Як і всі населені пункти — з дати заснування і назви. Про історію Малина писали багато хто і багато що. Багато існує гіпотез і версій про дату заснування міста і про його засновників, є чимало маловисвітлених сторінок обсягом у століття, але про які майже нічого не відомо. Проте історію рідного міста знати треба. За рік Малин відзначатиме 1125-ту річницю заснування. Ювілей. З цієї нагоди, певно, варто більше дізнатись про рідне місто, ніж ми знаємо.
Своїми знаннями з читачами «МН» погодився поділитись доктор історичних наук, кандидат економічних наук, професор Київського національного економічного університету імені Гетьмана Володимир СТУДІНСЬКИЙ. Він, власне, стояв біля витоків визначення історичного «дня народження» нашого міста, і у 1991 році брав участь у підготовці і першому відзначенню заснування Малина — 1100-річного ювілею.
На знімку 2005 року: професор, філософ С.Б. Кримський, археолог Б.А. Звіздецький та В.А. Студінський під час наукової конференції у Національній бібліотеці України імені В. Вернадського.
— Володимире Аркадійовичу, наскільки дата заснування Малина відповідає історичній відповідності?
— 1100-річний ювілей міста — дата відносна, оскільки вона базувалась не на письмових джерелах, а на базі археологічних розкопок, які проводила археологічна експедиція Інституту археології Академії наук України на чолі з Богданом Андрониковичем Звіздецьким (на жаль уже покійним) у 1987 році.
Щодо відзначення ювілейної дати у вересні 1991-го року, вона була затверджена сесією Малинської міської ради 5 вересня 1990 року у ході шестигодинної дискусії депутатів у сесійній залі адмінприміщення. З приводу відзначення ювілею серед депутатського корпусу існували різні думки, але після кількох годин дебатів більшістю голосів було вирішено провести святкування 1100-річного ювілею міста 15 вересня 1991 року, а в третю неділю вересня щороку проводити День міста.
— Ви, наскільки відомо, теж свого часу говорили про 1100 років існування Малина. І навіть підготували наукову записку для органів місцевого самоврядування з цього приводу…
— Дійсно, у 1984 чи 1985 році, на прохання тодішніх керівників району, я підготував таку записку, де висловив припущення про можливість відносної ювілейної дати Малина 1050 чи 1100 років. Науковою ту записку назвати важко, оскільки це був аналіз певних попередніх археологічних досліджень, здійснених експедиціями В.Б. Антоновича, П.М. Третьякова, М.П. Кучери.
Розумієте, початок 80-их років характеризувався періодом ювілеїв міст. Зокрема, Київ відзначив 1500 років, Житомир — 1100 років. Малин теж прагнув якось упорядкувати свою історію з найдавніших часів. Тому я й висловив думку, яка потім збіглась із висновками археологів.
— Вибачте, але я так і не почула конкретну відповідь на запитання…
— Існує два підходи у визначенні дати заснування населеного пункту: археографічний і археологічний. Археографічний базується на першій писемній згадці про населений пункт. Перша, наразі відома, писемна згадка про Малин датується 1471-им роком — у люстрації землі довкола Малина згадуються як такі, що використовувалися для рибальства, бджільництва, мисливства.
Другий підхід, археологічний, базується на археологічних розкопках. Так от, за результатами археологічних розкопок Малину може бути приблизно 1150-1500 років плюс-мінус років 200-300. Для прикладу, має місце історична версія, що Києву не менше 2000 років. Те ж саме може бути і з датою заснування Малина. А от над тим, щоб знайти в архівах писемні згадки, пов’язані з Малином, датовані більш ранніми датами — завдання для істориків. Зрештою, робота над історіографією рідного краю — це свого роду сподвижництво.
— Володимире Аркадійовичу, з фондами яких архівів Ви працюєте?
— Насамперед, це Центральний державний історичний архів України в Києві, Центральний державний архів України вищих органів влади, Центральний державний архів України громадських організацій, Державний архів Житомирської області, Державний архів Київської області та ще ряд центральних, регіональних і галузевих архівів. Працюючи з фондами архівів, дійшов висновку, що у минулому столітті розуміння історичного процесу дещо спростили. Зараз настає період об’ємного і широкого переосмислення минувшини.
— Повернемось до археології, ця тема наразі в Малині актуальна. І останні археологічні розвідки в місті свідчать, що тут життя людей має місце ще у період бронзи. Тому, певно, можна говорити про корегування дати заснування Малина?
