Село Коростки — наступний пункт маршруту після Малої Деревичка. Якщо користуватися старою картою 2006 року, її дані тут уже не актуальні: міст через Случ до села збудували близько п’яти років тому, і на старих картах він відсутній.
Натомість «нова» дорога до Коросток залишається вкрай складною. Втім, відстань невелика — близько двох кілометрів, і саме заради цього відрізка мандрівники йдуть на труднощі: щоб побачити палац Міхала Орловського XIX століття.
Після мосту маршрут веде ліворуч угору, ще раз ліворуч, повз ферму — до парку, де в глибині розташована колишня резиденція.
Палац Орловського: історія маєтку
З історії відомо, що Коростки до 1753 року входили до складу Острозької ординації — величезного земельного комплексу, який об’єднував сотні сіл і містечок Волині та Поділля. Після смерті останнього ордината Януша Сангушка, землі були розділені за Кольбушівською угодою і продані новим власникам.
Коростки разом із селами Стара та Нова Чортория перейшли до князя Юзефа Любомирського — підстолія Великого князівства Литовського.
Згодом через кількох власників маєток опинився у руках роду Прушинських гербу Равіч. У подальшому, як посаг Антоніни Прушинської, яка близько 1810 року вийшла заміж за Міхала Орловського (головного суддю Подільської губернії), маєток перейшов до родини Орловських.
Розквіт за Міхала Орловського-молодшого
Найбільшого розвитку маєток досяг за сина — Міхала Людвіка Титуса Орловського (1819–1883).
Він був пристрасним бібліоманом та колекціонером польського живопису. Саме для зберігання своєї колекції він у середині XIX століття збудував новий, значно просторіший палац навпроти старої садиби XVIII століття, яку, за описами Р. Афтаназі, збудував ще ротмістр кавалерії Юзеф Прушинський у 1770–1780-х роках.
Стара садиба після цього стала флігелем із господарськими приміщеннями.
Архітектура та інтер’єри
Колишня резиденція збереглася зовні майже без змін — втрачено лише в’їзну браму.
У минулому палац славився багатими інтер’єрами:
- севрська порцеляна,
- картини Юліуша Коссака та Антонія Казакевича,
- елементи польського живопису,
- фрагменти паркету та дерев’яні сходи, що збереглися частково.
Особливими були:
- «Шоколадна» та «Блакитна» зали,
- великі колекційні кімнати,
- бібліотека з тисячами томів,
- простори для мистецьких колекцій.
Парк і маєток
Навколо палацу був розбитий великий парк, який сьогодні перетворився на густий ліс. До резиденції вела вишукана в’їзна брама, яка не збереглася.
Маєток розташований не в самому селі, а на відстані — у лісовій частині на правому високому березі річки Случ.
Подальша історія власників
Міхал Орловський помер у 1883 році в Ніцці (Франція). За заповітом маєток перейшов до його родича Яна Орловського, який проживав у Відні.
Це спричинило тривалий спадковий конфлікт.
Близько 1890 року маєток (площею 690 десятин) перейшов до Валентини Могильницької — доньки Адольфа Прушинського. Згодом вона продала його графу Ферзену.
Через картярські борги Ферзен передав Коростки секретарю міністра Евфімію Стефанову, який став останнім приватним власником до 1917 року.
XX століття і сучасне використання
У міжвоєнний період у палаці працював дитячий будинок, згодом лікарня.
З 1970-х років і до сьогодні тут розташований Любарський психоневрологічний інтернат.
Будівля:
- зберегла загальний вигляд,
- втратила в’їзну браму,
- частково має старі дерев’яні сходи,
- внутрішні зали перебудовані під кімнати інтернату.
Колишні «Шоколадна» і «Блакитна» зали перетворено на невеликі приміщення.
Доступ і сьогодення
Це не класичний туристичний об’єкт. Адміністрація не заохочує відвідування, але іноді дозволяє короткий огляд території.
Сьогодні Коростки — це місце, де:
- історія шляхетського маєтку,
- радянська медична інституція,
- і занедбаний парк
злилися в один простір.
Палац Орловських у Коростках — це приклад того, як велика приватна резиденція XIX століття пройшла шлях від мистецького центру та бібліотеки до соціальної установи, зберігши лише частину своєї архітектурної гідності.
І хоча сьогодні він майже втрачений як палац, він залишається важливою частиною історії Житомирського Полісся.
Фото: Україна Інкогніта та Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"
