Надслучанська Швейцарія на Рівенщині: один із найкрасивіших куточків України, про який мало хто знає

Якщо ви шукаєте місце, де можна одночасно насолодитися дикою природою, захопливими краєвидами й доторкнутися до історії, вирушайте до Надслучанської Швейцарії. Цей куточок Рівненщини вражає гранітними скелями, глибокими долинами, звивистою річкою Случ і десятками природних оглядових точок, звідки відкриваються одні з найкрасивіших панорам рівнинної України. Попри всю свою красу, місцевість досі залишається маловідомою для необхідних туристів — і саме тому вона ідеальна для тих, хто хоче відпочити серед природи без натовпів.

Українських «Швейцарій» щонайменше десяток — на Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Житомирщині, Черкащині, Київщині. Кожна має свій характер. 

Річка Случ на відрізку приблизно від Устя до Бистричів врізається в граніти й гнейси Українського кристалічного щита — породи, яким близько двох мільярдів років. Русло затиснуте між скель, береги обриваються 60–70-метровими кручами, соснові бори виходять просто на камінь. 

Де це: Рівненський район Рівненської області (колишні Березнівський і Корецький), уздовж Случі. Продовження долини тягнеться в Житомирську область у бік Звягеля.

1. «У Бистричах — дерев'яна церква Святого Миколая 1734 року з унікальною архітектурою».

Цієї церкви немає. Храм 1734 року спалили нацисти в 1943-му — разом із церквами в Губкові, Хотині й Михалині. Староста Дмитро Ткачук устиг врятувати книги й частину начиння, закопавши їх у землю; вони пролежали там до 1945-го.

Те, що ви побачите в Бистричах сьогодні, — це храм, зведений у 1945 році на старому фундаменті. Причому зведений із матеріалів розібраної німецької лютеранської кірхи з села Кам'янка — місцева влада дала на це дозвіл. Освячений 19 грудня 1945 року. (Березнівська РДА, до речі, датує тамтешню Миколаївську церкву 1845 роком і приписує її коштам поміщика Корженівського)

Це не означає, що їхати не варто. Історія «церкву спалили, а нову склали з розібраної кірхи» сама по собі варта зупинки. Але не їдьте туди «дивитися XVIII століття».

2. «У Моквині — костел, який потребує ремонту».

Костел Воздвиження Чесного Хреста в Моквині (1895 рік, збудований коштом Броніслава Понінського-Валевського) — це руїна. Не «потребує ремонту», а стоїть без даху й перекриттів. Після Другої світової його використовували як колгоспний склад, далі не використовували ніяк.

А от паперова фабрика справді працює — і це найдивовижніше в цій історії. Валевський заклав її в 1895 році, з 1898-го діяло товариство картонно-паперової фабрики, і виробництво не зупинилося досі. Понад 125 років безперервної роботи — рекорд для української паперової промисловості.

Що таке цей парк насправді

Регіональний ландшафтний парк «Надслучанський» створений у 2000 році. Площа — 17 271 га. Заповідна зона включає 14 природоохоронних об'єктів: 6 заказників, 7 пам'яток природи та 1 заповідне урочище. Зростає 77 рідкісних видів рослин, 19 із них — у Червоній книзі.

Легенда про назву: буцімто дружина одного з місцевих князів була швейцаркою, і її батьки, приїхавши в гості, сказали, що горби над Случем нагадують дім. Гарна історія. Документального підтвердження в неї немає — але туристичним магнітом вона працює вже сотню років.

Практично весь парк можна розкласти на чотири зони, і кожна дає інший тип відпочинку.

Зона 1. Скелі: «Марининсько-Устянські граніти»

Де: між селами Устя, Більчаки і Маринин. Що це: геологічний заказник місцевого значення, створений рішенням Рівненської облради № 343 від 22 листопада 1983 року. Площа — по 85 га в межах колишніх Березнівського й Корецького районів.

Це найдикіша, найкам'яніша частина всієї долини. Гранітні кручі просто над водою, величезні валуни, гроти й улоговини. Породи — нижньопротерозойські, тобто ви буквально торкаєтеся однієї з найдавніших поверхонь континенту.

Для кого: для скелелазів. Тут реально тренуються — це не декоративні скелі, а робочі. Якщо ви лазите, беріть спорядження; якщо ні — просто йдіть уздовж берега, це чи не найкраща піша ділянка парку.

