У травні 1986 року мешканців села Товстий Ліс вивезли за лічені дні — назавжди. Разом із ними зону відчуження залишила і жива парафіяльна громада Свято-Воскресенської церкви. Унікальна дерев'яна пам'ятка козацького бароко 1760 року, без жодного цвяха, офіційно занесена до реєстру архітектурних пам'яток Української РСР, — опинилася без людей, без догляду і без захисту.
Вигляд з північного сходу [Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1983 г., т. 1, с. 147]
Спочатку її пограбували мародерів, потім вона згоріла. У квітні 1996 року, рівно через десять років після катастрофи, церква зникла разом зі старовинним селом — вщент.
Товстий Ліс: село із шестивіковою історією
Товстий Ліс — не молоде поселення. Перша документальна згадка про нього датується 1427 роком — у грамоті великого князя литовського Вітовта про передачу села Миколаївському монастирю. Тобто на момент Чорнобильської катастрофи у 1986 році село мало за плечима понад п'ять з половиною століть задокументованої історії.
У 1886 році тут мешкало 912 православних, 5 католиків та 62 євреї. Це було велике і строкате в релігійному плані поліське село з власною залізничною станцією, яка відігравала важливу роль у регіоні. За роки окупації під час Другої світової саме зі станції Товстий Ліс вивозили населення на примусові роботи до Німеччини. У роки німецько-радянської війни село було значним центром партизанського руху.
Церква 1760 року: козацьке бароко без жодного цвяха
У центрі села стояла Свято-Воскресенська церква — і це була не звичайна сільська каплиця, а визначна архітектурна пам'ятка.
Збудована у 1760 році на місці більш давнього, розібраного храму, вона являла собою взірець українського козацького бароко. Головна її особливість — жодного цвяха: вся споруда зведена за традиційними поліськими деревообробними технологіями, де елементи конструкції з'єднувалися без металевих кріплень.
Архітектурно церква була тризрубною — три зруби (частини): центральний неф, вівтарна частина і бабинець. Із заходу до неї прибудували дзвіницю і невеличке приміщення. Храм був триголовим: центральний купол — світловий, з вікнами, що давали природне освітлення; два бічних — глухі, приховані під дахом зовні. Усередині збереглися розписи XIX століття.
У 1897 році до бабинця добудували квадратну двоярусну дзвіницю. Її архітектура вирішена лаконічно й виразно: невисокий нижній ярус — четверик — переходив у восьмигранний верхній, накритий шатровим дахом.
Церква входила до офіційного переліку пам'яток архітектури Української РСР — тобто держава визнавала її виняткову культурну цінність.
1986 рік: евакуація і початок кінця
У травні 1986 року мешканців Товстого Лісу відселили до сіл Гавронщина та Плахтянка Макарівського району Київської області — через значне радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.
Разом із людьми село покинула і жива парафіяльна громада. Церква, щойно оголошена евакуйованою, опинилася у вакуумі — без господарів, без охорони, в зоні з обмеженим доступом. Для мародерів це означало повну безкарність.
Храм пограбували нещадно. Зникло все, що можна було винести: стародавні ікони, предмети церковного начиння, оздоблення. При цьому мародерів не зупинило навіть те, що зона була радіоактивно забрудненою. Науковці, які обстежували храм у 1995 році — через дев'ять років після аварії — зафіксували під його дахом рівень радіації 1500 мкР/год. Для порівняння: природний фон становить 10–20 мкР/год. Люди, які розкрадали церкву, свідомо чи несвідомо ризикували здоров'ям.
Квітень 1996 року: вогонь забирає решту
Те, що не встигли забрати мародери, знищив вогонь.
Наприкінці квітня 1996 року — майже рівно через десять років після катастрофи — Свято-Воскресенська церква згоріла вщент разом із давнім селом. Пожежа знищила і саму споруду, і все, що в ній ще лишалося.
Так пам'ятка архітектури, якій на момент загибелі було 236 років, зникла остаточно.
Що вдалося врятувати
Не все втрачено безповоротно. Ще до пожежі, під час пошукових експедицій у зону відчуження, науковці Національного музею «Чорнобиль» встигли вивезти частину збереженого.
Сьогодні в постійній експозиції Національного музею «Чорнобиль» зберігаються ікони зі Свято-Воскресенської церкви та фрагменти оздоблення іконостасу. Поряд із ними — реліквії з церкви Архістратига Михаїла в Красному, знайдені під час тих самих експедицій 1993–1995 років. Разом вони складають єдину музейну пам'ять про втрачену сакральну спадщину Чорнобильщини.
Товстий Ліс після церкви
У 1999 році село Товстий Ліс виключено з обліку через відсутність мешканців. Таким чином між евакуацією (1986) і юридичним зникненням (1999) минуло 13 років — типова для Чорнобильщини розтягнута у часі ліквідація.
Сьогодні на місці, де стояла церква, — порожнє місце. Від шестивікового села залишилися хіба що зарослі подвір'я, фрагменти фундаментів та станційна будівля — і кілька врятованих ікон у музейних вітринах Києва.
Що ця втрата означає
Свято-Воскресенська церква в Товстому Лісі — один із найяскравіших прикладів культурних втрат Чорнобильської катастрофи. Тут сходяться кілька трагедій одночасно: доля пам'ятки архітектури національного значення, яка вижила три з половиною сторіччя і загинула за десять років після аварії; масштаб мародерства, якого не спиняла навіть радіація; і доля самого села — шість століть історії, що обірвалися в кілька травневих днів 1986 року.
Вона більше не стоїть. Але те, що встигли врятувати науковці, — ікони і фрагменти різьблення — залишається матеріальним свідченням того, що тут колись було.
