Українська армія перетворює Чорнобильську зону відчуження на укріплений рубіж, готуючись до можливого повторення спроби російських військ прорватися до Києва з півночі. Про це повідомляє німецьке видання Der Spiegel, журналісти якого відвідали територію зони та поспілкувалися з військовими.
Що саме роблять на місці
За інформацією видання, підготовка до оборони охоплює всю Чорнобильську зону — військові готуються до будь-яких несподіванок на північному напрямку. Спеціальна техніка риє в піщаному ґрунті траншеї та заглиблення, а вийнятий ґрунт використовують для облаштування насипів. На дорогах кожні кілька кілометрів з'явилися блокпости, що зупиняють транспорт для перевірки.
Окрему увагу приділяють захисту від дронів: на дорогах встановлюють металеві конструкції та спеціальні сітки, які мають перешкоджати атакам FPV-дронів — подібні засоби ЗСУ вже використовували на Донбасі. Особливо ретельно готують напрямок із боку Білорусі, яка розташована лише за приблизно 15 кілометрів від Чорнобильської зони: у разі нового наступу зона опиниться в межах досяжності російських FPV-дронів.
Українські сили оборони також зруйнували залізничний міст на ділянці, що проходить через білоруську територію, — це має ускладнити можливе просування ворожих колон у напрямку зони.
Der Spiegel звертає увагу і на наслідки нещодавньої атаки: у червні цього року російський дрон пошкодив об'єкт ядерної інфраструктури — сховище ядерного палива, а також реактор четвертого енергоблока ЧАЕС. Діру в металевій оболонці, яку пробив дрон, українські фахівці вже залатали, хоча місце ремонту досі помітне через інший відтінок металу.
Російська техніка на території ЧАЕС. Фото: Kateryna Aslamova
Чому саме Чорнобиль
На початку повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, російські війська захопили територію Чорнобильської АЕС у ході наступу на Київщину з боку Білорусі. Станцію звільнили 31 березня 2022 року, і відтоді вона перебуває під контролем України. Втім, як показують останні місяці, загроза повторення подібного сценарію залишається цілком реальною для військового командування — інакше навряд чи варто було б вкладати ресурси в укріплення цієї ділянки.
Історичний контекст: про це попереджали ще до вторгнення
Цікаво, що ризик саме такого сценарію наступу — через важкопрохідні лісові масиви Полісся, з території Білорusі, з охопленням Києва — публічно прогнозували ще до лютого 2022 року. Один із найвідоміших подібних прогнозів належить Валерію Воронову (позивний «Вольф») — ветерану, розвіднику, одному з найстаріших членів УНА-УНСО та колишньому очільнику управління спецоперацій Української Добровольчої армії.
У своєму аналізі, оприлюдненому Оленою Білозерською напередодні повномасштабного вторгнення, Воронов описував гіпотетичний удар через білоруський кордон одразу по двох напрямках, що сходяться, з глибоким охопленням Києва — не для реального захоплення столиці, а щоб поставити українську владу перед загрозою її втрати. На правому березі Дніпра він виділяв два маршрути: зовнішнє кільце — через Овруч і Коростень, та внутрішнє кільце — через Малин, Радомишль і Брусилів. На лівому березі — рух у напрямку Чернігова з обходом міста для його оточення.
Воронов детально описував, як невеликі диверсійно-розвідувальні групи противника могли б просочуватися через кордон і брати під контроль лісові масиви ще до підходу основних колон, а авіація та ППО РФ забезпечували б «парасольку» над цим районом. За його оцінкою, за сприятливого для агресора сценарію російські колони могли опинитися в районі Коростеня вже за кілька годин після перетину кордону, а за ще кілька — в районі Малина й Радомишля, перерізавши трасу Житомир–Київ.
Значною мірою цей прогноз справдився в перші дні повномасштабного вторгнення — саме через ці території й Чорнобильську зону росіяни намагалися прорватися до Києва в лютому 2022 року. На своєму шляху ворог тоді залишив важкі й наочні докази того, чим для мирного населення обертається реалізація подібних сценаріїв.
Найбільше під час того наступу постраждали Іванків на суміжній Київщині та навколишні села — саме там під час боїв загорівся й вигорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалися десятки унікальних робіт народної художниці Марії Примаченко: частину полотен місцеві мешканці встигли врятувати з палаючої будівлі буквально під обстрілами. На самій же Житомирщині ворог тимчасово окупував північ області — зокрема кілька сіл у Народицькій громаді, — а обстрілів зазнали й села Малинської територіальної громади. Село Морозівка Малинської громади було практично знищене: під час тижнів безперервних обстрілів там зруйнували школу, будинок культури, магазини та десятки приватних осель. Того ж березня 2022-го російський обстріл знищив унікальну дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці 1862 року в селі В'язівка Народицької громади — пам'ятку архітектури національного значення, від якої вціліла лише дзвіниця.
Тепер, коли ЗСУ системно укріплюють саме цей напрямок — риють траншеї, ставлять антидронові сітки, руйнують інфраструктуру, яка могла б полегшити ворогу просування, — залишається сподіватися, що уроки того наступу справді винесені, і повторити сценарій 2022 року окупантам буде значно складніше.
