«Почну із того, що рівно рік тому, коли теж узимку був ажіотаж довкола створення центру госпітального округу у Малині, я чесно і з надією поставила свій підпис у списках, які тоді збирали активісти за нашу малинську лікарню. Пригадую, тоді тисяч сім назбирали?
Чесно кажучи, я дуже рідко туди звертаюсь, але, подумала, хай хоч землякам буде заклад, усе ж ліпше, аніж їздити в Коростень чи в Житомир чи в Київ. Недавно довелося звернутись у малинську лікарню й мені. Що скажу? Описувати оце «футболяння» пацієнтом з кабінету в кабінет не буду, воно їх не варте.
Зате мені вартувало здоров’я і грошей два дні з температурою промучитись у коридорах поліклініки, що почути, вибачте, тупий вердикт (навіть не діагноз): «Ну, ви все правильно робили, пийте далі ці антибіотики і побільше рідини. Може, вам лікарняний треба? (загадковою інтонацією)».
Ні. Мені, власне, треба було видужати, і достовірні аналізи були потрібні, і поважне ставлення. Цього не було. Усе закінчилось тим, що пішла у приватну клініку, і отримала увесь спектр медичних послуг.
До чого я веду, і чому звернулась у редакцію «СП»? Ви тут розписуєте позицію лікарів та влади у ракурсі медичної реформи. А ви запитайте у людей, у простих малинчан, кому вона потрібна — отака лікарня? Що у нас у Малині можна добитись, окрім направлень у Житомир чи купованих лікарняних? Ці малинські непрофесіонали і хами в білих халатах, вибачте, вже задовбали своєю халатністю!
От, як ви писали, що «гроші підуть за пацієнтом», я не дочекаюсь цього, щоб побачити, що тих пацієнтів у Малині матимуть тільки одиниці медиків. Дійсно, справжніх професіоналів. Чому всі бояться дивитись правді у вічі? Та вони не можуть елементарного — розшифрувати аналіз чи знімок і тощо. Якщо лікар каже хворому з температурою: приймайте й далі те, що пили, то нащо мені такий лікар?!
Отже, якби свій підпис про збереження лікарні можна було відкликати, я б це зробила. І спасибі нашій міській владі, що центру госпітального округу в Малині не буде — ми б осоромились на всю область. А ви, шановні журналісти, поцікавтесь, що вам люди скажуть про лікарню. Вона нікому не потрібна! Хіба що, зробити в кабінетах, поміж орендованими приміщеннями аптек, знахарські приймальні…»
Читайте також: «Спочатку дивляться, де люди ходять, а потім прокладають асфальт» або Якого рівня лікарня буде у Малині, якщо не припинить існування?
Почали з листа без вступу, тому що, дійсно, людям наболіло питання медичного обслуговування у нашому місті. Звернулась за коментарями у соцмережі. Викладаємо без купюр.
«Розповім вам свою історію про наших лікарів. Захворіла дитина, піднялася температура, приїхали в приймальне відділення. Подивилися дитину так, аби щиталося, виписали вид кашлю шось і збивать температуру. До вечора піднялася температура 39,5. Я її збити уже не могла, викликала швидку, забрали в лікарню. Там в приймальному сидів лікар, корчив з себе профессора медичних наук, зробили аналіз крові та відправили в іфекційне. Там крім того, як збивать температуру, ніхто нічого не робив. Дитина кашляла так, що аж рвота була. Я написала подписку и пішла. Перед тим, як їхати додому, я зайшла ще до двох лікарів, вони слухали дитину, і говорили, що навіть антибіотик не потрібен. Потім на другий день піднялась температура знову, я поїхала знову в приймальне, просила зробить дитині рентген. До на мене наорали і сказали, в неї кров хароша, ніякого рентгену ніхто робить не збирається. Поклали в дитяче. Прийшла на наступний день лікар, я почала знову наполягати на рентгені. Вона мені стверджувала, що він не треба. Я вчинила скандал, зробили нехотя рентген, я зайшла до лікаря і запитала, там. На це він мені відповів, що запалення нема, але призначила колоть антибіотик. Коли я підійшла увечері до медсестри, в історії хвороби дитини було написано — правобічна пневмонія. (Це запалення легенів). Як після цього ходить до лікарів? А якби все склалось по-іншому, що тоді? Я більше не довіряю ні одному малинському лікарю.»
