна. І до прокурорів.
Автор: Костянтин Говорун
