Овруч — місто на півночі Житомирської області, яке входить до числа найдавніших населених пунктів України. Його історія сягає глибини дохристиянських часів, що робить Овруч рідкісним прикладом міста, яке сформувалося ще до Хрещення Русі та зберегло безперервність розвитку протягом понад тисячі років.
Перша письмова згадка про Овруч під назвою Вручий датується 946 роком. У цей період він був центром племені древлян — одного з найвпливовіших східнослов’янських племен. Втім, археологічні дані свідчать, що поселення існувало тут значно раніше.
Овруч у часи Київської Русі
Згідно з Іпатіївським літописом, саме в Овручі загинув князь Олег, відомий як Олег Віщий. Після цього місто підкорила княгиня Ольга, яка жорстоко помстилася древлянам за смерть свого чоловіка князя Ігоря.
У подальші століття Овруч зберігав стратегічне значення. За правління князя Володимира Великого тут була збудована дерев’яна християнська церква — одна з ранніх спроб утвердження християнства на цих землях.
Наприкінці XII століття князь Рюрик Ростиславович звів у місті мурований храм святого Василя — одну з небагатьох кам’яних споруд домонгольської Русі, що збереглися до нашого часу.
Фортеця, навали та відродження
У середньовіччі Овруч мав потужну оборонну систему з фортецею, яка контролювала важливі торгові й військові шляхи Полісся. Проте у 1240 році місто не змогло вистояти перед військами хана Батия і було практично знищене.
Відродження Овруча почалося у XIV столітті, коли ці території увійшли до складу Великого князівства Литовського. Литовська влада відновила та укріпила фортецю, використовуючи місто як прикордонний оборонний пункт проти татарських набігів.
У 1641 році Овруч отримав магдебурзьке право, що закріпило його статус як важливого адміністративного центру. Згодом місто стало центром сотні Київського полку, відіграючи роль у військово-адміністративній системі Гетьманщини.
Овруч і козацька еліта
Історія Овруча тісно пов’язана з українською козацькою державністю. У селі Вигів, яке нині входить до складу міста, народився гетьман Іван Виговський — одна з ключових постатей періоду після смерті Богдана Хмельницького. Саме він уклав Гадяцький договір і намагався інтегрувати Україну в європейський політичний простір.
Собор святого Василя — символ міста
Головною архітектурною домінантою Овруча є собор святого Василя. Первісно храм входив до складу княжого палацового комплексу, який не пережив монголо-татарської навали. Сам собор зазнав численних руйнувань — від татарських набігів до пошкоджень у литовський період.
До середини XIX століття від храму залишилися лише фрагменти стін і апсид. У 1848 році обвалилися склепіння, і постало питання повної втрати пам’ятки.
На початку XX століття було ухвалено рішення про реконструкцію храму. Роботи у 1907–1909 роках очолив архітектор Олексій Щусєв. Він відновив собор у візантійському стилі, спираючись на збережені елементи та власне бачення давньоруської архітектури. Значна частина сучасного вигляду храму є реконструкцією, однак саме вона сформувала впізнаваний образ Овруча.
Релігійна та культурна спадщина
Поруч із собором у XVIII столітті існував єзуїтський монастир з колегіумом і великим костелом. Після ліквідації ордену єзуїтів комплекс перейшов до василіанського греко-католицького монастиря. У 1930-х роках, під час радянських репресій, монастирські будівлі були знищені.
У 2001 році на цьому місці збудували Спасо-Преображенський храм Московського патріархату. Споруда є масштабною та доглянутою, однак її архітектура відтворює російські церковні форми, нетипові для традиційного українського сакрального будівництва.
Єврейська громада Овруча
У XIX — на початку XX століття Овруч мав значну єврейську громаду, яка відігравала важливу роль у міському ремеслі та торгівлі. Під час Другої світової війни більшість єврейського населення була знищена нацистами.
Сьогодні про цю частину історії міста нагадує дерев’яна синагога — рідкісний зразок традиційної єврейської сакральної архітектури Полісся.
Овруч сьогодні
Сучасний Овруч — це невелике місто, яке поєднує багатошарову історію, архітектурні пам’ятки різних епох і природне оточення Полісся. Попри втрати та руйнування, місто зберегло свою ідентичність і залишається важливою точкою історичної пам’яті України.
Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.
