Моквин — з тих сіл, повз які туристи проскакують, женучи до Губкова, і дарма. Тут за п'ять хвилин від траси стоїть костел без даху, у якому за радянських часів був колгоспний склад, а поряд працює паперова фабрика, заснована ще у XIX столітті — одне з найстаріших підприємств галузі в Україні. Дві будівлі, дві долі: одна перетворилася на мальовничу руїну, друга досі щодня випускає папір. Заради цього контрасту сюди й варто заїхати.
Де це: село Моквин на річці Случ, Березнівська громада, Рівненський район Рівненської області. За 7 км на південний схід від Березного, ≈75 км від Рівного. Костел стоїть у центрі села, просто обабіч дороги — повз нього неможливо проїхати, не помітивши.
Чому сюди варто заїхати
Моквин — не самостійна ціль на цілий день, а сильна проміжна зупинка. Але зупинка того варта.
По-перше, костел. Руїна Воздвиження Чесного Хреста стоїть відкрито, при дорозі, у кільці старих дерев — саме той тип покинутої сакральної архітектури, біля якої туристи інстинктивно гальмують і дістають камери. Без даху, зі слідами колгоспного минулого, але з упізнаваними рисами костелу кінця XIX століття.
По-друге, жива фабрика. Це рідкість: промислове підприємство, засноване понад 125 років тому, яке ніколи не зупинялося і працює досі. У той час як десятки таких мануфактур по всій Україні давно стали руїнами, моквинська фабрика й далі робить папір — щоправда, вже не панський, а туалетний і пакувальний.
По-третє, географія назви. Село колись звалося Мокре — бо його в усі віки заливав Случ. Це не легенда, а буквальна причина, чому воно так називалося. Стоячи на березі, це відчуваєш.
Історія: п'ять родів за чотириста років
Перша письмова згадка про Моквин — 1564 рік (за іншими даними — 1565-й). Тоді село дісталося Богушу Корецькому й увійшло до Луцького повіту Волинського воєводства. Село було невеликим: у 1583 році тут налічувалося лише 30 дворів.
Далі маєток переходив з рук у руки, як переходили тоді всі волинські села:
- 1594 — власником став Олександр Семашко, володимирський підкоморій, луцький староста й каштелян брацлавський, який мав право засідати в польському сенаті. (Той самий рід Семашків, що володів Губківським замком неподалік.)
- 1631 — Станіслав Данилович, староста червоноградський. На початку XVII століття село вже виросло: у 1629-му — 79 дворів.
- 1683 — Ганна з роду Даниловичів, у першому шлюбі за львівським старостою Цегеровським, у другому — за брестським воєводою Домбським.
- Далі — Любомирські, які 7 січня 1755 року продали маєток Валентину Требуховському.
- Від Требуховського Моквин перейшов у спадок далекому родичу — Владиславу Валевському.
Селяни при всіх цих власниках лишалися кріпаками, а село — приватним володінням.
Костели Моквина. Перша римо-католицька святиня тут з'явилася ще 1750 року — каплицю у своєму маєтку звів Станіслав Любомирський. Той костел, який ви бачите сьогодні, значно молодший: 1895 рік, коштом Валевських (у деяких джерелах фундатором називають Требуховського — родина була пов'язана). Це був філіальний мурований костел, приписаний до парафії святого Каетана в Березному. Приблизно тоді ж Валевські поставили й дерев'яну православну церкву.
Палац-«замок». Валевські збудували в Моквині великий палац, який місцеві називали замком. До наших днів він не зберігся — як не зберігся й жоден із православних храмів XIX століття (один згорів під час пожежі 1904 року).
XX століття. Костел пограбували більшовики ще під час наступу на Польщу після Першої світової. Після Другої світової храм перетворили на колгоспний склад — саме це, за іронією, і вберегло стіни від повного знесення. У 1962 році Моквин перейменували на Першотравневе й зробили селищем міського типу; у 1990-му повернули стару назву і статус села.
Фото Романа Маленкова
Будівля колишньої початкової школи
Що можна побачити
Костел Воздвиження Чесного Хреста (1895). Головна пам'ятка. Стан — напівруїна: стіни стоять, даху й перекриттів немає. Розташований у центрі села, обабіч дороги, серед дерев — знайти легко, під'їхати теж. Фотогенічний саме як руїна, особливо восени, коли жовте листя обрамляє світлі стіни.
Місцеві переповідають, що під костелом є підземні ходи. Документального підтвердження цьому немає — це той самий тип сільської легенди, що й «підземний хід із Губківського замку до монастиря». Але переказ живий, і його варто знати.
Моквинська паперова фабрика (з 1895). Одне з найстаріших целюлозно-паперових підприємств України, працює безперервно. Сьогодні це ТОВ із майже 250 працівниками; сировина — макулатура, продукція — туалетний, обгортковий і пакувальний папір. Всередину туристів, зрозуміло, не пускають — це діюче виробництво, — але промислові корпуси видно ззовні, і сам факт «фабриці 130 років, і вона працює» вражає більше за будь-яку музейну табличку.
Будівля колишньої початкової школи. Зведена Валевськими, збереглася. Орієнтир — координати 50.950965, 26.799946. Скромна, але автентична цегляна споруда з панських часів.
