Олевщина — один із куточків Житомирського Полісся, де бортництво, тобто добування меду диких бджіл із дупел у живих деревах, не зникло і тепер відроджується. Бортництво Житомирщини й Рівненщини внесене до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Бортники Олевської громади

У кількох селах громади по двоє-троє чоловіків роблять нові борті. Серед знаних майстрів — Микола Ренкас, Володимир Дворецький і Василь Бурмака. Бурмака в Майдані-Копищенському зробив три материнські борті в живих деревах: дупло для такої борті спершу випалюють. Бджоли заселили дві з них. На деревах громади трапляються і вертикальні, і горизонтальні борті.

Учитель історії й дослідник промислу Анатолій Шинкар виділяє три етапи бджільництва: гніздове, коли рій сам селився в дуплі, бортництво і рамкове, яке поширилося після винайдення рамкового вулика Петром Прокоповичем у XIX столітті. Дикі бджоли й досі живуть в олевських лісах: 2026 року в котельні Олевського ліцею № 1 у сухій сосні, привезеній на дрова, знайшли покинуте гніздо з понад трьома кілограмами меду. З родинних переказів Шинкар знає й давніший випадок: 1946 року біля Хочина, в урочищі Яблуниця, зрізали дуб віком 300–400 років, і мед був майже в усьому стовбурі та гілках.

Олевський краєзнавчий музей

Музей в Олевську відкрили 1995 року. Спершу він мав зали військової слави і природи, згодом з'явилися зала старовини, присвячена давнім ремеслам і промислам поліщуків, та зала історії краю. Серед експонатів — середньовічні знахідки з розкопок в Олевську, зокрема в урочищі Бабина Гора: ефес меча, свинцева печатка, намисто зі скла й бурштину, бронзові прикраси. Окремі стенди розповідають про «Республіку Олевськ» і Поліську Січ Тараса Бульби-Боровця, про єврейську громаду міста та про бурштин.

Музей брав участь у національному проєкті «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», що охопив Київщину, Житомирщину й Рівненщину; у його межах створили віртуальний музей бортництва. Ще одна знахідка краю — сосновий човен-довбанка майже 9 метрів завдовжки, знайдений на березі Убороті біля Хочина. Його виготовили у XIV–XVI століттях, а краєзнавці назвали «Хочень» за давньою назвою села.

Фото: Vaconda / Wikimedia Commons.