21 жовтня Малинщина провела в останню дорогу Юрія Олександровича Дзигуна, який помер 20 жовтня 2026 року. Рідні, близькі, друзі, сусіди та побратими зібралися біля будинку, де він народився, щоб віддати йому останню шану. Захисникові було 51 рік.
Прощання продовжилося у Свято-Покровському храмі на Городищі. Чин відспівування провів благочинний отець Василій, який, за його словами, знав Юрія багато років. Священник наголосив, що той усе життя боровся із внутрішнім і зовнішнім ворогом.
Після відправи траурна процесія вирушила на Городищанське кладовище. Під час поховання віддали військові почесті та салютували на честь захисника. Юрій Дзигун знайшов останній спочинок серед інших героїв.
Від громадської діяльності до захисту України
Юрій Дзигун був активним учасником громадського життя Малина. Він став одним із засновників і першим керівником Молодого Народного Руху України в Житомирській області. Від Народного Руху його обирали депутатом Малинської міської ради.
Під час Революції Гідності Юрій разом із братом Олександром брав активну участь у місцевій самообороні. Також перебував у лавах місцевої організації УНА-УНСО та долучався до громадських справ міста.
У 2014 році, після подій на Майдані та початку російської агресії на сході України, Юрій вирішив стати на захист держави. Він записався добровольцем ще в березні, однак після тривалого очікування відповіді з військкомату самостійно вирушив до розташування добровольчого батальйону спеціального призначення «Донбас».
Підготовку проходив у навчальному центрі Національної гвардії України в Нових Петрівцях на Київщині. Згодом його направили до батальйону «Крим» («Донбас-2»), де він служив у першій штурмовій роті. Пізніше Юрій продовжив службу в батальйоні спеціального призначення «Золоті ворота».
Бойовий шлях на сході України
Юрій Дзигун брав участь у бойових діях на Луганщині влітку 2014 року. Серед місць, про які він розповідав в одному з інтерв’ю, — місто Щастя, район Лутугиного та напрямки, де українські підрозділи виходили з оточення й прикривали інші військові частини.
На знімку: Юрій Дзигун із побратимами-добробатівцями «Золотих воріт» у Щасті.
У розмові з журналісткою Тетяною Сорокою Юрій згадував перші місяці війни, бойових побратимів, складні умови служби та втрати українських військових. Він наголошував, що добровольці йшли воювати за Україну, свої родини та майбутнє держави.
«Я пішов на Схід одним, а повернувся зовсім іншим», — говорив Юрій про досвід війни, який змінив його ставлення до життя та людей.
Він також вважав важливим говорити про події 2014 року й пам’ятати про тих, хто загинув, захищаючи Україну. Попри проблеми зі здоров’ям, після повернення з фронту Юрій не відкидав можливості знову долучитися до боротьби.
21 жовтня 2026 року рідні, друзі та побратими провели Юрія Дзигуна в останню дорогу. Малинщина втратила людину, яка присвятила частину свого життя громадській діяльності та захисту України.
Вічна пам’ять і шана захисникові.
