Мезинський археологічний музей стоїть у селі Мезин над Десною, поруч зі стоянкою мисливців на мамутів, де знайдено браслети з бивня з меандровим орнаментом — одним із найдавніших відомих візерунків. Мисливці жили тут у пізньому палеоліті.
На кістки мамута селяни натрапили 1907 року, копаючи льох; наступного літа Федір Вовк заклав тут перший шурф. Розкопки тривали з перервами до 1961 року: на площі близько 1200 м² відкрили п'ять комплексів із залишками жител, укріплених кістками мамута, вогнищами, майстернями та ямами-сховищами, понад 113 тисяч кам'яних виробів.
Мистецтво з бивня й кістки
Окрім браслетів, у Мезині знайшли 18 схематичних фігурок із бивня та кістки мамута з розписом червоною вохрою; ці кістки археолог Сергій Бібіков вважав набором ударних музичних інструментів. За радіовуглецевими датами вік фігурок — 18,8–17,4 тисячі років.
Від шкільного музею до парку
Музей заснував місцевий учитель малювання й археолог Василь Куриленко: 17 вересня 1965 року він відкрив його при школі без жодного фінансування й щороку поповнював тисячами знахідок із власних розкопок. Тепер це Мезинський археологічний науково-дослідний музей імені В. Є. Куриленка у складі Мезинського національного природного парку. Парк досліджує й пізніші ремесла краю — зокрема гончарню Мусія Пузиря (1812–1895) із сусіднього Радичева, який перейняв ремесло в німецьких колоністів-гутерітів. Його майстерня з трьома гончарними кругами робила глечики, тарілки, миски й люльки з квітковим розписом у синій, зеленій, жовтій і фіолетово-коричневій гамі; справу продовжував син Григорій аж до колективізації.
Фото: Алла Наливайко / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0, Мезинський національний природний парк.
