Малинщина — край зі складною й багатошаровою історією. Тут є села, відомі з XV–XVI століть, колишні містечка з магдебурзьким правом, рудні, буди й гути, що виросли довкола давніх промислів, німецькі, чеські та польські колонії, старообрядницькі поселення і десятки хуторів, які зникли в 1930–1960-х роках. Нижче — абетковий довідник населених пунктів і річок колишнього Малинського району: колишні назви, походження назв, перші згадки та головні віхи історії кожного села.
Примітка редакції: матеріал підготовлено за «Історико-географічним словником Малинщини» (М.Ю. Костриця, Р.Ю. Кондратюк, В.І. Тимошенко; Малин, 2005). Адміністративне підпорядкування, назви сільрад, господарств і кількість населення подано станом на 2005 рік (перепис 2001 р.). Частину назв радянського походження (зокрема Червоний Лан, Червоний Плугатар, Жовтневе, Першотравневе, Квітневе) після 2016 року могли змінити — їх варто звірити з чинним переліком населених пунктів.
Розділи: Про район · Місто і селища · Села · Зниклі населені пункти · Річки
Про район
Малинський район утворено 1932 року, з вересня 1937-го він входив до Житомирської області. Площа — близько 1,5 тис. км². За переписом 2001 року в районі (без Малина) жило понад 20 тисяч людей; до його складу входили селища Гранітне й Чоповичі та 101 село. Район лежить на Поліській низовині: східна частина належить до Київського Полісся, решта — до Житомирського. Ліси займають понад 50 тис. га — сосна, дуб, граб, осика, береза, вільха, ясен. Надра багаті на ільменіт, граніт, глину й пісок; саме граніт дав життя Гранітному й кар’єрам біля Пинязевичів (Українки). Залізничні станції — Малин, Головки, Чоповичі, Пинязевичі, Щебзаводи. До 1958 року частина нинішніх сіл належала до сусідніх Базарського та Чоповицького районів.
Місто і селища
Малин — місто на річці Ірші, колишній районний центр. На його території у VIII–IX ст. існувало древлянське городище; назву традиційно пов’язують з іменем князя Мала. 1136 р. Малин подарували Десятинній церкві, з 1571 р. ним володіли Єльці. 1873 р. тут засновано паперову фабрику, що стала однією з найбільших у державі. У 2001 р. — понад 28 тисяч жителів. Детальніше — в окремій статті «Малин: історія міста» та в матеріалі «Топоніми Малина».
Гранітне — селище на річці Візні за 3 км від Малина. Виникло в 1930-х роках як поселення робітників Пинязевицького гранітного кар’єру. У липні 1941 р. тут загинув старший лейтенант М.Т. Лядський, який із групою бійців обороняв міст через Іршу; 1961 р. на цьому місці встановлено пам’ятний знак. Назву Гранітне селище дістало 1960 р. після злиття Гранкар’єра і Щебзаводу; селищна рада — з 1987 р. Тут працюють два щебеневі заводи. У 2001 р. — 1631 житель. Детальніше — в окремій статті «Гранітне: історія селища».
Чоповичі — селище за 25 км від Малина. Назва, найімовірніше, походить від річки Чопівки. Перша письмова згадка — до 1519 р.; місцеві жителі, шляхтичі Чопівські, століттями відстоювали свої права. У 1935–1958 рр. — центр Чоповицького району. У 2001 р. — 2272 жителі. Детальніше — в окремій статті «Чоповичі: історія селища».
Села
Б
Баранівка — село на лівому березі Різні. Історик В. Антонович розкопав поблизу понад 40 давньоруських курганів. У 1595–1610 рр. — маєток пана Барана, на початку XVII ст. — містечко Єльців (1648 р. — 40 димів). Після Хмельниччини жителі загинули або втекли за Дніпро. У XIX ст. селяни, страждаючи від малоземелля, виготовляли вози, сани й ніжки для стільців на продаж у Білу Церкву, Фастів, Житомир. У липні 1941 р. біля села вела бої 5-та армія; відступаючи, окупанти спалили 120 будівель. У 2001 р. — 220 жителів.
