31 серпня 2026 року минає три роки від дня загибелі Миколи Миколайовича Сенича — Захисника України з села Барвінки Чоповицької громади. Молодший сержант, головний сержант аеромобільної роти 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ загинув на Запорізькому напрямку, поблизу Роботиного. Йому було 46 років.

Три роки минули від того дня, коли в родину прийшла страшна звістка. Але час не стирає пам’ять про людину, яка стала на захист України та до останнього залишалася поруч зі своїми побратимами.

Від залізниці — до передової

Микола Сенич народився 1 лютого 1977 року та жив у селі Барвінки на Житомирщині. До початку повномасштабної війни його життя було пов’язане із залізницею.

З 2015 року Микола працював контролером перонним на залізничній станції Тетерів. Загалом залізниці він присвятив близько семи років. Колеги згадували його як відповідального, працьовитого, сміливого та надійного товариша.

Та після початку повномасштабного вторгнення він залишив мирну роботу й обрав шлях захисника.

13 квітня 2022 року Микола Сенич став до лав Збройних Сил України. Він служив у підрозділі Десантно-штурмових військ, де згодом став молодшим сержантом та головним сержантом аеромобільної роти.

Війна, яка пройшла через нього

За час служби Микола побував на найскладніших напрямках фронту. Херсонщина, Донбас, Соледар, Мар’їнка, Яковлівка, Бондарне, район станції Сіль — це лише частина місць, де йому довелося виконувати бойові завдання.

Він отримував поранення, пережив дві контузії, проходив військову підготовку у Великій Британії, а після відновлення знову повертався до своїх побратимів.

Для молодших військовослужбовців Микола був не просто старшим за званням. Його називали «Батею» — за людяність, турботу та готовність прикрити, підказати й підтримати.

Саме таким його запам’ятали ті, хто був поруч на фронті: досвідченим воїном, який не ховався за спинами інших і залишався зі своїми людьми у найважчі моменти.

Останній бій — поблизу Роботиного

Улітку 2023 року Микола Сенич продовжував виконувати бойові завдання на Запорізькому напрямку.

31 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області підрозділ потрапив під мінометний обстріл з боку російських військ. Микола Сенич отримав поранення, несумісні з життям.

Йому було 46 років.

Поховали Захисника 13 вересня 2023 року.

Нагороди

За мужність, відвагу та службу Україні Микола Сенич був відзначений низкою військових та пам’ятних нагород.

Серед них — відзнаки «За поранення», «Учасник АТО», «Ветеран війни, учасник бойових дій», «Ветеран аеромобільних військ», відзнаки командирів та командувача ДШВ, зокрема «Шлях честі», «Завжди перші», «За зразкову службу», а також медаль «За жертовність та любов до України».

Окреме місце серед нагород займає орден «За мужність» III ступеня.

Після загибелі військовослужбовця його бойовий шлях було відзначено також орденом «За мужність» II ступеня — посмертно.

Три роки пам’яті

Сьогодні, через три роки після загибелі Миколи Сенича, його ім’я залишається частиною історії Чоповицької громади.

За сухими датами — 1 лютого 1977 року народження, 31 серпня 2023 року загибель — стоїть ціле життя. Дитинство у Барвінках, родина, робота, військова служба, бойові побратими та роки боротьби за Україну.

Він двічі повертався до війни — спочатку у 2014 році, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників разом зі своїм сином.

31 серпня 2023 року його бойовий шлях завершився поблизу Роботиного.

Для родини ця дата назавжди залишиться днем втрати. Для побратимів — днем, коли вони втратили людину, яку називали «Батею». Для громади — днем пам’яті про земляка, який віддав життя за Україну.

Минуло три роки, але пам’ять про Миколу Сенича залишається живою.

Вічна пам’ять Захиснику України.
Вічна слава Герою.