— Не думаю, що це має якесь суттєве значення для корегування символічної історичної дати заснування міста. Окрім цього, можливо видам певний секрет, але групою малинських ентузіастів у співпраці з професійними київськими археологами знайдені артефакти скіфського періоду. Тому цей бік потребує ще детального дослідження.
Кілька років тому у розмові з відомим вітчизняним археологом А.П. Томашевським я висловив думку, що походження сучасного Малина є відносним щодо древлянського городища, оскільки власне самого історичного Малина ніхто не розкопував. І сьогодні здійснити такі дослідження є проблематичним у силу багатьох причин. Розумієте, сьогодні ми розглядаємо історію нашого міста в сучасних межах, а в різні історичні епохи він мав і різну конфігурацію.
— Тобто, Ви хочете сказати, що ми далеко не все знаємо про древній Малин?
— Звичайно. І не лише про древній. Моя дослідницька робота останніх років показала, що не вивчений серйозний пласт архівних матеріалів ХVIII — початку ХХ століть. Фактично мало що відомо про так званий польсько-литовський період. Ми мало ще дослідили етимологію топонімічних назв Малина і найближчих населених пунктів, які можуть розкрити багато цікавих історичних сторінок. Додам до цього, що доступ до документів періоду німецько-фашистської окупації теж відкриє багато цікавих і неоднозначних моментів. Історія, врешті-решт, це не просте лінійне, а, швидше, інтегральне рівняння.
— Головне, щоб минувшину не перекручували. З «народженням» Малина розібрались трохи. Тепер про ім’я. Назву нашого міста пов’язують з іменем древлянського князя Мала і його доньки Малуші — матері київського князя Володимира Святославовича, який став хрестителем Русі…
— Дійсно, існують такі дві гіпотези. І вже не суть важливо, чи саме так. Свого часу одна із гіпотез стала офіційною історичною точкою зору. Тим більше, що дослідження Л. Похилевича у 60-их роках ХІХ століття, а двома десятиріччями пізніше і розкопки В. Антоновича на території тодішнього села Городище підтвердили існування населеного пункту древлянського періоду. Тому й це дало підстави для формування таких історичних наукових гіпотез, що сформувались у певні теорії.
У топоніміці є певна сакральність, на мій погляд, і для Малина, в історичному ракурсі, найкраще те, що наше місто не перейменовували з дня його заснування. Які б версії не були і скільки, Малин — історична назва, яка збереглась із древлянських часів.
— Так, нашим сусідам із Володарська-Волинського, Червоноармійська не позаздриш, з огляду на свіжий закон про декомунізацію. А був ще й Дзержинський район. Не область, виходить, а комуністичний клондайк. Змінити назву райцентру — це не вулицю перейменувати… Яка Ваша думка з цього приводу?
— Не вважаю за потрібне обговорювати, власне, текст закону про декомунізацію. Він уже прийнятий, і його потрібно виконувати. Інша справа — наскільки в кожному населеному пункті він буде професійно і методично правильно реалізовуватися? Перед тим, як брати участь у нашій міській топонімічній комісії, я нещодавно зустрічався з одним із найкращих краєзнавців України Георгієм Мокрицьким, який має більш, ніж чвертьстолітній досвід перейменувань вулиць у Житомирі. Досвід житомирян у цьому аспекті просто безцінний.
— Володимире Аркадійовичу, проте кажуть, що втілення у життя цього закону потребує великих грошей…
— Казати можна будь що. Я не бачив узагалі методики таких підрахунків. Щодо Малина, то скажіть, будь ласка, у нас що на всіх вулицях є таблички з їх назвами та нумерацією? Та й у більшості випадків, де вони є, то вже вимагають заміни. До всього потрібно підходити зважено і методично грамотно. Тут ще варто зауважити, що кожна назва несе в собі, знову ж таки, сакральний смисл, і тому важливо вважати на це.
— То, може, ліпше вулиці називати такими собі квітково-садовими назвами?
— Існує три підходи до назв вулиць. Перший: їх називають іменами великих діячів державного рівня і відомих земляків. Другий: повернення вулицям попередніх історичних назв. Третій: назву вулиці пов’язують із топонімікою. Як ви розумієте, саме у першому випадку може бути найбільше спекуляцій, коли кожен захоче присвоїти вулиці ім’я свого «кумира». Скажімо, не так давно серце Малина, його центральні вулиці, мали імена Карла Маркса, Карла Лібкнехта, Рози Люксембург та Клари Цеткін. Що, скажіть, ці історичні особи зробили для міста і його жителів?
Але — нехай топоніміка залишиться темою наступної розмови…
Тетяна СОРОКА.