Барвінки — село на лівому березі Ірші. Утворилося на початку XX ст. з кількох хуторів; у 1920-х тут наділяли землею частину селян із Чопович. 1936 р. створено Барвінківську сільраду (до 1965 р. — у Чоповицькому районі). З війни не повернулися 151 житель, ще 249 — з примусових робіт у Німеччині. 1972 р. тут створено радгосп ім. Тараскіна з дев’ятьма бригадами в сусідніх селах. У 2001 р. — 735 жителів. Детальніше — в окремій статті «Барвінки: історія села».
Березине (до 1946 р. — Берківка) — село на берегах Здрівлі. Відоме з другої половини XIX ст.; у 1940–1970-х — центр сільради. На фронтах загинули 30 з 58 мобілізованих жителів. У 2001 р. — 112 жителів.
Білий Берег — село на правому березі Ірші. Відоме з XVI ст.: 1552 р. належало С. Сурину, жителі платили данину шістьма бочками меду; 1631 р. — Києво-Печерському монастиреві (4 дими). Ще 1880 р. всі 603 десятини сільських земель були вкриті лісом. 1931 р. тут створено колгосп «Червоний промінь». У 2001 р. — 62 жителі.
Будницьке — село, засноване у XVIII ст. на місці майстерні з виробництва поташу. У 2001 р. — 31 житель.
Будо-Вороб’ї (давня назва — Буда Ясенівська) — село за 25 км від Малина. Засноване на початку XIX ст. як поселення при поташевому заводі Вороб’ївського маєтку. 1898 р. збудовано дерев’яну церкву, 1913 р. відкрито училище. У 1926 р. — понад 1300 жителів. Із 163 учасників війни 126 загинули. У 2001 р. — 311 жителів.
Буки — село на лівому березі Тростяниці. Поблизу — поселення середнього кам’яного віку, два слов’янські поселення VI–VII ст. і могильник часів Київської Русі. У першій половині XVII ст. належало Києво-Печерському монастиреві, під час Хмельниччини тут стояли повстанські загони; з 1728 р. — маєток київського каштеляна К. Стецького, у XIX ст. — Шаулінських. 1825 р. в околицях знайшли болотну залізну руду. Дерев’яна Дмитрівська церква збудована 1874 р. У 2001 р. — 195 жителів. Батьківщина архітектора А.В. Добровольського. Детальніше — в окремій статті «Буки: історія села».
Бучки — польське за походженням село на правому березі Тростяниці. Поблизу — поселення доби бронзи та середньовічне городище. Засноване як слобода у XVIII ст.; 1796 р. належало генералу Торсукову, 1844 р. — княгині М.П. Волковській. У 1920-х тут діяли і костел, і православна церква. У 2001 р. — 55 жителів.
В
Вишів — село за 40 км на північ від Малина. Засноване в другій половині XIX ст. як слобода; 1902 р. відкрито училище, у 1920-х діяло зразкове молочарське товариство. З війни не повернулися 57 вишівців. У 2001 р. — 179 жителів.
Вишнянка (до 1960 р. — Червоний Лан) — село, що виникло наприкінці 1930-х років унаслідок укрупнення хуторів. У 2001 р. — 95 жителів.
Візня (давні назви — Візнянська Слобода, Стара Рудня, до 1946 р. — Візня-Рудня) — село, де в середньовіччі діяла одна з найстаріших на Малинщині рудень. Наприкінці 1943 р. біля села точилися особливо запеклі бої. У 2001 р. — 108 жителів.
Владівка (давня назва — Буда-Кам’янецька) — село за 35 км від Малина. Поблизу — знаряддя доби бронзи та дві групи курганів. Засноване в першій половині XVII ст. на місці виробництва поташу; у XIX ст. належало Ленчицьким, мало винокурню й три млини. 1863 р. владівці разом із сусідами з Писарівки виступили проти умов земельної реформи. Із 205 мобілізованих загинули 118. У 2001 р. — 279 жителів.
Вороб’ївщина — село, засноване в другій половині XIX ст. як хутір. У 2001 р. — 37 жителів.
Ворсівка — село на Візні за 9 км від Малина; 1545 р. приписане до Житомирського замку, з 1649 р. — сотенне містечко Київського полку. Детальніше — в окремій статті «Ворсівка: історія села».
В’юнище — село, відоме з XIX ст.; до 1950-х років — хутір. У 2001 р. — 19 жителів.
