Цукрова імперія Терещенків на Житомирщині: історія родини та її маєтків

Коли у січні 1903 року в Києві помер Нікола Терещенко, його статки оцінювали в 30 мільйонів рублів, а труну через увесь центр міста несли на руках. Але щоб зрозуміти, звідки взялося це багатство і що від нього лишилося нам, їхати треба не до Києва, а на Житомирщину. Саме тут, серед бурякових полів Андрушівки, Червоного й Денишів, стоять «цукрові палаци» родини, яка перетворила солодкий корінь на найбільшу бізнес-імперію тогочасної України — і половину заробленого роздала на школи, лікарні й музеї. Розповідаємо історію Терещенків через призму місць, які можна побачити на Житомирщині й сьогодні.

Хлопчина «на мідні п'ятаки»

Нікола (Микола) Терещенко народився 1819 року в родині глухівського торговця Артемія Терещенка, якого за успішність у справах прозвали «Карбованцем». Освіту первісток здобув скромну — «буквально на мідні п'ятаки закінчив Глухівське повітове училище», — зате з юних років показав ділову хватку. Ще підлітком він возив волами хліб до Криму, а звідти, щоб не гнати підводи порожняком, віз сіль і рибу; дуже швидко став головним заготівельником хліба у своєму повіті.

Нікола Терещенко

Два життєві принципи, які він сформулював тоді ж, лишилися з ним назавжди: «домовився — слово тримай, хоч в коржик розбийся, а зроби» і «від особистої вигоди ще ніхто не вмирав». Показово, що спілкувався Терещенко українською, а своє «майже італійське» ім'я Нікола — то просто звичне українське «Микола».

Переломним став початок Кримської війни 1853 року: армії знадобилися підприємці, здатні возити великі партії вантажів на півострів, куди ще не проклали залізниць. Терещенки стали для імперії «паличкою-виручалочкою» — постачали продовольство, обмундирування й навіть дрова. На зароблене Нікола вклався в соляні промисли Бахмута, а вже з тих грошей у 1855 році побудував свій перший цукровий завод під Глуховом. Так почалася «солодка імперія».

Як реформа 1861 року зробила Терещенка мільйонером

Головний талант Ніколи Терещенка — він відчував час. Коли 1861 року скасували кріпацтво, більшість поміщиків сприйняли це як кінець світу: маєтки без дарової робочої сили стрімко банкрутіли. А Терещенко, за влучним висловом, «приїжджав до розгубленого поміщика і продавав надію» — майже задарма скуповуючи чи орендуючи занедбані заводи, млини й землі.

Саме тоді в його руках опинилися перші цукрові заводи, серед них — Андріївський в Андрушівці на Житомирщині. За десять років підприємець зосередив понад десяток профільних підприємств, а у 1870-му разом із братами Федором і Семеном заснував «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» із капіталом у три мільйони рублів. На фамільному гербі роду з'явився девіз «Прагнення до суспільних справ» — і, що прикметно, синьо-жовті кольори, якими Терещенки підкреслювали своє українське, козацьке походження.

На піку компанія забезпечувала цукром не лише імперію, а й експортувала його до Англії, Німеччини, Швейцарії, Персії, Афганістану й навіть Китаю. Наприкінці життя Ніколі належало близько 80 тисяч десятин землі, п'ять цукрових і рафінадних заводів, ґуральні та млини в семи губерніях, зокрема Волинській.

Андрушівка: улюблений маєток, який можна побачити й сьогодні

Ось тут починається «житомирська» частина історії — і найкраще збережена. Андрушівку (нині райцентр Житомирської області) прославив цукор: перший на Житомирщині цукровий завод збудували тут ще у 1840-х роках. Він і привернув увагу Терещенків, які у 1869 році викупили і завод, і маєток напівзбанкрутілого польського роду Бержинських разом із 18 600 десятинами землі.

