30 серпня, у Міжнародний день пам’яті безвісти зниклих, у Коростишеві родини військовослужбовців, жителі громади та небайдужі містяни вийшли на акцію «Не мовчи! Полон вбиває». Люди пройшли центральними вулицями міста, щоб нагадати про українських військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.
Ранок для учасників акції розпочався біля Свято-Троїцької церкви. Там отець Віталій відслужив молебень за українських Захисників та їхні родини.
Біля храму зібралися найближчі тих, кого чекають удома, — батьки, дружини, діти. У руках вони тримали портрети своїх рідних та прапори із зображеннями військовослужбовців.
За кожним портретом — окрема історія та родина, для якої війна не закінчується навіть тоді, коли навколо панує звичайне міське життя. Очікування звістки про рідну людину стає щоденною реальністю.
Після молебню учасники вирушили мирною ходою до центру Коростишева.
На площі підготували інсталяцію та розмістили плакати й написи, які привертали увагу до проблеми українських військовополонених та зниклих безвісти. Особливим моментом стали діти, які передавали родинам білих паперових журавликів — символ «Журавлів надії».
Ці прості паперові фігурки стали символом головного бажання родин — дочекатися повернення своїх близьких.
Під час ходи до учасників приєднувалися небайдужі мешканці міста. Люди виходили з магазинів, зупинялися вздовж дороги, підтримували колону автомобільними сигналами та жестами солідарності.
Для родин полонених і зниклих безвісти така підтримка має особливе значення. Адже їхнє життя часто проходить у стані постійної невизначеності — між надією отримати звістку та страхом не дочекатися її.
Учасники акції наголошували: про військовополонених і зниклих безвісти не можна мовчати. Поки родини чекають, суспільство має продовжувати говорити про них, нагадувати про їхні імена та вимагати повернення українських Захисників додому.
Хода завершилася на вулиці Київській. Автомобілі, які проїжджали поруч із колоною, подавали сигнали на знак підтримки.
Цього дня Коростишівська громада вкотре показала, що родини полонених та зниклих безвісти не залишаються сам на сам зі своїм болем.
30 серпня — це не лише дата в календарі. Це нагадування про тисячі українських родин, які продовжують чекати. Чекати дзвінка, повідомлення, повернення. Чекати найважливіших слів: «Я вдома».
Акція «Не мовчи! Полон вбиває» стала закликом не дозволити цій темі зникнути з уваги суспільства.
Пам’ятаємо. Говоримо. Підтримуємо. Чекаємо додому.
За матеріалами публікації Юрія Денисовця у Facebook.