Г
Гамарня — село. Назва походить від гамарні — металоплавильного промислу, центр якого існував тут у XVIII ст. Наприкінці XIX ст. належало Миклухо-Маклаям. 1931 р. сюди перевели Білокоровицький лісовий технікум, який згодом став Малинським лісотехнічним технікумом; навколо нього й виросло сучасне селище. Частина урочища — ландшафтний заказник «Урочище Гамарня». У 2001 р. — 915 жителів. Детальніше — в окремій статті «Гамарня: історія села».
Головки (давня назва — Голанка) — село за 12 км від Малина, біля однойменної станції. Поблизу — три групи давньоруських курганів. Відоме з 1607 р.; засновниками й власниками були Єльці. Після Хмельниччини в селі лишилося 6 димів. У XIX ст. належало княгині Цецилії Радзивілл, потім Миклухо-Маклаям. Колгосп «Перемога» очолював робітник паперової фабрики М.П. Дубровець, учасник Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. У 2001 р. — 399 жителів. Детальніше — в окремій статті «Головки: історія села».
Горинь — село за 8 км від Малина. У червні 1650 р., після втечі більшості жителів на Лівобережжя, тут лишалося 6 димів. 1990 р. відкрито меморіал загиблим, тоді ж збудовано церкву. У 2001 р. — 170 жителів.
Гуска (давня назва — Гусківка) — село, засноване на початку XIX ст. як слобода; належало поміщиці Маріанні Вільчинській. У 2001 р. — 70 жителів.
Гута-Логанівська — село на правому березі Ірші, відоме з XVII ст.: 1693 р. належало пану Журбі, пізніше — поміщику Вікентію Логановському. На початку XX ст. мало школу грамоти, два водяні млини й смолокурню. У 2001 р. — 192 жителі.
Гутянське (до 1946 р. — Гута-Генріхівка) — село, засноване 1842 р. поміщиком Генріхом Богдановичем при склоробному заводі (гуті); перші мешканці — переселенці з Липлян. 1910 р. селянське товариство викупило 210 десятин панської землі. У 2001 р. — 143 жителі.
Д–Є
Діброва — село за 17 км від Малина, відоме з XVII ст. (1683 р. — 10 димів). Пізніше належало Краєвським і Вільчинським; дерев’яну церкву Олександра Невського збудовано 1883 р., школу відкрито 1891 р. У 1926 р. — понад 1600 жителів. У 2001 р. — 451 житель.
Дружне (давня назва — Поліське) — село, відоме з 1930-х років як хутір. У 1989 р. — 54 жителі.
Єлівка (Елівка) — село на правому березі Здрівлі, що виникло як колонія; у 1940–1950-х — центр сільради. У 2001 р. — 63 жителі.
Ж–З
Жабоч — невелике село; 1900 р. мало 22 двори. У 2001 р. — 45 жителів.
Жовтневе (давня назва — Жовтень) — село, засноване в 1930-х роках; до 1950-х — хутір. Має церкву, збудовану 1947 р.
Забране — село, засноване 1934 р. унаслідок об’єднання хуторів. У 2001 р. — 161 житель.
Загребля — село, відоме з початку XX ст.; до 1960-х — хутір. 1941 р. мало понад 600 жителів. У 2001 р. — 117 жителів.
Заліски (до 1946 р. — Заліське) — село, засноване наприкінці XIX ст. як хутір. У 2001 р. — 76 жителів.
Зелений Гай (давня назва — Гойч) — село, засноване у XIX ст. як хутір. У 2001 р. — 19 жителів.
Зибин — село, засноване на початку XX ст.; до 1960-х — хутір. У листопаді 1943 р. біля села тривали запеклі бої. У 2001 р. — 54 жителі.
І–Й
Іванівка (до 1946 р. — Янівка) — село в долині Візні за 18 км від Малина. Знахідки кам’яних знарядь свідчать про давнє заселення. Відоме з XVII ст.: слободу тут заснував пан Ян Міхаловський; пізніше село належало Борейкам, Михаловським, Колтоновським. 1905 р. лісопромисловець Ш. Зіндер збудував тут лісопильний завод. До 1962 р. сільрада належала до Потіївського району. На будинку, де народився генерал С.М. Міщенко, 1972 р. встановлено меморіальну дошку. У 2001 р. — 330 жителів. Детальніше — в окремій статті «Іванівка: історія села».
Йосипівка (до 1946 р. — Юзефівка) — село за 25 км від Малина, засноване у XVI ст. Детальніше — в окремій статті «Йосипівка: історія села».