«Мені колись доказували, що в дитини гастріт, хоча був менінгіт. Уявіть!!! Зі скандалом взяла направлення на Житомир, й за півгодини дитину поклали в реанімацію під крапельниці. Сказали, що просто встигли...»
«У нас у лікарні одні кандидати наук, а потім, не доведи Господи, щось станеться — батьки винні, потім роблять їх алкашами і ким завгодно, бо вони — ЛІКАРІ…»
«У моєї мами колись було загострення в жовчному — камні. І вона якось швидко пожовтіла і сильно роздуло живіт. Ми приїхали в приймальне, вийшов лікар «всім кандидатам кандидат» і каже : «Як мене ці алкаші задовбали!» А в мене мама алкоголю взагалі не вживає. Я була в шоці!!! Оглянув нехотя, щось там призначив, і до побачення, бо вихідні були попереду! В понеділок я з боєм випросила направлення на Житомир. Приїхали туди, а нам кажуть, що вже пішла інтоксикація організму, і чого нічого в Малині не робили? От і довіряй цим «медикам» тепер».
«У мене мама з села, вони прийомну дитину з апендицитом так привезли. Різко удома стало погано, й та знепритомніла, геть поблідла. Батьки з хліва вискочили в тому що було, бо часу не було перевдягатися. А там, в лікарні, їх як тільки не обізвали, й бомжами й алкашами й т.д. По ходу, життя не таке важливе виявляється? А в прийомній години півтори ще допити влаштовували, поки на стіл не забрали. Тому розумію…»
Крім соцмереж, поділились враженнями і мої знайомі. Проте, на жаль, від вище згаданого їхні емоції мало чим відрізняються.
«Був недавно в лікарні, приписали деякі процедури. Лікар:
— Дайте благодійний внесок на ремонт медтехніки.
— Я вам її не ламав! Взагалі я тут вперше за останні десять років.
От чому я мав платити, Тетяно? За що? Я що, не плачу податків, щоб утримувати цих фахівців і їхню апаратуру? Розізлили мене, пішов у Інтернеті шукати альтернативу…»
«Колега ділиться: сталася трагедія у мікрорайоні «Прожектора» — від серцевого нападу на сходовому майданчику в багатоповерхівці помер 62-річний чоловік. Він раптово втратив свідомість, а свідки одразу викликали «швидку».
Одна із жіночок, не чекаючи медиків, почала робити штучне дихання та непрямий масаж серця. Чоловіку начебто стало ліпше, навіть обличчя порожевіло. Проте хворого треба було терміново доставити в лікарню, а «швидка» не їхала. Хтось зателефонував за номером «103» вдруге.
Нарешті медики приїхали, але яким було здивування малинчан, коли з’ясувалось, що дефібрилятор (апарат, призначений для надання екстреної допомоги при раптовому важкому порушенні ритму серця) — не працює. Медики пояснили, він розряджений і викликали по рації другу «швидку». Доки та їхала, чоловіку допомога вже не знадобилася…»
Варто згадати тут і нещодавній прецедент зі смертю трирічної дитини. Дивно, чому цю трагедію «ковтнуло» малинське суспільство? Адже ми в Європі і нам доступні усі соціальні послуги — від медичного супроводу до соціального. Не забути і того, як помирав у малинській лікарні від побиття молодий чоловік, бо не мав грошей і багатих родичів, забутий усіма. А скільки ще таких випадків?
Оце, шановні, і є справжнє обличчя медичної реформи. На малинчан у Коростені будуть дивитись як білі на негрів. До нас ніхто не приїде своєчасно на виклик, адже диспетчерська швидкої у Житомирі. Кваліфіковану допомогу у Малині надавати майже нікому.
Читайте також: Куди потрапить Малин: у Коростенський госпітальний округ чи в Коростишівське відділення поліції?
До речі, гадаєте, самі малинські медики зацікавлені в тому, щоб зберегти заклад? На мій погляд, аж ніяк. Учора знайомий каже: «Хотів взяти медичну довідку на водійські права, а мені відмовили, направили в Коростень, Малин уже їх не видає…» Отже, ніхто вже й ліцензій не продовжує на певні види медичних послуг. Навіщо? Простіше здавати кабінети в оренду аптекам, там фармацевти не гірше лікарів по зовнішніх симптомах вам вкажуть, чим і як лікуватись. Як казали на початку розмови, наша перспектива — розвиток знахарського мистецтва.
Тетяна СОРОКА.
Джерело: "Соборна площа"
