Завжди усміхнену й життєрадісну жительку Головок Олену Нагорну можна часто побачити на сільських вулицях: то вона вирушає в гості до родичів, то в справах… Але пересувається жінка не так, як всі люди ногами, а на інвалідному візку. Вона – інвалід дитинства першої групи. Але це ні на хвилину не заважає їй повноцінно відчувати радість життя, спілкуватися з друзями, рідними та знайомими. Має Олена багато друзів і в мережі Інтернет, де частенько «попадає» на певний час, і в житті її оточують завжди щирі й привітні люди.
-- Не звикла плакати про свої життєві негаразди, -- зізнається молода жінка. – Бо нічого з того не вийде, окрім болю, плачу, нервів. Тому й вирішила, щоб відволіктися від таких «чорних» думок років сім тому взятися за мистецтво. Бажання творити щось власними руками було у дівчини ще зі шкільної парти. А підкріпила належні знання з вишивання Олена у своєї мами, досвідченого культпрацівника Людмили Петрівни та своєї тітки Тамари Антонівни Мінчук, котра також не розлучається з нитками та голками… Тому й до сьогоднішнього дня жінка полюбляє «пропасти» на декілька годин у своїй затишній кімнатці, щоб «почаклувати» над черговою вишитою картиною чи в’язанням. Сюжети бере з Інтернету, вивчає й фахову літературу, не відмовляється й від слушної поради мами. А скільки азарту й енергії, а головне – любові вкладає вона, коли сідає за одне з найулюбленіших занять – виготовлення різноманітних казкових та мультиплікаційних персонажів із … морських ракушок. Працювати полюбляє Олена Володимирівна без зайвих очей, сама. Інколи може ввімкнути й заспокійливу музику. Ці хобі жінці дозволяють повністю розслабитись, зануритись у красу й складність своїх робіт. Більше сотні робіт вже подарувала рідним, близьким та знайомим. Кожна з них – це ніби своєрідний оберіг від зла, ненависті, негативної енергії тощо. У кожну роботу Олена вкладає особливу позитивну енергетику, любов і натхнення.
-- А як і коли навчилися працювати з ракушками?, -- запитую в Олени.
-- Поштовхом до початку виготовлення робіт із ракушок став літній відпочинок моїх рідних в Залізному порту Херсонської області на узбережжі Чорного моря, звідки мені привезли сувеніри. Відтоді загорілася цією ідеєю, а пізніше спробувала й сама «майструвати» казкових героїв з цього непростого природного матеріалу. Спочатку, звісно, як кажуть, набила трошки шишок, але нічого. Між собою елементи склеювала клеєм, сірниками іншими підручними непотрібними в господарстві речами. Деякі з них підфарбовує, надаючи їм рис казковості й несподіваності… Вийшло. Усім сподобалось. З того часу цим заняттям «захворіла» на завжди, -- зізналася майстриня. Працюю переважно вдень, коли є настрій і бажання. Біля улюбленого заняття можу провести навіть цілий день.
Непросте заняття своєї тітки-майстрині з особливим захопленням перейняла племінниця Аня. Тепер вона не гірше уміє справлятися з пакетом ракушок, ніж Олена. Інколи навіть можуть позмагатися на виготовлення того чи іншого персонажа на швидкість… Якось дівчинці вдалося завоювати навіть перше місце в області, представивши на розсуд журі свої поробки з морського узбережжя.
Гордістю Олени є вишита власними руками сорочка з характерними для мальовничого Полісся візерунками. Її вона одягає на свята в селі, різноманітні сімейні заходи тощо. Також вишиває серветки, рушники.
Планів у майстрині багато і вона вірить, що всі вони з часом здійсняться. Одне жінка сказала ствердно: «хочу, щоб швидше закінчилася війна на Сході України, й запанував скрізь мир та спокій, бо вже не сила дивитися телевізор, де показують і оголошують, як гинуть наші кращі сини, батьки, брати, дідусі…»
Під старою яблунею, віти якої вабили око біло-рожевим цвітом, сиділа Олена й тихо вишивала. Її мрії збудуться точно. Бо вона про це мріє давно…
Олена Нагорна демонструє свої роботи.
Фото автора.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.