К
Кам’янка — село, відоме з XVII ст. Назва, найімовірніше, походить від однойменної річки. 1629 р. — містечко княгині Радзивілл, 1648 р. — Єльців (30 димів); після Хмельниччини лишилося 4 дими. У 2001 р. — 243 жителі.
Квітневе (до 1963 р. — Сталінка) — село, відоме з 1930-х років як хутір.
Клітня — село, засноване у XIX ст. як слобода; поблизу — поселення бронзового віку. У 1920–1930-х тут діяла польська національна сільрада. У 2001 р. — 94 жителі.
Королівка — село, відоме з XVIII ст. як польська колонія; жителі займалися рудництвом. У 2001 р. — 24 жителі.
Крупське (давня назва — хутір Крупської) — село, що в 1920–1960-х існувало як хутір. У 2001 р. — 57 жителів.
Крушники — село, відоме з XIX ст.; до 1960-х — хутір. У 2001 р. — 112 жителів.
Ксаверів — колишнє містечко з магдебурзьким правом (1634), центр єзуїтського колегіуму. Детальніше — в окремій статті «Ксаверів: історія містечка».
Кутище (давня назва — Полісся) — село, що виникло на початку XX ст.; до середини 1960-х — хутір.
Л
Лідівка — село, відоме з другої половини XIX ст. як німецька колонія. Одне з найменших сіл району: у 2001 р. — 8 жителів.
Липляни (у документах також Великі Липляни, Старі Липляни) — село, відоме з XVI ст.: 1545 р. належало Ф. Єльцю, який брав із жителів «копу грошей і дві кадії меду». У XVII ст. — один із центрів копних судів. 1913 р. відкрито земське училище. У листопаді — грудні 1943 р. біля села загинули близько 100 воїнів 149-ї стрілецької дивізії; їхні імена викарбувано на сільському меморіалі. Із понад 150 мобілізованих жителів загинули 124. У 2001 р. — 264 жителі. Детальніше — в окремій статті «Липляни: історія села».
Лісна Колона (давня назва — Лісна Колонія) — село, засноване в другій половині XIX ст. як німецька колонія. Колгосп «Комсомолець» під керівництвом М.П. Мельника вважався одним із найкращих у Базарському районі: у 1930-х тут мали власну електростанцію, лікарню, аптеку, ясла. У 2001 р. — 149 жителів.
Лісове (до 1963 р. — Бабина Лоза) — село, відоме з XVI ст. За переказом, під час татарського набігу всіх жителів убили чи забрали в полон; урятувалася тільки одна жінка, що сховалася у високій лозі, — звідси давня назва. Під час відступу окупанти спалили село повністю. У 2001 р. — 29 жителів.
Луки (до 1946 р. — Дерманка) — село, відоме з XVIII ст., центр сільради. 1988 р. споруджено меморіальний комплекс загиблим односельцям і визволителям. У 2001 р. — 345 жителів.
Лумля (давня назва — Славів) — село. Назва, найімовірніше, походить від річки Лумлі (Ломлі). Перша згадка — початок XVII ст.; 1648 р. належало Єльцям. 1812 р. лумлянці будували оборонні укріплення Києва, 1905–1907 рр. розгромили панську економію. У роки окупації тут діяло підпілля, пов’язане з малинським; його керівників П. Кухаренка і М. Скуратівського стратили окупанти. У 2001 р. — 312 жителів.
Любовичі (також Любановичі) — село за 10 км від Малина, відоме з початку XVII ст. 1648 р. мало 40 димів, після Хмельниччини — 15; відроджував село Пилип Василенко. У XVIII ст. Єльці подарували Любовичі уніатській митрополії. Жителі не раз повставали: громили маєток під час гайдамаччини, 1869 р. витоптали панські посіви, 1914 р. розгромили лісову контору й маєток. Із 176 учасників війни загинули 143; окупанти спалили 167 будівель. У 2001 р. — 518 жителів. Детальніше — в окремій статті «Любовичі: історія села».
М
Малинівка — село за 3 км від Малина. Засноване в середині XIX ст. як німецька колонія Малиндорф; після від’їзду німців на Поволжя сюди переселилися чехи, а перед Першою світовою війною німецьку назву змінили на Малинівку. У 1920-х діяла чеська сільрада, навчання велося чеською й українською; 1930 р. створено колгосп «Чеський рольник». Тут і нині працюють вчителі з Чехії, діють чеське товариство та дитячий фольклорний колектив. У 2001 р. — 582 жителі. Детальніше — в окремій статті «Малинівка: історія села».