Річка Случ. Село стоїть на Случі — тут вона ще спокійна, до гранітних каньйонів Надслучанської Швейцарії лишається кількадесят кілометрів нижче за течією.
Як доїхати
Автомобілем
З Рівного (≈75 км, 1,5 год). На Березне, далі 7 км на південний схід до Моквина. Дорога до Березного нормальна.
З Києва (≈326 км, ≈4,5 год). Трасою Е40 через Житомир і Звягель, далі на Рівне або через Корець.
Костел стоїть просто при дорозі в центрі села — спеціально шукати не доведеться.
Громадським транспортом
- Потяг. Найближча залізнична станція — Моквин на лінії Рівне — Сарни, але вона за 25 км від самого села (така плутанина з назвами тут не рідкість). Практичніше їхати до Рівного, далі автобусом.
- Автобус. З Березного через Моквин ідуть рейси в бік Соснового — сполучення регулярне (Березне — Соснове, кілька рейсів на день). З Рівного — спершу до Березного, далі пересадка. Розклади уточнюйте на автостанції Березне (вул. Андріївська, 49а).
Велосипедом
Від Березного — 7 км рівною дорогою. Моквин ідеально лягає в довший веломаршрут Березне — Моквин — Зірне — Соснове — Губків уздовж Случі.
Де припаркуватися
Біля костелу, при дорозі в центрі села, — місця вистачає. Спеціального паркінгу немає, але й потреби в ньому теж.
Скільки часу закласти
- 20–30 хвилин — костел і фото.
- 1 година — костел + фабрика ззовні + школа + вихід до Случі.
Моквин — це коротка зупинка. Його цінність у тому, що він лягає в маршрут між Березним, Зірним і Губковом.
Що є поруч
У радіусі 10 км
- Зірне. Найдивніше місце району: цегляна водонапірна вежа, схожа на мавританський замок, старий парк, закладений ірландським художником Діонісієм Міклером, і сліди садиби Малинських (нині там протитуберкульозний диспансер — усередину не заходити). Історично Зірне й Моквин пов'язані: торф із зірненського урочища Гало живив і місцевий спиртзавод, і моквинську паперову фабрику; між ними навіть була вузькоколійка.
У радіусі 25–30 км
- Березне. Березнівський дендропарк (30 га, 800–900 видів дерев, найкращий парк області) і краєзнавчий музей (понад 10 тисяч експонатів).
- Губків. Руїни замку XV–XVI століть на 30-метровій гранітній скелі над Случем. Вхід вільний і цілодобовий.
У радіусі 30–40 км
- Надслучанська Швейцарія. Каньйон Случі з гранітними кручами: «Соколині гори», «Марининсько-Устянські граніти», Князь-гора біля Маринина, сплави по річці.
- Великі Межирічі. Палац Стецьких (класицизм кінця XVIII ст., аварійний, всередину не пускають) і великий костел святого Антонія (1702).
- Корець. Руїни замку князів Корецьких і діючий Свято-Троїцький монастир.
Де поїсти
У самому Моквині гастрономії немає — магазини й, можливо, сільське кафе. Реальний вибір — у Березному (10 хвилин їзди): ресторан «Случ», Craft Pizza & Coffee (вул. Зірненська, 2), кав'ярня CUBE, кафе-бар «Рута».
Де переночувати
У Моквині ночівлі немає. Найближчі варіанти — у Березному (готелі й садиби) або далі в бік Надслучанського парку: приватні садиби зеленого туризму в Губкові, Більчаках, Мариніні; база відпочинку «Соколині гори» в Губкові.
Моквин — не місце для ночівлі, а зупинка на маршруті.
Коли краще їхати
Осінь. Найкраще для костелу: світлі стіни руїни в обрамленні жовтого листя виглядають найдраматичніше.
Пізня весна й літо. Зелень, довгий день, зручно поєднувати з річкою і сусідніми точками маршруту.
Зима. Без листя костел проглядається повністю, з усією геометрією, — але загалом село взимку менш мальовниче.
Корисні поради
Обережно в руїні. Костел стоїть без даху понад пів століття, стіни ніхто не консервував. Зайти всередину можна, але не спирайтеся на кладку й не лізьте вгору — розчин старий.
Не намагайтеся потрапити на фабрику. Це діюче виробництво з пропускним режимом, а не музей. Дивіться й фотографуйте ззовні.
Готівка. У сільських магазинах термінал буває не завжди.
Плануйте Моквин у зв'язці. Само по собі село — на пів години. Найкраще працює в маршруті Березне — Моквин — Зірне — Губків.
Дрон — обережно. Зйомка руїни з повітря спокуслива, але під час воєнного стану польоти цивільних безпілотників обмежені, а поряд — промисловий об'єкт. Не варто ризикувати.
Комендантська година в Рівненській області — з 00:00 до 05:00 (станом на середину 2026 року; перевіряйте перед виїздом).
Моквин не тримає туриста надовго — та й не мусить. Це зупинка на п'ятнадцять хвилин, яка складається з двох сильних образів: костел, що програв час, і фабрика, що його пережила. Разом із сусідніми Зірним, Березним і Губковом Моквин добудовує чесний, невилизаний маршрут Березнівщиною — краєм, який ще не встиг стати туристичним, і саме тому цікавим.
