19 жовтня вшановуємо пам’ять п’ятьох захисників, чиї долі пов’язані з Малинщиною. Вони працювали, створювали родини, виховували дітей, займалися улюбленими справами та будували плани на майбутнє. Коли Україна потребувала захисту, вони стали до боротьби за її свободу.
Віктор Зелінський, Олександр Ляшевський, Андрій Найденко, Анатолій Лещенко та Анатолій Семенюк мали різні життєві шляхи. Одні захищали державу під час антитерористичної операції, інші долучилися до війська після початку повномасштабного вторгнення. Сьогодні згадуємо їхні біографії, військову службу та обставини загибелі.
Віктор Зелінський
Віктор Зелінський народився 19 жовтня 1968 року в селі Головине. У 1992 році переїхав до Малина, де працював водієм в автотранспортному підприємстві, МКДЗ та на Малинській меблевій фабриці.
У 2015 році Віктора мобілізували до лав Збройних сил України. Він брав участь в антитерористичній операції на сході держави, зокрема виконував завдання поблизу Бахмута. Служив водієм-заправником взводу матеріально-технічного забезпечення.
Через стан здоров’я Віктора звільнили зі служби та зарахували в запас. Згодом він помер дорогою додому від хвороби, пов’язаної із захистом України.
Захисника поховали в рідному селі Головине. Його дружина та сини живуть у Малині.
Олександр Ляшевський
Олександр Ляшевський народився 19 жовтня 1969 року в Малині, у родині викладачів професійно-технічних дисциплін. Навчався в Малинській школі № 1, а згодом переїхав до села Ворсівка. Фах ветеринарного медика здобув у Немішаївському аграрному технікумі. Працював помічником ветеринарного лікаря, пізніше — у дорожній службі в Києві. Разом із дружиною виховував двох синів.
У березні 2022 року, рятуючись від російської окупації, Олександр із родиною був змушений вибиратися пішки через ліси. Після складної дороги вони дісталися Малина.
1 квітня 2022 року Олександра мобілізували разом зі старшим сином. Він служив у 5-й окремій штурмовій бригаді, брав участь у боях поблизу Вуглегірської теплоелектростанції, Лисичанського нафтопереробного заводу та Торецька.
Після поранення його перевели до 60-ї окремої механізованої бригади. Олександр мав звання молодшого сержанта, служив водієм мінометного взводу, а згодом — мінометної батареї.
27 грудня 2022 року він загинув поблизу Курдюмівки Бахмутського району Донецької області. Тривалий час Олександр вважався зниклим безвісти. Його особу встановили за результатами ДНК-експертизи. Спочатку захисника поховали як невідомого військовослужбовця в Дніпрі, а 12 лютого 2025 року перепоховали в селі Дружня Бучанського району Київської області.
Андрій Найденко
Андрій Найденко народився 19 жовтня 1972 року. Навчався в Малинській школі № 2, працював на різних підприємствах міста.
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій долучився до перевезення гуманітарної допомоги, а згодом вступив до місцевої територіальної оборони. Пізніше проходив військову службу водієм взводу охорони батальйону управління.
3 липня 2024 року Андрій загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Волохівське Харківської області.
Анатолій Лещенко
Анатолій Лещенко народився 23 листопада 1976 року в Малині. Навчався в Малинській школі № 1. Через сімейні обставини залишив професійне навчання, щоб допомагати матері виховувати молодших братів і сестер. Працював на різних роботах.
У 2000 році Анатолій одружився. У подружжя народилися донька та син.
У лютому 2023 року його призвали на військову службу. Спочатку він служив кулеметником у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, згодом його перевели до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Анатолій мав звання старшого солдата та виконував бойові завдання у складі механізованого підрозділу.
19 жовтня 2023 року він загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Іванівка Куп’янського району Харківської області. Анатолій дістав численні осколкові поранення, несумісні з життям.
Анатолій Семенюк
Анатолій Семенюк народився 13 лютого 1995 року в селі Українка колишнього Малинського району. Після дев’яти класів навчався в Немішаївському аграрному технікумі за спеціальністю, пов’язаною з рибництвом. Згодом здобув ступінь бакалавра з технологій аквакультури в Національному університеті біоресурсів і природокористування України.
У 2015–2016 роках проходив строкову військову службу. У цивільному житті працював промисловим альпіністом, утеплював фасади будинків.
Анатолій захоплювався ушу-саньда, кікбоксингом і рукопашним боєм, брав участь у змаганнях та здобував медалі. Любив риболовлю й читання, прагнув розвиватися, вдосконалювати професійні навички та мріяв започаткувати власну справу. Також був донором крові.
У серпні 2020 року Анатолій одружився. У липні 2022 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив старшим навідником гранатомета у 110-й окремій механізованій бригаді імені Марка Безручка та виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку.
19 жовтня 2022 року, у віці 27 років, Анатолій загинув під час артилерійсько-мінометного обстрілу.
У лютому 2023 року в нього народився син, якого батько так і не встиг побачити. Захисника поховали в Гостомелі.
11 листопада 2022 року Анатолію посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Малинської міської територіальної громади». Також його нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та церковною відзнакою «За жертовність і любов до України».
Пам’ятаємо захисників
У кожного з цих п’ятьох чоловіків була власна історія — родинна, професійна та військова. Їхні життя обірвалися за різних обставин, але пам’ять про них залишається з рідними, друзями й усією громадою.
Малинщина пам’ятає своїх захисників, шанує їхній внесок у боротьбу за Україну та зберігає історії їхнього життя для наступних поколінь.
Вічна пам’ять і шана захисникам України.