Мар’ятин — село, відоме з кінця XVII ст.; входило до Базарського маєтку. У другій половині XIX ст. сюди переселилися чехи. 1899 р. відкрито училище. У 2001 р. — 78 жителів.
Морозівка (до 1960 р. — Мар’їн Підварок) — село за 22 км від Малина, відоме з XIX ст. як хутір: 1899 р. тут було лише 4 двори. 1930 р. створено колгосп, 1934-го до нього переселили жителів сусідніх сіл. Окупанти майже повністю зруйнували село. З 1963 р. — центр сільради. У 2001 р. — 234 жителі.
Н
Недашки — село, що виникло в VI–VIII ст. як родове поселення древлян; батьківщина околичної шляхти Недашківських і Дідківських. Детальніше — в окремій статті «Недашки: історія села».
Нова Гута — село, відоме з XIX ст.; у 1920-х — центр сільради, діяла польська національна сільрада. У 2001 р. — 39 жителів.
Нова Діброва (до 1939 р. — хутір Рудницький, до 1946 р. — Ворошилово) — село, відоме з XIX ст.; до 1960-х — хутір. У 2001 р. — 115 жителів.
Нова Рутв’янка (до 1939 р. — Соболівські хутори) — село, утворене в середині 1930-х років після ліквідації хуторів. У 2001 р. — 119 жителів.
Нове Життя — село, відоме з початку XX ст.; до 1960-х — хутір.
Нові Вороб’ї — село за 15 км від Малина, відоме з XVII ст. 1705 р. його передали в оренду С. Шумлянському; 1759 р. збудовано дерев’яну церкву Різдва Богородиці. У XVIII ст. належало уніатській митрополії, яка вимагала від місцевих рудників плату залізом. З 1861 р. — центр волості, тут щомісяця відбувався ярмарок; 1905 р. відкрито бібліотеку ім. Ф. Павленкова, 1910 р. — одне з перших на Малинщині споживчих товариств. Із 477 учасників війни загинули 248; окупанти спалили 199 будівель. У 2001 р. — 407 жителів. Детальніше — в окремій статті «Нові Вороб’ї: історія села».
Новобратське — село, що утворилося на початку XX ст.; до середини 1960-х — хутір. У 2001 р. — 691 житель.
Новоселиця (до 1946 р. — Рудня Ялцівська) — село, відоме з XVIII ст. як поселення, біля якого добували болотну руду. У 2001 р. — 135 жителів.
Нянівка (у середньовічних документах також Нянівщина) — село. За легендою, давнє поселення стояло на місці теперішнього кладовища; після татарського набігу семеро вцілілих оселилися в лісі, де нині село. За словником, 1415 р. село належало київській церковній обителі, у XVI–XVII ст. — шляхтичам Тишам-Биковським; 1630 р. тут працювала рудня. У 1930-х нянівці славилися племінними кіньми, яких возили на виставки до Москви. У 2001 р. — 159 жителів. Детальніше — в окремій статті «Нянівка: історія села».
О–П
Ободівка (до 1965 р. — Буда Ободзінська) — село, відоме з XVII ст. під назвою Нянівська буда; жителі здавна добували поташ і дьоготь. У 2001 р. — 48 жителів.
Омелянівка — село, відоме з XVIII ст. У 2001 р. — 10 жителів.
Першотравневе — село, що виникло в 1920-х роках як хутір. Під час окупації, не знайшовши партизанів, нацисти підпалили будинки; одна жителька загинула, решта втекли в ліс. 1977 р. на згадку про цю трагедію встановлено пам’ятник. У 2001 р. — 28 жителів.
Пиріжки — село за 7 км від Малина, відоме з XVII ст., хоча заселене ще в ранньому середньовіччі. Детальніше — в окремій статті «Пиріжки: історія села».
Писарівка — село, відоме з XVIII ст. 1863 р. жителі разом із владівцями виступили проти земельної реформи; виступ придушили війська. У 2001 р. — 107 жителів.
Привітне (давня назва — Слобода Янишівська, до 1957 р. — Іванівка) — село. З другої половини 1930-х до 1978 р. тут працював дитячий будинок для сиріт, згодом — будинок відпочинку і будинок престарілих. У 2001 р. — 28 жителів.
