Медвин — село в Білоцерківському районі Київської області, центр Медвинської сільської громади. Лежить на річці Хоробрі, на вододілі Росі й Гнилого Тікача. Перша писемна згадка — 1520 рік, хоча історик Павло Клепатський вважав цю дату помилкою й читав її як 1620-й, коли місто отримало магдебурзьке право.
У XVII столітті Медвин був сотенним містечком Корсунського полку. Пізніше він прославився повстаннями 1919 і 1920 років проти більшовицької влади, а в 1900 році був одним з найбільших сіл краю — майже 10 тисяч жителів. За переписом 2001 року в селі було 3749 мешканців.
Давнина й легенда про назву
На території села знайдено поселення трипільської культури, ямні поховання епохи бронзи, пам'ятки черняхівської культури й понад 30 скіфських курганів. Слідів міста Х–ХІІІ століть, про яке розповідає переказ, археологи не виявили.
За легендою, на цьому місці стояв великий город часів князя Володимира. Після татарського нападу мешканці сховали дзвони, а за сто років знайшли погреби з медом і вином. Бочки розбили, і напій потік у річку — звідси нібито «Мед-вино». Це легенда, а не підтверджена етимологія.
Магдебурзьке право й козацька сотня
У 1362 році край увійшов до Великого князівства Литовського, а з 1569 року, після Люблінської унії, Медвин перебував під владою Речі Посполитої. Королівські привілеї 1620 і 1655 років надали місту магдебурзьке право, власні землі та виборних старост і суддів.
У часи Хмельниччини Медвин став сотенним містом Корсунського полку. У жовтні 1664 року його чотири тижні безуспішно облягали польські війська Чернецького й Тетері. У 1685 році місто визволило козацьке військо Самійла Самуся. Після Прутського миру 1711 року польська влада скасувала міське самоврядування й почалося закріпачення. Від 1793 року Медвин у складі Російської імперії, а наприкінці XVIII століття його придбали графи Браницькі.
Єврейська громада
Євреї жили в Медвині ще за Речі Посполитої. У 1897 році їх було 1082 (11,1% мешканців), у 1910-му — близько 1500, і діяли дві синагоги. Вони займалися ремеслом, дрібною торгівлею й орендою; у 1914 році євреям належали аптека, три лісові склади й 26 крамниць.
Джерела по-різному датують єврейський погром, який вчинили місцеві селяни: березень 1918 року або січень 1919-го. У вересні 1941 року в Медвині розстріляли кількадесят євреїв. До 1939 року єврейських жителів лишилося 125.
Медвинські повстання
У квітні 1919 року медвинці й жителі Ісайок на чолі з отаманом Григорієм Пирхавкою та Коломійцем повстали проти продрозверстки й більшовиків, ненадовго зайняли Богуслав, але повстання придушили. Джерела називають його й «Медвинською республікою».
У серпні 1920 року повстання відновилося під проводом отамана Лебедя (Хоми Сидоренка) із залученням бандуриста Антіна Митяя. У жовтні 1920 року кінні частини Будьонного оточили село, спалили близько 600 хат, а біля урочища Ковтунів лісок стратили приблизно 80 чоловіків, переважно молодих. Пам'ятний знак Медвинській республіці встановлено в 2000 році.
Голодомор і війна
Під час Голодомору 1932–1933 років загинуло близько 14% мешканців; у музеї збережено списки понад 400 жертв. Німецька окупація тривала від 27 липня 1941 до 27 січня 1944 року: нацисти закатували 228 мешканців, 470 молодих людей вивезли на примусові роботи до Німеччини. На фронтах воювали 1007 медвинців, понад пів тисячі загинули — джерела називають різні числа.
Що є в селі сьогодні
Ботанічна пам'ятка природи «Медвин дуб» — дерево віком близько 600 років, заввишки 25 м, з обхватом 6,10 м; охоронну площу 0,02 га оголошено 2010 року. Діють Миколаївська церква, де богослужіння відновили 1965 року, й Успенська, яку спалили 1920 року, а службу відновили 1997-го. У селі стоїть пам'ятник Тарасові Шевченку 1967 року й будівля міністерської школи 1910 року. З Медвина походять тенор Григорій Гребініченко, бандурист Антін Митяй і автор пісні «Горить Медвин» Іван Дубинець.


Герб
