«Не будемо носитися, як з писаною торбою!» Такі слова почув із вуст Іванівського сільського голови Надії Броніславни Давиденко на запитання: «Чому не вшанували нинішнього 9 травня учасницю бойових дій, ветерана праці 89-річну жительку с. Нянівки Ганну Михайлівну Сторожицьку. А ще очільник громади додала: «Як вам краще сказати? Ви ж багато пишете, знаєте... Якщо чесно, то особливих заслуг Ганни Михайлівни у Великій Перемозі я не бачу. Вона не була безпосередньо учасником війни, а лише в Німеччині, а документи отримала завдяки покійному чоловіку…»
— Вона ж багато не потребує й вимагає, — намагався пояснити голові цієї громади: приємне слово, увагу. – Невже не можуть хтось із депутатів чи учнів місцевої школи час від часу зайти до неї й запитати: «Як вона живе, які проблеми, яка допомога потрібна?» Та й невже голова громади має таку колосальну щоденну завантаженість, що не має часу на власних виборців, котрі за неї голосували?
Якщо чесно, то така відповідь очільника цієї територіальної м’яко кажучи здивувала. Ганну Михайлівну Сторожицьку знаю не перший рік. Вона – одна найстарших жительок Нянівки. Її життєвий шлях був непростим: пережила дорогами пекла німецького концтабору в 15 років, а в післявоєнні роки разом з односельцями відбудовувала рідний колгосп, виховала й вивчила двох дітей, котрі передчасно пішли з життя. Нині на Київщині проживають її онуки й правнуки. Тому цій сивочолій жінці добре слово в радість, і в радість, якщо хтось із людей переступить поріг, принісши відро води, хліба… Коли Ганна Михайлівна була молодшою, завжди виступала на мітингах, присвячених Дню Перемоги, тоді її запрошували, а сьогодні, коли жінка на милицях ледь переступає поріг рідної хати, то її внесок у Перемогу, за словами Надії Броніславівни, чомусь різко зменшився. Радує бабусю лише те, що держава належним чином потурбувалась про них, виділивши нормальну пенсію для проживання.
Ганна Михайлівна не просить (хоч і повинна!), щоб сільська рада поцікавилась нею і по можливості й привезла дрова на зиму, а хоче почути тепле людське слово, адже 10 вересня відзначатиме 90-річний ювілей і пізнала за свій вік багато горя.
Читайте також: Петро Олексієнко: «Війна –велике горе..»
А у голови Асоціації сільських голів Малинського району, голови Луківської сільської ради Івана Венглівського підхід до вшанування цієї категорії людей і учасників АТО, котрих нині на території цієї громади 13 чоловік, зовсім протилежний.
— Всіх учасників бойових дій, Великої Вітчизняної війни, солдатських вдів, учасників АТО, щороку запрошуємо на урочистий мітинг, а хто за станом здоров’я не має змоги прибути, особисто вітаю я, — сказав Іван Андрійович. – Ці люди, зважаючи на їхній вік і пережиті гіркі роки окупації й полонів, вважаю, сповна заслужили на нашу синівську увагу, добре слово й теплоту.
Після цієї ситуації подумав: невже це ми доживаємось до повної духовної розрухи, зневаги до старших за віком людей, повного нівелювання їхнього внеску в світле й безхмарне небо, котре сивочолі дідусі й бабусі нам подарували?
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ,
депутат Малинської районної ради, голова постійної комісії з гуманітарних питань та з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення районної ради.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.
