У 1920-х роках Малинщина стала одним із помітних осередків сільськогосподарської кооперації на Житомирському Поліссі. Селяни об’єднувалися в товариства, спільно переробляли молоко, організовували збут продукції, закуповували насіння та сільськогосподарський реманент. Масштаб цього руху ілюструють архівні фотографії виставки-конкурсу вершкового масла, яка відбулася в Малині в червні 1925 року.
Від перших товариств до великого кооперативного об’єднання
Пожвавлення сільського господарства на Малинщині в роки нової економічної політики (НЕПу) спиралося, зокрема, на досвід попередніх десятиліть. Ще 1914 року поблизу села Федорівка створили дослідну сільськогосподарську станцію. Вона стала одним із місцевих осередків вивчення землеробства та поширення аграрних знань.
У 1923 році в Малинському районі вже діяли 12 сільськогосподарських товариств, які об’єднували 476 членів. Для селян участь у таких організаціях була можливістю спільно розв’язувати господарські питання, до яких окремому власнику було складніше підійти самотужки.
Згодом товариства почали об’єднуватися в більші структури. У Малині сформувався Малинський союз сільськогосподарських товариств, відомий як райсільсоюз. Він координував діяльність кооперативів не лише Малинщини, а й сусідніх територій.
За наведеними в історичних матеріалах даними, мережа під егідою райсільсоюзу охоплювала 110 сільськогосподарських кооперативів і 52 020 членів. До неї належали товариства Малинського та Коростенського районів, а також частини прилеглих Київського й Житомирського округів. Отже, діяльність об’єднання виходила далеко за межі самого Малина й перетворювала його на важливий центр кооперативного руху регіону.
Як працював райсільсоюз
Кооперація допомагала селянам організовувати не лише виробництво, а й переробку та збут продукції. Спільні закупівлі давали змогу отримувати насіння й сільськогосподарський реманент, а об’єднання зусиль у торгівлі відкривало ширші можливості для реалізації вирощеного та виробленого.
Одним із важливих напрямів стало молочарство. Кооперативи організовували приймальні пункти, куди селяни здавали молоко. Його переробляли на вершкове масло та інші молочні продукти. Така система давала змогу зосередити сировину в одному місці, організувати її обробку та підготувати продукцію до продажу.
Важливим було й поширення агрономічних знань. Дослідна станція поблизу Федорівки могла слугувати майданчиком для ознайомлення з новими сортами зернових і способами обробітку ґрунту.
Одним із напрямів діяльності кооперації було підвищення якості молочної продукції. Найяскравіше це демонструють фотографії виставки-конкурсу вершкового масла, що відбулася в Малині 1925 року.
Виставка-конкурс вершкового масла в Малині
Архівні світлини зберегли подробиці роботи Малинського райсільсоюзу. На них зафіксовано експертну комісію, яка перевіряла зразки вершкового масла, а також завантаження готової продукції на кінний віз.
На першій фотографії члени комісії сидять за великим столом і досліджують представлене масло. Поруч видно дерев’яні діжки та контейнери з продукцією. Навколо зібралися селяни й представники кооперації, які спостерігали за оцінюванням.
Підпис на світлині пояснює, що це експертна комісія на конкурсі виставки масла при аналізі продукції в Малині. Окремо зазначено назву організатора — райсільсоюз. Отже, йшлося не просто про демонстрацію виробленого масла, а про організований захід із перевірки його якості.
Друга світлина показує підготовку продукції до перевезення. На передньому плані стоїть кінь, запряжений у дерев’яний віз, на якому складено ящики та діжки. Біля воза перебувають чоловіки, які, ймовірно, брали участь у завантаженні або супроводі продукції. На задньому плані видно довгу одноповерхову будівлю з навісом і людей, які зібралися біля неї.
Колоризоване фото
На знімку зберігся датувальний напис: «21/VI 25 р.», тобто 21 червня 1925 року.
Разом ці фотографії розповідають про кілька етапів кооперативної роботи: виробництво, перевірку якості, пакування та перевезення товару. Вони також показують, що молочарство було не лише домашнім заняттям окремих господарств, а й напрямом, який намагалися розвивати системно.
Виставки та конкурси могли заохочувати виробників поліпшувати якість масла й обмінюватися досвідом. На знімках можна розгледіти, що багато учасників були одягнені у традиційний одяг 1920-х: чоловіки – у косоворотки та кашкети.
