Кочубеївський парк розташований у центрі села Дубовичі на Кролевеччині Сумської області. Це парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення площею 22 гектари. Його заклали на початку XVIII століття навколо маєтку родини Кочубеїв.
У парку росте понад 30 видів дерев і кущів. Серед найстаріших насаджень — модрини, вік яких оцінюють приблизно у 200 років. Охоронний статус територія отримала 20 червня 1972 року.
Історія парку нерозривно пов’язана з родиною Кочубеїв, яка володіла Дубовичами понад два століття. Від колишньої садиби збереглися окремі споруди та родинне поховання.
Понад два століття Кочубеїв у Дубовичах
Наприкінці 1689 року землі в Дубовичах на річці Ретик придбав Василь Леонтійович Кочубей (1669–1708) — генеральний суддя та писар Війська Запорозького. Відтоді село та його господарський розвиток були пов’язані з кількома поколіннями цього козацько-старшинського роду.
Після смерті Василя Леонтійовича маєток успадкувала його родина. Дубовичі переходили від одного представника роду до іншого, і кілька поколінь поспіль серед власників були Василі Васильовичі Кочубеї.
У 1777 році за підтримки Василя Васильовича Кочубея (1750–1800) у центрі села на місці старої дерев’яної церкви звели мурований храм Різдва Пресвятої Богородиці. Споруда мала вигляд фортеці. У 1783 році її освятили.
У церкві зберігалися цінні речі, подаровані родиною Кочубеїв. Зокрема, генеральний суддя Василь Леонтійович ще на початку XVIII століття передав до місцевого храму срібний церковний посуд. Частина цих предметів згодом потрапила до музейних колекцій.
Вигляд мурованої церкви зберігся на акварелі М. Уманця 1881 року. До наших днів храм не дійшов.
Цукроварня та паперова фабрика на Ретику
У першій половині XIX століття маєток Кочубеїв розвивався не лише як сільськогосподарське господарство, а й як промисловий осередок.
У 1830-х роках на околиці Дубовичів діяли гуральня та костопальний завод. У 1839 році Василь Васильович Кочубей (1829–1878) збудував вогневу цукроварню. Тут переробляли цукрові буряки, вирощені в маєтку.
Підприємство було досить масштабним для свого часу. У 1860–1861 роках на заводі виробляли до 38 тонн цукру-піску. Для роботи залучали близько 250 найманих працівників. На підприємстві також випробовували нові технології очищення бурякового сиропу, зокрема метод із використанням стеаринової кислоти.
Неподалік Дубовичів, у слободі Ретик, діяла паперова фабрика. Її 1842 року збудував Дем’ян Васильович Кочубей. Підприємство обладнали привезеними з Англії машинами, паровими двигунами, вентиляторами й транспортерами. Будівництвом керували англійські майстри Джексон і Симер.
Навколо фабрики сформувалося робітниче містечко з необхідною соціальною інфраструктурою. Паперове виробництво стало ще одним важливим підприємством у господарстві Кочубеїв на Ретику.
Цукроварня в Дубовичах працювала до 1894 року. Її закрили після того, як парові підприємства з новішим обладнанням почали витісняти невеликі вогневі заводи.
Як Дубовичі стали містечком
Особливого розвитку Дубовичі досягли за Василя Васильовича Кочубея (1829–1878). Він опікувався господарством, освітою та громадським життям села.

Автор: Карл Карлович Гампельн (1792(4) – после 1880), Суспільне надбання (Public Domain),
У 1853 році за його клопотанням Дубовичам надали статус містечка. Того ж року тут відкрили народне училище для дітей селян і запровадили два ярмарки. Раніше, у 1852 році, Кочубей звертався з проханням дозволити торгівлю, щоб місцеві жителі та мешканці навколишніх сіл могли купувати й продавати необхідні товари.
У середині XIX століття Дубовичі були важливим осередком маєтку. Тут діяли церкви, школа, промислові підприємства та ярмарки. Господарство охоплювало землі навколо села й хутір Ретик.
Після смерті Василя Кочубея у 1878 році маєтностями розпоряджалася опікунська рада. У 1890 році його донька Варвара Василівна Кочубей (1869–1948) одружилася зі своїм троюрідним братом Василем Петровичем Кочубеєм (1868–1940).
2 вересня 1896 року, після досягнення повноліття молодшими братами Варвари, за роздільним актом вона стала повноправною власницею земель у Дубовичах. Подружжя взялося за оновлення господарства: провели облік земель і лісів, заклали фруктовий сад, облаштували оранжереї та теплиці, збудували новий маєтковий будинок і млин.
У 1898 році Кочубеї відкрили в Дубовичах медичну амбулаторію. Також у селі діяли пожежна частина, хата-читальня та оновлена школа.
У 1912 році Василя Петровича Кочубея призначили церемоніймейстером царського двору, після чого родина переїхала до Царського Села. Після революційних подій Кочубеї залишили Україну. Восени 1919 року родина емігрувала.
Що збереглося від садиби Кочубеїв
Колишня садиба не збереглася в первісному вигляді. До наших днів дійшли садибний будинок, флігель і родове поховання Кочубеїв. Сам будинок перебудовували: наприкінці XIX століття на місці старішої споруди звели новий двоповерховий дерев’яний маєток, роботи над яким завершили 1898 року.
У 2012 році в Дубовичах створили історико-культурний музейний комплекс «Кочубеївський». До нього увійшли парк, споруди колишньої садиби, родова могила, пам’ятні місця, пов’язані з колишніми церквами, та шкільний музей історії села.
Парк залишається однією з головних природних та історичних пам’яток Дубовичів. Його старі насадження нагадують про колишній маєтковий ансамбль, який формувався протягом кількох століть.

Дубовицька ікона та криниця
З Дубовичами пов’язаний переказ про Дубовицьку ікону Божої Матері. За церковним переданням, чудотворний образ знайшли в другій половині XVI століття на березі річки Ретик, неподалік села.

За переказом, пастух побачив ікону в траві, а коли наблизився до неї, його засліпило незвичайне сяйво. Про подію він розповів священнику, після чого той разом із парафіянами вирушив на місце знахідки. Образ спочатку помістили в каплиці, а згодом перенесли до Архангельської церкви в Дубовичах.
На згадку про перенесення ікони встановили щорічне святкування в десяту п’ятницю після Великодня. З 1861 року з дозволу Святійшого синоду чудотворний образ хресним ходом переносили до Кролевця — у головний храм міста, присвячений Різдву Христовому.
Достовірних відомостей про долю оригіналу після 1917 року немає. За місцевим переказом, його могли закопати неподалік місця явлення. Водночас збереглися два списки ікони. Нині вони перебувають у церкві Преображення Господнього в Кролевці.

З історією образу пов’язують Дубовицьку криницю в лісі біля траси М02, неподалік села. На місці явлення ікони збереглося джерело, біля якого 2002 року облаштували каплицю. Криниця має статус гідрологічної пам’ятки природи з 1982 року. Щороку в десяту п’ятницю після Великодня сюди відбувається хресний хід із Кролевця.



фото Ігоря Дорожка, Максима Назаренка та Олега Години
Поруч
Ярославецький парк — ще один маєток тих самих Кочубеїв, Кролевець за 18 кілометрів, Яблуня-колонія й Музей кролевецького ткацтва.