11 серпня Марії Власюк могло виповнитися 32 роки. Вона народилася на Рівненщині, стала військовою медикинею та не раз їхала під ворожим вогнем, щоб забрати з поля бою поранених українських воїнів. 24 травня 2022 року біля Білогорівки на Луганщині Марічка загинула під час евакуації побратимів. Їй було 27 років.

У рідному селі Бистричі Марію називали Марічкою. Для близьких вона залишалася веселою, щирою та енергійною дівчиною з великим серцем. Вона любила життя, але змалку не могла залишатися байдужою, коли комусь потрібна була допомога.

Марія народилася 11 серпня 1994 року в Бистричах на Рівненщині. Після школи вступила до Рівненського базового медичного коледжу. Під час навчання брала участь у громадських акціях та проходила військові вишколи. 

Після завершення навчання Марія працювала рентген-лаборанткою у Рівненській міській лікарні, де працювала з комп'ютерною томографією. Саме там вона багато спілкувалася з військовими, які проходили лікування після поранень на сході України. Їхні історії остаточно переконали дівчину пов'язати своє життя з військовою службою. 

Від лікарні — на передову

У 2017 році Марія підписала контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Спочатку пройшла курс молодого бійця у навчальному центрі «Десна», після чого стала фельдшеркою. Згодом працювала у приймально-сортувальному та евакуаційному відділеннях медичної роти. 

Марія постійно вдосконалювала свої навички. Під час служби проходила курси тактичної медицини, зокрема навчання за напрямом бойового медика взводу. Після повернення до бригади сама навчала інших військовослужбовців цивільної медицини. 

До початку повномасштабного вторгнення Марія вже мала значний бойовий досвід. У 2020 році вона знову вирушила на схід України, де служила бойовим медиком, а після початку повномасштабної війни продовжила виконувати завдання у складі 80-ї бригади. Її шлях пролягав через південні та східні напрямки, зокрема Ізюм, Харківщину та Луганщину. 

Під вогнем вона їхала за пораненими

Основним завданням Марії була евакуація поранених військових.

Разом із водієм вона вирушала безпосередньо до передової, забирала поранених і доставляла їх до місця, де вони могли отримати подальшу медичну допомогу. Уже дорогою Марія оглядала бійців, зупиняла кровотечі та стежила за їхнім станом.

Для таких евакуацій кожна хвилина могла бути вирішальною. Іноді від передової до госпіталю вдавалося доїхати приблизно за чверть години.

Побратими згадували Марію як надзвичайно сміливу людину. За свій характер і відвагу вона мала позивний «Сімба». Товариші по службі розповідали, що за плечима Марії було понад 20 стрибків із парашутом і що страх ніколи не ставав для неї причиною відступити. 

Вона сама зізнавалася, що бачити біль і кров поранених було важко. Але під час роботи не дозволяла собі розгубитися. Адже поруч була людина, чиє життя залежало від її дій.

Остання евакуація

24 травня 2022 року Марія вирушила на чергову евакуацію поранених біля Білогорівки на Луганщині.

Цього разу повернутися вона не змогла. Старша сержантка, фельдшерка евакуаційного відділення медичної роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади загинула під час бойових дій, рятуючи життя побратимів. 

Її поховали у рідному селі Бистричі на Рівненщині. Через рік після загибелі, у травні 2023-го, там відкрили меморіальну дошку на честь захисниці. 

Дві державні нагороди

Марію Власюк відзначили державними нагородами за мужність і самовідданість.

У квітні 2022 року, ще за життя, її нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Вже після загибелі Марії присвоїли орден «За мужність» II ступеня посмертно. Це підтверджується офіційними указами Президента України. 

У родині також порушували питання про присвоєння Марії звання Героя України посмертно. У відповідь на відповідну петицію Офіс Президента підтвердив інформацію про обидві державні нагороди. 

Назавжди 27 років

Марія Власюк народилася 11 серпня 1994 року. Цього року їй мало б виповнитися 32 роки. 

Вона могла б продовжувати працювати медиком, будувати родину, подорожувати, просто жити — але обрала шлях військової медикині й до останнього залишалася там, де була найбільше потрібна.

Марічку пам'ятають не лише як військовослужбовицю. Для рідних вона назавжди залишилася усміхненою дівчиною з Бистричів. Для побратимів — медикинею, яка їхала за пораненими туди, де було найнебезпечніше.

За спогадами побратимів і рідних, Марія допомогла врятувати сотні українських військових. Останнім її завданням стала евакуація, під час якої вона сама віддала життя заради інших.

Марія Власюк — одна з тих, чиє ім'я варто пам'ятати. Не лише як ім'я у списку загиблих, а як історію людини, яка свідомо обрала рятувати інших навіть тоді, коли сама щодня перебувала під загрозою.