За сто кілометрів від Києва й п'ятдесят від Житомира, у селі Городське Коростишівського району, стоїть хата, якій понад сто двадцять років. Дерев'яний зруб під солом'яним дахом, у житловій кімнаті — діюча піч і глиняна долівка, на столі — страви з живого вогню, а надворі бекають вівці й гасають діти. Це «Поліська хата» — культурно-мистецький центр і садиба зеленого туризму, куди їдуть, щоб на день повернутися в українське село, якого вже майже не залишилося. За цим місцем стоїть майже двадцятирічна історія однієї впертої мрії — і жінки, яка її втілила.
Як мистецька дача перетворилася на садибу
У 2007 році група друзів-художників на чолі з учителькою образотворчого мистецтва Інною Величко вирішила купити хату десь у селі й зробити «мистецьку дачу» — місце, де можна осісти з мольбертами, творити й ділитися досвідом.
Об'їздивши кілька сіл, вони натрапили на Городське: тут стояли дві порожні хатини XIX століття серед мальовничих краєвидів. Одну з них так і не вдалося викупити в господарів, і вона зрештою розвалилася. А другу — ту саму 120-літню хату, в якій сьогодні кипить життя, — родині фактично подарували. Її віддав місцевий уродженець Василь Петрович Романюк, який живе в Одесі й не хотів продавати батьківську домівку чужим людям: він волів, щоб на цьому святому для нього місці постав мистецький осередок.
Далі почалися роки чорнової роботи. З 2007 по 2013 рік родина займалася майже виключно будівництвом і реставрацією — власними руками, поступово, бо гроші вичерпувалися, волонтери «вигорали», а на їхнє місце приходили нові. Фінанси весь час були проблемою. Перелом настав, коли Інна, за власним висловом, «скористалася службовим становищем» і запросила своїх учнів приїхати в село, попередньо вигадавши маршрут цікавими місцями від Житомира до Городського. Це були перші туристи й перші донати — і саме тоді господиня зрозуміла, що отримала «вудочку», якою можна заробляти і на себе, і на садибу.
Реставрація: глина, дерево, солома
Хату відновлювали автентично, з тих матеріалів, що були під рукою, — глини, дерева й соломи. Солом'яний дах перекривали разом із місцевими дідами, які ще пам'ятали, як це робилося за старих часів; для них було важливо, що їхнє вміння комусь іще потрібне. Сьогодні хата виглядає майже так само, як століття тому: дерев'яні стіни, солом'яна стріха, глиняна долівка, а всередині — рушники, скатертини, старовинний посуд і меблі, що створюють атмосферу живого музею. Колись у такій хаті одночасно тіснилося до десяти людей — їли, спали, працювали в одному приміщенні; для них це був буденний побут, а для сучасної дитини — ціла подорож у часі.
Що тут можна робити
Господиня чітко проводить межу: «Ми не кафе і не готель. Ми — садиба зеленого туризму». Тобто гість тут не глядач, а учасник:
Головна гастрономічна принада — страви з печі. Смак їжі, приготованої у справжньому вогні, гості згадують найдовше й раз у раз просять «зробити саме так». До цього додаються майстер-класи з писанкарства, гончарства й інших ремесел, тематичні квести та патріотичні програми для дітей. У дворі живуть коти, собаки, кролики, кури та вівці, які миттю стають улюбленцями малечі.
Садиба давно стала й місцем для родинних подій — тут проводили весілля, дні народження й навіть сватання за всіма традиціями (гості кажуть, що пам'ятають ці обряди краще за саме весілля). Роками сюди привозять школярів на екскурсії й останні дзвоники.
А до зимового сезону в Городському з'явилася новинка — перша на Житомирщині всесезонна тюбінг-гірка. Її Інна Величко збудувала у 2024 році, вигравши грант на 250 тисяч гривень за програмою «Власна справа» й вирішивши спрямувати ці кошти саме на розвагу для дітей, яких у садибі завжди багато.
Етнофестиваль «Житичі»: свято живого хліба
Окрема гордість «Поліської хати» — етнографічний фестиваль «Житичі», який тут проводять уже понад п'ятнадцять років поспіль. Він присвячений вирощуванню хліба: для Полісся жито — культова рослина, звідси й назва. Особливість фестивалю в тому, що це не одноденна подія, а цикл свят, прив'язаних до етапів дозрівання хлібних культур: «День Юрія» — покровителя хліборобів навесні, літні «Зажинки» та «Обжинки», осіннє свято врожаю й «Покрова».
