У Житомирщини є друге обличчя — приховане під землею. Поки на поверхні стоять храми, парки й гранітні скелі, під ногами тягнеться інший світ: древлянські печери у гранітній товщі, монастирські ходи, козацькі підземні «траси» між містами, катакомбні церкви старообрядців і надсекретний бункер, вирубаний у суцільній скелі. Про частину цих підземель збереглися документи й свідчення, про іншу — лише легенди, які століттями переказують місцеві. Ця стаття — путівник підземною Житомирщиною: від того, що можна відвідати вже сьогодні, до того, що досі лежить замуроване й недосліджене.

Одразу застереження: більшість справжніх підземель — це не облаштовані туристичні маршрути, а небезпечні, часто завалені або затоплені порожнини. Лазити в них самотужки не варто. А от знати про них і побачити те, що відкрито офіційно, — цілком реально.

Підземелля Житомира: катакомби під старим містом

Обласний центр стоїть буквально на підземеллях — їх, за оцінками краєзнавців, десятки, а можливо, й сотні. Це переважно ходи XVIII–XIX століть, найбільше їх виявлено в районі «старого міста»: Замкова гора, Поділ, Богунія (район Суриної гори), вулиці Кафедральна й Черняховського, де стоять найдавніші споруди міста — келії єзуїтського монастиря (1724) і Кафедральний костел (1747).

Є тут і легенди, і задокументовані факти. Серед легенд — розповідь про те, що у XVIII столітті житомирські старообрядці, рятуючись від переслідувань, пішли під землю й облаштували там підземну катакомбну церкву, а згодом таких храмів нібито стало аж три. Ще один переказ згадує печери XII століття на Замковій горі — від часів, коли в Житомирі стояв замок (проіснував до 1802 року).

А ось цілком реальна історія. У 1960-х роках біля кінотеатру «Україна» стався провал ґрунту, який відкрив підземний хід. Дослідники, що спустилися вниз, побачили на стіні потемнілі від часу чавунні таблички-вказівники з назвами: «Ліщин», «Кодня», «Дениші». Вони пішли за напрямком «Дениші» — і лише через п'ять годин підземного шляху вперлися в непрохідний завал. Розібрати його не вдалося, але в тому, що вони справді дійшли під землею майже до Денишів, дослідники не сумнівалися. Серед знахідок у підземеллі на Кафедральній вулиці були аптекарські пляшечки, стремена, виделки й пляшки зі старими написами.

Легендарний підземний шлях «Житомир — Бердичів»

Окрема житомирська легенда — про мережу підземних ходів, якими в козацькі часи нібито можна було потрапити з Житомира до Денишів, Кодні, Коростишева й Бердичева. Найяскравіший сюжет: підземний шлях «Житомир — Бердичів» був обладнаний не гірше за сучасні тунелі — вершник із бердичівського замку, міняючи під землею коней, нібито діставався Житомира (а це близько 45 кілометрів) усього за пів години.

Сприймати це варто саме як легенду: суцільного 45-кілометрового тунелю між містами майже напевно не існувало. Але, як часто буває, у народної вигадки є реальне підґрунтя — і воно веде нас у Бердичів.

Підземелля Бердичева: те, що досліджували ще у XIX столітті

Бердичів — місто, чиї підземелля не просто легенда, а предмет офіційного розслідування ще позаминулого століття. У 1860-х роках чиновник на прізвище Пальмін виявив під багатьма будинками міста підземні ходи й підвали, а місцевий архітектор Весман запевняв, що в деяких із них знаходили уламки зброї й навіть людські тіла. Занепокоєний можливими «шкідливими наслідками для безпеки й порядку», Пальмін доповів про це генерал-губернаторові.

За результатами обстеження 1867 року галереї описали як обкладені цеглою, дуже різноманітні за напрямком і звивинами; у двох будинках знайшли навіть двоярусні підземні ходи, схожі будовою на справжні катакомби. У «нагірній» частині міста ходів було найбільше; загалом лише в одній із обстежених частин їх зафіксували у 67 будинках. Походження й призначення цих галерей досі остаточно не з'ясоване — від оборонних і контрабандних до господарських.

Замурований вхід до підземелля. Виявлений під час риття котловану під будівництво торгового центру на вулиці Вінницькій, 6. Липень 2006 р.

Овруч: підземелля найдавнішого храму Полісся

Ще один осередок підземної історії — Овруч, древній град Вручий. Тут стоїть Свято-Василівський собор — одна з найдавніших пам'яток України, мурований храм, зведений близько 1190 року князем Рюриком Ростиславичем на місці ще давнішої дерев'яної церкви (за переказами, 997 року). Храм пережив татарські набіги, литовську облогу 1321 року, обвал склепінь 1842-го й масштабну реставрацію початку XX століття за проєктом архітектора Олексія Щусєва. Такі давні монастирські комплекси традиційно мали підземні яруси — крипти, склепи, господарські й потаємні ходи, — і Овруцький собор не виняток серед сакральних пам'яток регіону, чия підземна частина зберігає власні таємниці.

