Храм святого Архангела Михаїла та святого Домініка у Любарі на Житомирщині є однією з найцінніших пам’яток сакральної архітектури регіону. Споруда поєднує риси бароко, готики та ренесансу й протягом кількох століть залишалася важливим духовним центром католицької громади Полісся.

Любар входить до історичного регіону Волині, де у XVII–XVIII століттях активно формувалася мережа католицьких монастирів, освітніх центрів і місійних осередків, пов’язаних із діяльністю чернечих орденів.

Історія костелу в Любарі: від домініканців до відродження

Перші згадки про католицьку громаду в Любарі пов’язані з місцевими землевласниками — князями Острозькими, які підтримували розвиток релігійних інституцій і мали тісні зв’язки з орденом домініканців.

Домініканський монастир у Любарі було засновано приблизно у 1628–1634 роках. Важливу роль у його становленні відіграв князь Станіслав Любомирський, який у фундаційному акті від 22 лютого 1634 року передав монастирю село Филинці, чинш із млина та фінансові ресурси для утримання обителі.

Фундатор Любарського домініканського монастиря та костелу, князь Станіслав Любомирський (1583—1649)

У той період домініканці виконували не лише духовну функцію, а й освітню — при монастирях діяли школи, бібліотеки та навчальні курси з богослов’я і філософії.

Дослідниця І. Ворончук, аналізуючи інвентар Острозьких 1620 року, вказує на ймовірне існування в Любарі католицького храму. Підставою для такого висновку є згадка в переліку мешканців містечка плебана — католицького парафіяльного священника. Наявність духовної особи такого статусу свідчить, що в місті вже діяла організована католицька громада, яка потребувала храму для богослужінь. Водночас у самому інвентарі не міститься прямого опису будівлі церкви, тому її вигляд і розташування залишаються невідомими, хоча сам факт існування культової споруди є високоймовірним.

Формування домініканського осередку в Новому Любарі дослідники датують кінцем 1620-х років, найчастіше 1628–1629 роками. Уже в 1628 році капітула призначила першим вікарієм Бонавентуру зі Львова, що свідчить про початкову організацію монастирської спільноти. Згодом, у 1632 році, він був офіційно затверджений на посаді пріора, що засвідчує розвиток структури обителі.

За даними візитацій, близько 1630 року тут уже могли існувати перші дерев’яні монастирські будівлі, зведені за підтримки фундаторів. Водночас у різних джерелах як ключова дата фігурує 1634 рік, коли відбулося юридичне закріплення монастиря. Тоді воєвода Руський князь Станіслав Любомирський оформив фундаційний акт від 22 лютого 1634 року, яким передав монастирю село Филинці, чинш із млина, юридику в Любарі та щорічну виплату в розмірі 600 злотих аннуати.

Перший храм і руйнування XVII століття

Близько 1630 року в Любарі звели перший дерев’яний храм Архангела Михаїла у формі хреста з восьмигранною вежею. Для свого часу він вважався значною архітектурною спорудою, а монастирська спільнота налічувала близько 15 ченців.

Навчальний осередок при монастирі був одним із важливих центрів освіти на території регіону, де викладали богослов’я та філософію.

Однак під час подій 1648 року, пов’язаних із повстанням Хмельницького, дерев’яний храм і монастир були зруйновані. Частина духовенства загинула, а територія згодом опинилася під контролем козацької держави відповідно до Зборівського договору 1649 року.

Наприкінці XVIII — на початку XIX століття, після поділів Речі Посполитої та входження Любара до складу Російської імперії, Любарський домініканський монастир не лише зберіг своє значення, а й суттєво посилив вплив у релігійному житті регіону. Саме в цей період обитель отримала статус резиденції руського провінціала домініканського ордену та протягом тривалого часу залишалася одним із головних центрів управління домініканців на українських землях.