У 1920-х роках кооперація активно використовувала візуальну пропаганду. Такі оформлені вози їздили селами Малинщини, агітуючи одноосібників вступати до товариств, здавати молоко на кооперативні пункти та купувати товари у кооперативних лавках, а не у приватних торгівців (непманів). Оформлений віз був не просто розвагою, а частиною кооперативного маркетингу 1920-х років.
Найімовірніше, Ялцівське товариство було універсальним або сільськогосподарсько-споживчим. Воно забезпечувало три головні потреби селян:
Молочарський сектор: У селі створювали приймальний пункт молока. Селяни здавали туди надлишки сировини, які за допомогою громадського сепаратора переробляли на вершки чи масло і централізовано везли до Малина..
Постачання реманенту та насіння: Сама по собі Ялцівка не могла купити дорогу техніку. Товариство збирало паї із селян, а Малинський «Райсільсоюз» виділяв їм у кредит плуги, культиватори, сортове жито або овес
Кооперативна лавка: Замість того, щоб переплачувати приватним торгівцям, жителі Ялцівки купували гас, сіль, сірники та тканини у крамниці свого ж товариства за нижчими цінами.
Малинщина на шляху до централізованої переробки молока
Розвиток кооперативного молочарства створював передумови для формування стабільної системи заготівлі та переробки сировини. Приймальні пункти, обладнання й досвід організації збуту мали значення для подальшого розвитку молочної галузі на Малинщині.
В історичних матеріалах про регіон із цією темою пов’язують Малинський маслосирзавод, який став одним із місцевих підприємств молочної промисловості.
Попри це, історія кооперації допомагає зрозуміти, як у регіоні розвивалися навички спільної заготівлі, переробки й реалізації молочної продукції. Цей досвід став частиною ширшої історії становлення молочної галузі Малинщини.
Кінець НЕПу та примусова колективізація
Наприкінці 1920-х років радянська влада почала відмовлятися від НЕПу й переходити до форсованої колективізації. Замість добровільного об’єднання для розв’язання господарських завдань селянам дедалі частіше нав’язували вступ до колгоспів, а їхнє майно та виробничі ресурси потрапляли під державний контроль.
Особливим об’єктом переслідувань стали заможніші господарі, яких влада зараховувала до так званих куркулів. Політика «ліквідації куркульства як класу» супроводжувалася конфіскацією майна, виселеннями та репресіями. Під удар потрапляли не лише власники великих господарств, а й люди, яких місцева влада вважала небажаними або політично ненадійними.
Самостійні кооперативні об’єднання втрачали незалежність. Їхню діяльність підпорядковували державним планам і вимогам, а частину організацій ліквідовували або реорганізовували. Така зміна курсу докорінно відрізнялася від кооперативної моделі часів НЕПу, коли селяни могли об’єднуватися для спільної роботи й збуту продукції.
Репресії проти селян і кооператорів
Колективізація супроводжувалася кампаніями проти людей, яких радянська влада оголошувала ворогами нового ладу. Серед звинувачень були саботаж хлібозаготівель, шкідництво в сільському господарстві та молочній галузі, антиколгоспна агітація. Подібні формулювання використовували в різних регіонах СРСР для переслідування селян і фахівців.
У 1929–1933 роках Малинщина, як і інші сільськогосподарські райони України, зазнала наслідків примусової колективізації та репресивної політики.
Що залишили по собі кооперативні 1920-ті
Зокрема, розгалужені пункти прийому молока, сепараторні та маслоцехи кооперативних товариств у кінці 1920-х років були об’єднані в один великий виробничий комплекс — Малинський маслосирзавод. Держава модернізувала і відновила існуючі споруди на базі кооперативної інфраструктури. У наступні роки це підприємство пройшло крізь усю радянську добу і стало відомим як ДП «Малинський маслосирзавод» ВАТ «Житомирмолоко», залишаючись одним із ключових переробників молока в Коростенському (колишньому Малинському) районі.
Історія сільськогосподарської кооперації на Малинщині — це історія спроби селян спільно розвивати господарство, покращувати якість продукції та виходити на ширші ринки. Архівні документи й фотографії дають змогу відновити маловідомий епізод історії Малинщини — період, коли селяни намагалися розвивати сільське господарство через добровільне об’єднання, спільну працю та кооперацію.
Джерельна база: матеріали Малинської міської ради із соціально-економічного аналізу громади; архівні фотографії виставки-конкурсу вершкового масла в Малині від 21 червня 1925 року; регіональні історико-економічні дослідження.