«Скеля» в Коростені: бункер, вирубаний у древлянських печерах

Головний і найдоступніший підземний об'єкт області — військово-історичний комплекс «Скеля» у Коростені, у Древлянському парку на березі Ужа. Про сам музей ми вже розповідали окремо; тут — про його найцікавішу таємницю, яка робить його частиною «підземної» історії регіону.

Річ у тім, що радянські інженери будували бункер не на порожньому місці. За переказами й краєзнавчими джерелами, у гранітній товщі коростенської скелі ще з древлянських часів існували печери, якими користувалися мешканці літописного Іскоростеня. Саме ці стародавні порожнини у 1935 році вирішили розширити й переобладнати під запасний командний пункт Коростенського укріпрайону. Будівництвом керував відомий військовий інженер, генерал Дмитро Карбишев; роботи тривали приблизно до 1937 року.

Масштаби вражають: основний тунель завдовжки близько 156 метрів, понад 30 приміщень, глибина до 40 метрів. Захист — 2 метри бетону, 18 метрів монолітного граніту й 20 метрів ґрунту; за оцінками, конструкція здатна витримати навіть пряме влучання важких бомб. Бункер повністю автономний: власна вентиляція з захистом від отруйних речовин, колодязь із питною водою, зв'язок — і значна частина цих систем працює досі. У підземеллі цілорічно тримається стабільна температура близько +16°C.

Друге життя бункер отримав уже в мирні часи, і його «біографія» сама схожа на пригодницький сюжет. За переказами, у післявоєнні роки в занедбаному підземеллі якийсь час мешкали цигани. У 1968 році місцева влада хотіла облаштувати тут овочесховище — але цей план Кремлю не сподобався, і від нього відмовилися. Аж у 1985 році ухвалили рішення перетворити «Скелю» на пункт управління на випадок надзвичайних ситуацій, а в 1988-му бункер розчистили й переобладнали на повноцінне сховище від ядерного удару. Тобто об'єкт, збудований проти бомб Другої світової, у пізньорадянські роки готували вже до ядерної війни.

Навколо «Скелі» вистачає й легенд. Кажуть про кілька рівнів-поверхів, з яких для відвідувачів відкрито лише середній (другий): за однією з версій, входи в інші замурували радянські солдати ще під час відступу 1941 року, за іншими розповідями — нижній рівень частково затоплений підземними водами, а решту входів замурувала вже міська влада за радянських часів після випадків зникнення там місцевих підлітків. При цьому частина істориків і працівників музею стримано ставиться до розповідей про «таємні поверхи», зазначаючи, що інших рівнів немає навіть на німецьких схемах, складених під час війни. Де тут закінчується факт і починається легенда — достеменно не відомо й досі, і саме ця невизначеність додає «Скелі» особливої атмосфери. Що можна стверджувати впевнено — це древлянське коріння самих печер: воно згадується в більшості серйозних джерел.

Сьогодні для відвідувачів відкрито другий (середній) рівень — це діючий музей із понад 30 приміщеннями, експозицією зброї та військової техніки. Варто додати, що «Скеля» досі виконує свою пряму функцію: під час повномасштабної війни бункер знову став укриттям — приміром, увечері 6 березня 2022 року під час авіанальоту тут ховалося понад 150 людей.

«Кам'яне село»: підземелля, створене самою природою

Не всі житомирські «підземні» дива — рукотворні. Біля села Рудня-Замисловицька на Олевщині, у глухому поліському лісі, лежить Кам'яне (Камінне) село — скупчення близько двохсот велетенських гранітних валунів, деякі з яких заввишки до трьох метрів і формою нагадують будинки, а між ними утворюються природні ніші, щілини й печероподібні порожнини. Це геологічна пам'ятка загальнодержавного значення; щодо походження валунів існують різні гіпотези — від дії льодовика до виходу на поверхню гранітів того самого Українського щита, який пронизує всю Житомирщину.

З Кам'яним селом пов'язана багата міфологія: легенда про заможне село, жителі якого не дали хліба Богові в подобі старця-жебрака й були за це скарані — обернені на каміння; «камінь Божий» і «камінь диявола», між якими треба протиснутися вузькою щілиною, щоб очиститися від гріхів; камінь зі «Слідом Бога». Для розуміння «підземної» Житомирщини це місце цінне тим, що показує: гранітний фундамент краю сам по собі створює лабіринти й порожнини, які людина потім лише добудовувала.

Чому під Житомирщиною стільки порожнин

Спільний знаменник усіх цих історій — геологія. Житомирщина лежить на Українському кристалічному щиті: граніт тут залягає близько до поверхні, місцями за кілька метрів. Саме тому регіон здавна славиться гранітними кар'єрами — і саме тому тут так природно виникали й будувалися підземелля. У гранітній товщі порожнина, одного разу вирубана чи промита водою, тримається століттями. Древляни ховалися в природних печерах, монахи рубали крипти, козаки й міщани копали ходи, а радянські інженери використали цей самий граніт для бункера, здатного витримати ядерний удар. Підземна Житомирщина — це, по суті, історія того, як люди різних епох використовували один і той самий камінь.