Пристанційне (до 1957 р. — хутір Пристанційний) — село біля станції Чоповичі, що виникло після прокладання залізниці Київ — Ковель (1902). 1913 р. відкрито школу, 1932-го — машинно-тракторну станцію. У грудні 1943 р. тут точилися бої з контрнаступом вермахту; за них посмертно звання Героя Радянського Союзу отримали О.П. Єгоров і В.З. Вайсер. У 2001 р. — 574 жителі. Детальніше — в окремій статті «Пристанційне: історія села».
П’ятидуб — село, відоме з XVIII ст., коли тут оселилися російські старообрядці; у 1920–1930-х діяла російська національна сільрада. У 2001 р. — 13 жителів.
Р
Різня — село. За легендою, назва походить від слова «різати» і пов’язана з великою битвою місцевих жителів із татарами, після якої село надовго занепало. У 1930-х колгосп «Перемога» вважався одним із найкращих у районі. Під час відступу окупанти спалили майже все село. У 2001 р. — 279 жителів.
Репище — село, відоме з XIX ст.; до 1960-х — хутір.
Рубанка — село, відоме з XIX ст.
Рудня Вороб’ївська — село, відоме з XVIII ст.; до 1960-х — хутір. 1780 р. належало уніатській митрополії; у XIX ст. — один із центрів селянського рудництва. У 1930-х тут діяла польська школа. У 2001 р. — 83 жителі.
Рудня Городищенська (давня назва — Рудня Ворсівська) — село, відоме з XIX ст.; належало Гіжицьким, жителі займалися рудництвом. 10 грудня 1943 р. німці захопили село, але того ж вечора їх вибили частини 15-го стрілецького корпусу. У 2001 р. — 48 жителів.
Рудня-Калинівка — село, відоме з XVIII ст.; жителі в давнину добували руду. У 2001 р. — 45 жителів.
Рутв’янка (давні назви — Рутвена, Стара Рутв’янка) — село, відоме з XVIII ст.; 1714 р. належало уніатській митрополії. 1899 р. тут було лише 6 дворів, а 1926-го — понад 900 жителів. У 1930-х діяло шість колгоспів. У 2001 р. — 83 жителі.
С
Савлуки — село; В. Антонович виявив поблизу кілька давньоруських курганів. У XVII ст. належало Єльцям; 1750 р. біля села діяв гайдамацький загін І. Подоляки. До 1959 р. — у Базарському районі. Звільнене 14 листопада 1943 р., знову втрачене під час німецького контрнаступу й остаточно визволене 27 грудня. У 2001 р. — 176 жителів.
Свиридівка — село, відоме з початку XX ст. як хутір. У 2001 р. — 85 жителів.
Сичівка (давні назви — Рихта, Рудня Сичівська) — село, засноване на початку XIX ст. В урочищі Костюки на річці Рихті виявлено стоянку середнього кам’яного віку з близько 11 тисячами крем’яних виробів. 1856 р. тут виплавляли метал із руди й кували серпи та шила. Навколо — урочища колишніх хуторів Колотя, Когоп, Рихта, Пекло. За допомогу партизанам окупанти спалили майже все село. Широко відомий місцевий ансамбль польської пісні «Октава». У 2001 р. — 132 жителі.
Скурати — село за 30 км від Малина, одне з давніх древлянських поселень. Назва, найімовірніше, походить від слова «скорити», тобто обробляти шкіри. Скуратівці належали до околичної шляхти (привілей 1571 р.), за Катерини II їх зарахували до дрібнопомісного дворянства. 1900 р. тут працювали 7 вітряних і 7 водяних млинів. Із 268 учасників війни загинули 122. У 2001 р. — 333 жителі. Детальніше — в окремій статті «Скурати: історія села».
Слобідка (до 1946 р. — Селище) — село за 7 км від Малина, засноване на початку XVIII ст. Із 162 учасників війни загинули 113. Пам’ятник загиблим (1979) — робота заслуженого скульптора В.І. Фещенка. У 2001 р. — 593 жителі. Детальніше — в окремій статті «Слобідка: історія села».
Соснівка (до 1946 р. — хутір Вольки, до 1960 р. — хутір Шевченка) — село, відоме з XIX ст. Археологи знайшли тут три поселення скіфського часу й одне — черняхівської культури. У 2001 р. — 44 жителі.