Ботаніка для тих, кому цікаво: сім видів папоротей, булавоносець сіруватий, фіалка багнова, гвоздика картузіанська.

Зона 2. Краєвиди: «Соколині гори»

Де: від Маринина до Соснового, навколо Губкова і Більчаків. Що це: ландшафтний заказник місцевого значення, 1983 рік, 510 га. Найкрасивіша ділянка парку — це визнають усі, включно з тими, хто взагалі не любить пафосних формулювань. Соколині гори свого часу навіть потрапили до претендентів проєкту «7 чудес України».

Тут береги стають м'якшими за гранітні кручі Устя, але й ефектнішими: витягнуті лісисті пагорби, місцями все ще стрімкі, з відкритими скельними виходами. Мозаїка ландшафтів — соснові, грабові й дубові ліси, скелі, луки, тераси до води.

Флора: понад 70 видів червонокнижних рослин, серед них близько десяти видів орхідей. Так, орхідей — на Поліссі.

Звідки назва. Дві версії. Прозаїчна: тут гніздилися соколи. Романтична: закохані, що перетворилися на соколів. Сокіл зображений на гербі Губкова — і це, мабуть, найсильніший аргумент на користь першої версії.

Головна оглядова точка — Князь-гора (Княжа гора) біля Маринина, 60–70 метрів. Якщо у вас є час рівно на одну панораму — беріть її.

Зона 3. Історія: Губків

Де: правий берег Случі, село Губків.

Руїни замку XV–XVI століть на 30-метровій гранітній скелі просто над водою. Замок належав Семашкам, потім Даниловичам і Цетнерам. Був зруйнований військами Петра І у 1704 році й остаточно добитий шведами в 1708-му. Ніколи не відбудовувався.

Свіже і важливе: у грудні 2025 року прокуратура через суд зобов'язала громаду оформити право власності на руїни. Пам'ятка перебуває під охороною держави з 1979 року, але власника формально не мала — саме тому вона й не могла потрапити в жодну програму реставрації. Тепер зареєстрована за громадою. Роботи ще не почалися; вхід вільний і цілодобовий.

На тій же горі в 1974 році експедиція Ю. Нікольченка знайшла давньоруське городище X–XIII століть. Тоді ж археологи виявили ще два городища XI–XII століть — біля Маринина й Більчаків. Тобто вся долина була щільно заселена ще до монголів.

Поруч — Дзвінецька гора з козацьким хрестом: тут одне з найбільших поховань козаків, що полягли під час повстання Наливайка наприкінці XVI століття. Хрест поставили лише через чотириста років.

Детальний гід по Губкову — окремо. Коротко: закладайте мінімум пів дня, машину лишайте внизу, на стіни не лізьте.

Зона 4. Вода: сплав по Случі

Це, чесно кажучи, найкращий спосіб побачити Надслучанську Швейцарію. Каньйон із води виглядає зовсім інакше, ніж із дороги, — і половина скель узагалі не має пішого доступу.

Случ тут — не бурхлива, але й не стояча: звивисте русло, нескладні перекати й пороги, острови, піщані пляжі, глибокі затоки. Досвіду не потребує.

Класичні маршрути (усі закінчуються біля мосту в Сосновому):

Сезон: кінець квітня — кінець жовтня. У квітні й вересні-жовтні варто брати гідрокостюм.

Байдарки на місці. Рівненська райдержадміністрація публікує контакт для оренди байдарок у районі Соснового: +380 97 991 6872 (Тамара Олександрівна). Плюс сплави по Случі водять кілька комерційних операторів із Києва та Львова — з трансфером, спорядженням і супроводом мікроавтобуса.

Бонус, який мало хто використовує: сплав можна поєднати зі скелелазінням. Частина операторів робить комбіновані триденні тури «сплав + скелі» саме на Марининсько-Устянських гранітах.

Що ще подивитися поруч

Маринин (у центрі парку)

Преображенська церква, 1801 рік. Дерев'яна, на кам'яному фундаменті, крита залізом. У 1857-му відремонтована, у 1882-му поруч добудована дерев'яна дзвіниця. Пам'ятка архітектури національного значення — і, на відміну від бистрицького випадку, це справжня будівля тієї доби. Плюс залишки давньоруського городища.

Більчаки

Більчаківські джерела — гідрологічна пам'ятка природи, понад 3 га, в урочищі Щербовець між Більчаками і Марининим. У глибокому яру в'ється потічок, що живиться радоновими джерелами. Воду традиційно використовували при захворюваннях опорно-рухового апарату. Обладнаного бювету не чекайте — це дике джерело в яру.