Що з цього можна побачити сьогодні

  • Музей «Скеля» (Коростень) — єдиний повноцінно облаштований для відвідування підземний об'єкт; діючий музей із екскурсіями.
  • Свято-Василівський собор (Овруч) — саму давньоруську пам'ятку можна відвідати; підземна частина — як історичний контекст.
  • Кам'яне село (Рудня-Замисловицька) — відкрита природна пам'ятка, але дорога складна, потрібне відповідне авто й провідник.
  • Підземелля Житомира й Бердичева — переважно недоступні й небезпечні; це радше історія «під ногами», ніж туристичний маршрут. Оглядати варто наземні орієнтири (Замкова гора, старі костели й монастирі), а не лізти в самі ходи.

Практичні поради й безпека

  • Не спускайтеся в старі підземелля, ходи чи провали самотужки: вони бувають завалені, затоплені, з поганим повітрям; у житомирських легендах не випадково згадують навіть отруйний грибок і пастки.
  • Єдиний безпечний спосіб побачити справжнє підземелля — офіційна екскурсія (музей «Скеля»).
  • Ставтеся до сакральних підземель (крипти, монастирські ходи) з повагою — це не атракціон.
  • Плануючи Кам'яне село, врахуйте погану дорогу й відсутність інфраструктури; беріть воду, їжу та зручне взуття.
  • Пам'ятайте про воєнний час: біля військових об'єктів і в прикордонних районах діють обмеження.
  1. Які підземні об'єкти є на Житомирщині? Бункер «Скеля» в Коростені, катакомби Житомира й Бердичева, підземелля Овруцького собору, а також природні порожнини Кам'яного села.
  2. Що можна відвідати офіційно? Насамперед музей «Скеля» в Коростені — єдиний повноцінно облаштований підземний об'єкт з екскурсіями.
  3. Чи правда, що бункер «Скеля» будували в древлянських печерах? За краєзнавчими джерелами, радянські інженери розширили давні печери в гранітній скелі, якими користувалися ще мешканці Іскоростеня.
  4. Хто керував будівництвом «Скелі»? Військовий інженер, генерал Дмитро Карбишев; будівництво тривало приблизно у 1935–1937 роках.
  5. Наскільки глибокий бункер «Скеля»? Основний тунель — близько 156 метрів, глибина до 40 метрів, захист — 2 м бетону, 18 м граніту й 20 м ґрунту.
  6. Чи є у «Скелі» таємні замуровані поверхи? Кажуть про кілька рівнів (доступний лише середній); версії різняться — від замурованих солдатами в 1941-му входів до затопленого нижнього поверху. Частина істориків і музей ставляться до цього стримано, бо інших рівнів немає на німецьких схемах воєнного часу.
  7. Що було зі «Скелею» після війни? За переказами, тут якийсь час жили цигани; у 1968-му хотіли зробити овочесховище (Кремль не дозволив), а в 1985–1988 роках бункер переобладнали на сховище від ядерного удару.
  8. Чи використовують бункер сьогодні? Так, це діючий музей і водночас укриття: під час повномасштабної війни, зокрема 6 березня 2022 року, тут ховалися понад 150 людей.
  9. Чи справді Житомир стоїть на підземеллях? Так, краєзнавці нараховують десятки ходів XVIII–XIX століть, найбільше в районі Замкової гори, Подолу й старих вулиць.
  10. Що знайшли під кінотеатром «Україна» в Житомирі? У 1960-х провал відкрив хід із чавунними табличками «Ліщин», «Кодня», «Дениші»; дослідники йшли під землею п'ять годин до завалу в бік Денишів.
  11. Чи існував підземний тунель Житомир — Бердичів? Це легенда про 45-кілометровий хід; суцільного тунелю майже напевно не було, хоча підземелля в обох містах реальні.
  12. Що відомо про підземелля Бердичева? Їх обстежували ще у 1867 році: цегляні галереї, подекуди двоярусні, виявлені в десятках будинків; призначення досі не з'ясоване.
  13. Чим цікавий Овруцький собор? Це один із найдавніших храмів України (близько 1190 року), сакральна пам'ятка з власною підземною історією.
  14. Що таке Кам'яне село? Природне скупчення близько 200 гранітних валунів на Олевщині з нішами й порожнинами, геологічна пам'ятка загальнодержавного значення.
  15. Чому на Житомирщині так багато підземель? Через геологію: регіон лежить на Українському кристалічному щиті, граніт залягає близько до поверхні, тож порожнини тут тримаються століттями.
  16. Чи безпечно самостійно досліджувати підземелля? Ні, старі ходи бувають завалені, затоплені, з поганим повітрям; безпечно лише в межах офіційних екскурсій.