Стара Гута — село, відоме з XVIII ст.; жителі займалися виробництвом скла (гутництвом), від якого й походить назва. У 2001 р. — 32 жителі.
Старі Вороб’ї (давня назва — Воробйовичі) — село, відоме з XVI ст.: 1566 р. належало Київській митрополії, з 1683 р. — Києво-Печерському монастиреві, у XVIII ст. — уніатській митрополії. 1765 р. тут жили українці, поляки та євреї; 1781 р. збудовано Михайлівську церкву. 1978 р. споруджено меморіал. У 2001 р. — 170 жителів.
Стасева (давня назва — Стасівська Рудня) — село, відоме з XVIII ст.; жителі добували руду. У 2001 р. — 27 жителів.
Стримівщина — село, відоме з XVIII ст.; до 1960-х — хутір. У 2001 р. — 71 житель.
Т–У
Тарасівка (давня назва — хутір Хати) — село, відоме з XVII ст.; сучасну назву дістало в середині 1930-х років. У 2001 р. — 76 жителів.
Тишів — село, що виникло як хутір переселенців із Чопович у часи столипінської реформи. За легендою, назва походить від тихого болота, оточеного непрохідними хащами. У 2001 р. — 206 жителів.
Тростяниця — село, відоме з XVIII ст.; до 1960-х — хутір. У 2001 р. — 90 жителів.
Трудолюбівка (до 1952 р. — Дерманівка) — село, відоме з XVIII ст. як поселення старообрядців; у 1920–1930-х діяла російська національна сільрада.
Українка (до 1960 р. — Пинязевичі) — село за 8 км від Малина. У XV ст. тут несли службу на засіках «пеняжні» люди, від яких пішла давня назва. Детальніше — в окремій статті «Українка (Пинязевичі): історія села».
Устинівка (давні назви — Яновська Гута, Гута Юстинівська) — село за 24 км від Малина. Перша письмова згадка — 1802 р., хоча як осередок склоробства воно існувало раніше. Жителі займалися також чумацтвом, чинбарством і бджільництвом; до колективізації більшість жила на хуторах. 1933 р. церкву закрили й перетворили на клуб. Житель села М.С. Венгель — повний кавалер ордена Слави. У 2001 р. — 206 жителів.
Ф–Я
Федорівка — село за 18 км від Малина, відоме з XVII ст. як власність Федора Єльця. 1914 р. тут створено дослідну станцію, яку очолив агроном О.М. Засухін; після його загибелі 1922 р. станція носила його ім’я, а згодом стала Українською зональною станцією картопляного господарства з 16 опорними пунктами. Тут виведено відомі сорти картоплі й озимого жита; у 1970–1994 рр. станцію очолював В.А. Вишневський. У 2001 р. — 648 жителів. Детальніше — в окремій статті «Федорівка: історія села».
Фортунатівка (давня назва — Яновецька Буда) — село, відоме з XIX ст.; поблизу — середньовічне городище з високими валами. Під час відступу окупанти спалили близько 100 будівель. У 2001 р. — 33 жителі.
Червоний Лан — село, у 1930–1950-х — хутір. У 2001 р. — 90 жителів.
Червоний Плугатар — село, у 1920–1960-х — хутір; назву дав однойменний колгосп (1930). У 2001 р. — 81 житель.
Шевченково — село за 24 км від Малина, відоме з 1920-х років; 1929 р. відкрито школу з інтернатом для дітей із сусідніх хуторів. 1984 р. тут створено радгосп «Поліський». У 2001 р. — 218 жителів.
Щербатівка (давні назви — Слобода Щербаківка, до 1957 р. — Щербаківка) — село, відоме з XIX ст. На початку 1930-х тут жило понад тисячу людей, переважно поляків, тож діяли польська сільрада й польська семирічна школа. У 2001 р. — 310 жителів.
Юрівка — село, відоме з XIX ст. як поселення німецьких колоністів, яких перед Першою світовою війною переселили на Поволжя. У 2001 р. — 292 жителі.
Яблунівка (до 1957 р. — хутір Петровський) — село, відоме з початку XX ст. У 2001 р. — 77 жителів.