Любарська парафія разом зі Старокостянтинівською належала до найбільших у Луцько-Житомирській дієцезії за кількістю вірян. При монастирі функціонував шпиталь, який надавав допомогу нужденним та хворим, виконуючи важливу соціальну місію.

На початку XIX століття при обителі діяла власна музична капела. Для її розвитку та поповнення монахи навчали музичному мистецтву сиріт, створивши своєрідний освітній осередок, що нагадував музичні школи, які раніше існували при єзуїтських колегіумах.

Особливої уваги заслуговувала мистецька спадщина монастиря. У храмі та монастирських приміщеннях зберігалася велика колекція ікон, картин і портретів, яку сучасники називали однією з найцінніших у регіоні. Серед експонатів були портрети католицьких єпископів Хелмських, Плоцьких, Луцьких, Познанських і Краківських дієцезій, а також п'ять портретів Римських Пап. Значне місце займали полотна на біблійні сюжети та серія картин, присвячених татарським нападам і козацьким повстанням, які відображали драматичні сторінки історії краю.

Важливим культурним осередком при монастирі була й друкарня. Видання, що виходили тут друком, нині вважаються великою бібліографічною рідкістю та становлять значний інтерес для істориків і колекціонерів. Наявність друкарні, мистецької збірки, музичної капели, шпиталю та освітніх ініціатив свідчить, що Любарський домініканський монастир був не лише релігійним центром, а й одним із провідних осередків духовного, культурного та освітнього життя Волині.

Будівництво кам’яного костелу у XVIII столітті

Сучасний кам’яний храм почали зводити у 1752 році за ініціативи князя Францішека Любомирського. Будівництво тривало приблизно 13 років.

4 серпня 1765 року костел було освячено на честь Архангела Михаїла та святого Яна Непомуцького.

Ця споруда є рідкісним прикладом центричної барокової архітектури в Україні. Храм має квадратну основу та перекритий куполом діаметром близько 10 метрів із восьмигранним ліхтарем. Внутрішній простір формує рівнокінцевий хрест із чотирма каплицями по кутах.

Чудотворна ікона та паломницька традиція

Особливого значення храму надала чудотворна ікона Розп’ятого Христа. За переказами, наприкінці XVIII століття на образі з’явилися краплі, які віруючі сприйняли як знак чудесного походження святині.

Після цього ікону урочисто перенесли до костелу, і Любар став місцем локального паломництва.

Архітектура та інтер’єр костелу

Інтер’єр храму формувався у традиціях барокової сакральної архітектури. Він включав п’ять вівтарів із образами Божої Матері Розарію, святих Домініка, Яцка та Вікентія Феррарія, а також скульптури апостолів Петра і Павла.

Оздоблення виконано з використанням імітації мармуру, різьблення та позолоти, що було характерним для домініканських храмів Центрально-Східної Європи.

Занепад у XIX–XX століттях

Наприкінці XIX століття, після політики імперської влади, монастирські будівлі були передані жіночому православному монастирю.

У подальші роки храм поступово занепадав. Частину келій було зруйновано ще у 1918 році, а у 1934 році споруду остаточно закрили.

Під час Другої світової війни територія використовувалася у різних цілях, зокрема як місце утримання військовополонених. Останнє відоме богослужіння відбулося у 1945 році.

Відродження святині

Після десятиліть занепаду храм почав відроджуватися наприкінці 1980-х років, коли місцева католицька громада ініціювала відновлення святині.

14 жовтня 1989 року костел було повторно освячено на честь Архангела Михаїла та святого Домініка. З 1993 року при парафії працюють сестри згромадження Сестер святого Йосифа.

Сьогодні у храмі зберігається копія чудотворного образу Розп’ятого Ісуса Любарського, оскільки оригінал було втрачено у радянський період.

Сучасне значення костелу у Любарі

Сьогодні костел у Любарі є діючою релігійною святинею та важливою пам’яткою архітектури національного значення. Він поєднує історію домініканського ордену, барокову архітектуру та складні сторінки історії регіону.

Фото: Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”