Зірне (біля Березного)

Найдивніше місце всього району — і найменш відоме.

Садиба Малинських. Пан Михайло Малинський у другій половині XIX століття володів тут 18 тисячами десятин лісу. Наприкінці століття він заклав маєток і назвав його на честь загиблого сина — Зурна. Звідси й «Зірне».

Що збереглося:

• Зірненський парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, закладений у 1905 році на осушеному болоті. Меліорацією керували вчені Західної експедиції з осушення боліт, а самим парком — ірландський живописець Діонісій Міклер. Досі росте близько 80 видів екзотів: сосна Веймутова з 15-сантиметровими шишками, клен сріблястий, тополя волосистоплідна, стара липа діаметром до 5 метрів.
• Водонапірна вежа — близько 25 метрів, цегляна, з асиметричними модерновими вікнами. Виглядає як шматок мавританського замку, який хтось загубив у поліському селі. Досі працює за призначенням.
• Кілька мурованих будівель кінця XIX — початку XX століття у стилі шале з домішкою модерну.

Що втрачено: палац із коркового дерева, який Малинський звів на честь нареченої — французької танцівниці Клео де Мероде. Одружитися вони так і не одружилися. Палац згорів у 1945 році.

Важливе застереження. У більшості будівель маєтку сьогодні працює протитуберкульозний диспансер. Це діючий медичний заклад. Гуляти парком можна, фотографувати вежу — теж, лізти в корпуси й «досліджувати покинуте» — категорично ні. Це не занедбанка, це лікарня.

Березне (адміністративний центр краю)

• Березнівський дендропарк — 30 га на території лісового коледжу, закладений у 1979-му, з 1989-го — дендропарк державного значення. 800–900 видів дерев і кущів, розбитих по регіонах світу: Північна Америка (200 видів), японсько-китайський регіон (105), Кавказ, Далекий Схід, Карпати. Березовий гай із 45 видами беріз, 25 видів жасмину, 24 види бузку, розарій, каскад ставків, сім прогулянкових доріжок. Найкращий парк області — без перебільшень.
• Березнівський краєзнавчий музей (заснований 1981) — понад 10 тисяч експонатів. Сильні експозиції про Першу світову, польський період, Другу світову й ОУН-УПА; окремо — побут поліщуків кінця XIX — початку XX ст.
• Історична деталь, яку в місті не відчувається: за даними 1927 року в Березному жило 2900 міщан, із них 93% — євреї. Одна з найпотужніших єврейських громад Волині. Не збереглося нічого: ні синагог, ні собору, ні костелу, ні міської брами XVI століття.

Моквин

Костел Воздвиження Чесного Хреста (1895) — руїна, фотогенічна саме як руїна. Паперова фабрика — діюча, з 1895 року. Всередину, зрозуміло, не пускають, але промислові корпуси кінця XIX століття видно з дороги.

Бистричі (західна межа парку)

Сліди трьох давньоруських поселень. Миколаївська церква (1945, на фундаменті спаленої в 1943-му). Міні-музей при місцевій школі — вул. Надслучанська, 296. Дзвоніть заздалегідь: сільські шкільні музеї відчиняють під відвідувача.

Як доїхати

З Рівного: до Березного (≈45–50 км), далі на південний схід через Моквин у бік Соснового. До Соснового — близько 80 км, до Губкова — близько 85.

З Києва: трасою Е40 через Житомир і Звягель, ≈330–340 км, 4,5–5,5 години.

Ключове попередження про дороги. Це головна практична проблема регіону. Заїзд із півдня, через Великі Межирічі, водії стабільно описують як розбитий вщент. Заїзд через Березне довший, але прохідніший. Низький кліренс — це не сюди.

Громадським транспортом. Прямої залізниці немає (найближча станція Малинськ на лінії Рівне — Сарни за десятки кілометрів дорогами — практичного сенсу нуль). Схема така: потяг або автобус до Рівного → автобус Рівне — Березне або Рівне — Соснове → місцевий автобус. З Березного є рейси на Соснове, Губків, Більчаки, Маринин. Розклади змінюються — телефонуйте на автостанцію Березне (вул. Андріївська, 49а) перед виїздом.