Ялцівка — село, відоме з XVI ст. На початку XVII ст. — містечко, центр володінь Єльців, від прізвища яких походить назва. 1845 р. маєток продали поміщику Перро з правом брати руду на любовицьких землях; 1856 р. тут працювала одна з найбільших на Малинщині рудень. Під час відступу окупанти спалили 238 будівель і церкву. У 2001 р. — 221 житель.
Ярочище (давня назва — Великий Ліс) — село, відоме з початку XX ст. як хутір; сучасну назву дістало 1964 р. 1958 р. встановлено пам’ятник 37 воїнам, які загинули під час визволення села. У 2001 р. — 13 жителів.
Зниклі населені пункти
Більшість зниклих поселень Малинщини — хутори, ліквідовані в 1930-х роках під час колективізації або в 1960-х під час «укрупнення» сіл. Цифри в дужках — кількість жителів за переписом 1926 р., якщо не вказано інше.
Біля Ворсівки: Букач (74; за 3 км на північ від села), Букачка (6), Бувший Тартак (14), Великий Ліс (7), Верховище (3), Виницьке (11; нині в межах Ворсівки), Грицькове (7), Громадське Болото (5), Дуброва (33), Дуброва при Візниці (5), Заріччя (32), Зибинка (16), Здрівля (давня назва — Слобода Здрівля; 8), Степанівка (відома з XIX ст., знята з обліку в 1930-х).
Біля Головок: Буда (107), Високий Груд (34; знятий з обліку 1939 р.), Вирки (знятий з обліку 1939 р.), Владимирівка (польська колонія, 84), Горбате Поле (46), Грузький Лісок (79; нині в межах Головок).
Біля Баранівки: Будище (142), Глинище (73), Грабняк (41), Зарічка (63), За Селом (47).
Біля Пиріжок: Межник (102), Рем’янівка (село, відоме з XVII ст. як власність Федора Єльця; 1887 р. — 100 жит.).
Біля Українки (Пинязевичів): Антонів (17), В’язенське (4), Грузький Чагар (18), Морсівка (за 5 км на північ від Українки; 50).
Інші: Алинівка (колонія, місце не встановлене); Березівка (слобода XIX ст. за 27 км на північний схід від Малина, знята з обліку 1984 р.); Берестин (колонія, 1900 р. — 11 жит.); Берестяне (біля Єлівки, 104); Буківська Рудня (село XVIII ст. на Тростяниці з руднями); Городець (біля Малинівки, 57); Здрівля (польський хутір біля Єлівки, 78); Ігнатівка (слобода, 1911 р. — 219 жит.); Коренівка (давня назва — Товстий Корінь; хутір біля Ворсівки, знятий з обліку 1985 р.); Малинка (слобода біля Недашок, відома з 1880-х).
Увійшли до складу інших населених пунктів або затоплені:
- Городище — давнє село, де знайдено римські монети I ст. н. е., древлянське городище й курганний могильник X–XIII ст. Відоме з XVII ст.; 1648 р. — містечко Єльців зі 180 димами. 1951 р. тут відкрито профтехучилище № 36. У 1970-х включене до меж Малина (за словником — 1976 р., за даними Є. Грищенка — 1974 р.).
- Гранкар’єр і Щебзавод — селища, що 1960 р. утворили Гранітне.
- Острів — село на Ірші, відоме з XVIII ст. (1974 р. — 221 житель); того ж року зняте з обліку через створення Малинського водосховища.
Річки
Ірша — головна річка краю, ліва притока Тетерева. Довжина — 136 км, площа басейну — 3070 км². Бере початок біля села Івановичі. На ній стоять Малин, Іршанськ, Чоповичі, Гранітне; споруджено Іршанське, Дворищанське й Малинське водосховища.
Візня — права притока Ірші завдовжки 45 км, площа басейну — 384 км². Бере початок біля села Нова Мар’янівка на Радомишльщині.
Звіздаль — права притока Ужа завдовжки 32 км, площа басейну — 440 км². Бере початок поблизу Недашок.
Здрівля — річка завдовжки 21 км. Починається поблизу Устинівки, впадає в Іршу навпроти Малина.
Кам’янка — права притока Ужа завдовжки 40 км, площа басейну — 266 км².
Різня — ліва притока Ірші завдовжки 32 км, повністю тече в межах району.
Рихта — ліва притока Тростяниці завдовжки 15 км.
Джерело: Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю., Тимошенко В.І. Історико-географічний словник Малинщини. — Малин, 2005.