Під час фестивалю відтворюють справжні жниварські обряди — з молитвою й піснею, — влаштовують ярмарки, художні виставки, майстер-класи, виступи фольклорних гуртів і розваги для дітей та дорослих. На свято з'їжджається близько сотні людей різного віку з усієї України — і постійні гості, і переселенці; підтримку фестивалю традиційно надає управління культури.
Туризм крізь усі кризи: хроніка
Історія садиби — це, по суті, історія українського внутрішнього туризму останніх двох десятиліть, з усіма його ударами й підйомами. З 2013 року сюди почали масово приїжджати школярі й туристичні агенції, і садиба швидко набирала обертів — аж поки 2014-й із початком війни не обнулив потік майже на рік. У 2015–2019 роках справа знову зросла, «Поліська хата» зробила собі ім'я й виробила власний туристичний продукт. Потім ударила пандемія — і знову рік простою, за яким прийшла нова хвиля внутрішнього туризму: люди, замкнені в межах країни, сідали в авто й відкривали для себе рідне Полісся.
2022 рік став найважчим — повний крах без жодної перспективи. Але вже за місяць-два стало зрозуміло, що туризм можливий навіть під час війни, просто в іншому форматі. Першими відвідувачами садиби тоді стали українські військові, які проходили поблизу курси тактичної медицини й навчання з інструкторами з країн НАТО: садиба давала їм тихе, безпечне місце й гарячу домашню їжу. Саме військові, за словами господині, були опорою «Поліської хати» в найтемніший час.
А 2023-й побив усі рекорди відвідуваності — навіть докоронавірусні. Пояснення просте: втомлені від тривог і міського неспокою люди шукали тиші. За спостереженнями науковиці Поліського національного університету, яка досліджує динаміку відвідувань садиби, у «Поліської хати» є три пікові місяці — травень, жовтень і грудень. Найлюдніший — грудень, коли працює багаторічна програма «В гості до Святого Миколая». Літо ж, усупереч очікуванням, тут не пік: у теплу пору більше поодиноких сімейних візитів, а великі групи їдуть саме восени й узимку.
Не лише садиба: чим цікаве село Городське
Городське варте того, щоб не обмежуватися однією хатою. У самому селі є «Чернеча криниця» — джерело, вода з якого, за переказом, колись повернула зір сліпому монахові; кажуть, пізніші дослідження підтвердили, що вода тут справді особлива. Саме село лежить просто біля траси Е40/М06, тож дорога сюди зручна, з асфальтом і вказівниками. А поруч, на Коростишівщині, — уже «дорослі» туристичні магніти: бірюзовий Коростишівський каньйон і городище «Червона гора». Тобто «Поліську хату» легко вплести в повноцінний маршрут вихідного дня Коростишівщиною.
Ширший контекст: зелений туризм Житомирщини
«Поліська хата» — не поодинокий ентузіазм, а частина руху, який Інна Величко ще й офіційно представляє: вона є уповноваженою представницею Спілки сільського зеленого туризму в Житомирській області й входить до керівного органу організації. За її словами, у краї працює близько двох десятків діючих садиб (офіційно зареєстровано близько 30), і всі вони різні — «комусь достатньо сінника і склянки молока вранці, а комусь потрібні сауна, басейн і вид із вікна». Проблема галузі в тому, що потенціал сільського зеленого туризму області, за оцінками експертів, використовується лише на 5–10%, — а для громад це один із найпростіших способів поповнити бюджет. Тим, хто хоче почати власну садибу, господиня радить спершу об'їздити чинних господарів, розпитати про труднощі й переваги, і не боятися стартувати з простого хобі, яке з часом здатне «вистрелити» й перевернути життя — як сталося в неї самої.
Як дістатися й що врахувати
Село Городське розташоване приблизно за 100 км від Києва й 50 км від Житомира, просто біля траси Е40/М06; є асфальтована дорога, позначки на Google-картах і кілька вказівників у самому селі, тож найзручніше приїжджати власним авто. «Поліська хата» — це не готель із рецепцією, а культурно-мистецька садиба, тому візит, екскурсію чи програму варто узгоджувати заздалегідь. Найпростіше зробити це через Facebook-сторінку Інни Величко — там і актуальні дати подій, і програми, і ціни. Місце ідеально підходить родинам із дітьми, шкільним і туристичним групам та всім, хто хоче тиші, автентики й смаку страв із печі.
Джерело: Інформаційний тур по садибах сільського зеленого туризму Житомирщини-Київщини-Черкащини рамках Проекту інституційної підтримки Українського Культурного Фонду "Вишиваний шлях".