Велосипедом. Найкраща схема: доїхати до Соснового, звідти коло Соснове — Губків — Більчаки — Маринин — Устя, 30–40 км уздовж каньйону. Гравійник або МТБ — асфальт місцями закінчується.

Скільки часу закласти

• Один день — Губків (замок + Соколині гори) + Березне (дендропарк). Щільно, але реально.
• Два дні — плюс Маринин, Князь-гора, Марининсько-Устянські граніти, Зірне.
• Два-три дні на воді — сплав. Це окремий формат, який не поєднується з автомобільним оглядом: або одне, або друге.
• Тиждень — це вже сільський туризм: ліси, гриби, ягоди, риболовля, садиби. Тут таке практикують давно й серйозно.

Де поїсти й переночувати

Їжа. У селах парку — тільки магазини. Ресторан є на базі відпочинку «Соколині гори» в Губкові (+380 68 080 2525). У Сосновому — CafeStop і кафе «Диканька», рівень «кава й перекус». Реальний вибір — у Березному: ресторан «Случ», Craft Pizza & Coffee (вул. Зірненська, 2), кав'ярня CUBE, кафе-бар «Рута».

Ночівля.

• База відпочинку «Соколині гори», Губків — будиночки, басейн, чан, ресторан. Найзручніше. Відгуки полярні: комусь дуже добре, комусь холодно поза сезоном. Уточнюйте опалення при бронюванні.
• Приватні садиби. Громада давно веде облік господарів, готових приймати туристів: Губків, Більчаки, Маринин, Прислуч, Хотин. Це не готелі — це домовленість по телефону, домашня їжа й нормальні гроші. Контакти шукайте через сільради.
• Намети. Класика для сплавників. Але пам'ятайте, що ви в заказнику: не на скельних виходах, не на схилах, не там, де щось цвіте. Багаття — ні.
• Готелів рівня «приїхав і заселився» тут практично немає. Плануйте наперед.

Коли їхати

Кінець квітня — травень. Найкраще. Орхідеї в Соколиних горах, повна вода в Случі, ще немає спеки й мало комарів. Сплавний сезон уже відкритий (з гідрокостюмом).

Червень — серпень. Купання, сплави, найдовший день. Мінуси: зелень закриває половину панорам, надвечір біля води — мошка й комарі, на відкритих вершинах немає тіні взагалі.

Вересень — жовтень. Найкраще для фотографії й найспокійніше. Граб і дуб дають колір, якого сосна не дає ніколи. Сплавний сезон ще відкритий до кінця жовтня. Гриби.

Зима. Недооцінена. Без листя видно всю геометрію рельєфу й усю кладку замку. Мінус — слизькі стежки й дороги, які тут чистять не в першу чергу.

Корисні поради

Взуття. Скельні виходи після дощу — це каток. Кросівки з протектором, не кеди.

Кліщі. Соснові й грабові схили Полісся — класична зона. Репелент і огляд після прогулянки. Це не параноя.

Вода і їжа з собою. У парку немає ні кіосків, ні туалетів, ні джерел із бюветом.

Готівка. У сільських магазинах і садибах термінал буває не завжди.

Дрон — ні. Багато хто везе його саме сюди, бо краєвиди просять зйомки з повітря. Під час воєнного стану польоти цивільних безпілотників обмежені, і проблеми будуть цілком реальні.

Комендантська година в Рівненській області — з 00:00 до 05:00 (станом на середину 2026 року; перевіряйте). Не плануйте пізні виїзди по розбитих дорогах у темряві.

Багаття не розпалювати. Сосняк на граніті горить швидко й безнадійно.

Сміття вивозити. Урн немає, прибиральників немає. На популярних стоянках біля води це вже помітно.

Не лізти в чужі будівлі. Особливо в Зірному — там працює лікарня.

Головне, що варто зрозуміти

Надслучанський парк не готовий до туриста. Тут немає маркованих стежок із покажчиками, немає візит-центру, немає кас, туалетів і кафе на маршруті. Половина «пам'яток» із путівників або зруйнована, або зайнята комунальними закладами. Дороги погані.

І саме тому сюди варто їхати зараз. Ви отримаєте каньйон, скелі, замок, річку і сорок кілометрів долини, на яких у суботу вам зустрінеться десяток людей. У Карпатах такого вже не буває ніде.

Через п'ять років тут, можливо, з'явиться маркування, платний вхід і черга до Князь-гори. Це буде добре для громади. Але це вже буде інше місце.

Фото Романа Маленкова