За наказом Ніколи Терещенка палац Бержинських перебудували у стилі французького неоренесансу. Родина, щоправда, у ньому постійно не жила — це була заміська резиденція, тоді як самі магнати мешкали в Києві. Зате навколо розкішного палацу над ставом розрісся чудовий парк, а до головного корпусу галереєю приєднали оранжерею.

Що особливо цінно: серед усіх терещенківських садиб Житомирщини андрушівська збереглася найкраще. Сьогодні палац у пристойному стані, оточений старовинним парком, де ростуть вікові дерева віком до двохсот років, зокрема завезені ще Терещенком коркові й кедрові дерева, а у ставку, кажуть, ще з панських часів живуть лебеді. Місце відкрите для неспішних прогулянок та екскурсій. Є й колоритна деталь епохи: останній Терещенко перед приходом більшовиків просив селян не руйнувати палац, а використати з користю — і його прохання зрештою виконали, хоча спершу в палаці розмістили ревком, а потім штаб Першої кінної армії (переказують, що з ґанку тут навіть виступав Будьонний).

Дениші й Червоне: романтичні руїни поруч

Андрушівка — не єдина терещенківська точка на Житомирщині. За кілька десятків кілометрів, на березі Тетерева поблизу Житомира, стоять руїни палацу в селі Дениші — колись романтичної резиденції Надії Терещенко, доньки Федора Артемійовича, де збиралася вся велика родина. Сьогодні від вишуканої будівлі лишилися напівзруйнована вежа й фрагменти стін — але навіть у такому вигляді це одна з найатмосферніших «закинушок» області (докладніше про неї — в нашому окремому матеріалі про Дениші).

Ще один маєток — у селі Червоне: неоготичний палац, який первісно звів польський шляхтич Адольф Грохольський, а перебудували Терещенки. Він теж у занедбаному стані, поряд — колишній розкішний, а нині забутий парк. Є в терещенківському «сузір'ї» Житомирщини й палац у Турчинівці. Разом ці садиби складають своєрідний маршрут «цукрових палаців»: від доглянутої Андрушівки до романтичних руїн Денишів і Червоного.

Цукор, який будував школи

Найважливіше в історії Терещенків — навіть не масштаб бізнесу, а те, куди йшли гроші. Нікола Артемійович віддавав на благодійність до 80% прибутку, майже завжди анонімно. За життя він пожертвував на громадські потреби близько п'яти мільйонів рублів — і майже половину з них Києву.

Його коштом постали Політехнічний інститут, училище для сліпих (єдине тоді в імперії), десятки гімназій, лікарень і притулків; значні суми пішли на будівництво Володимирського собору. У рідному Глухові він фінансував гімназії, ремісниче училище, лікарню й учительський інститут — найстаріший педагогічний виш України (нині Глухівський університет імені Довженка). А на своїх заводах Терещенко запровадив як на той час небачені умови: 8-годинний робочий день, безкоштовні училища й лікарні для робітників, чайні з виставами. При заводі на Хуторі Михайлівському працювала безкоштовна лікарня на 35 ліжок і трирічне народне училище.

Терещенки були й видатними колекціонерами: їхні збірки лягли в основу кількох київських музеїв, а сам Нікола замовив 34 портрети українських гетьманів для майбутнього Національного музею. Нащадки роду не забулися й у ХХІ столітті: праправнук Артемія Терещенка, Мішель Терещенко, повернувся в Україну, отримав громадянство й навіть був міським головою Глухова.

Відкриття пам'ятника Ніколі Терещенку в Глухові, 23 серпня 1909 року

Троїцький народний дім Товариства письменності, спорудження якого профінансував Н.А. Терещенко, пожертвувавши 3 тисячі карбованців. Сьогодні в цій історичній будівлі розташований Київський національний академічний театр оперети. Ліворуч на фото — Троїцька церква, збудована коштом А.Н. Терещенка.

Практична інформація для маршруту

• Андрушівка — головна й найдоступніша точка: палац у центрі містечка над ставом, доглянутий парк, відкритий для прогулянок і екскурсій. Приблизно за 45 км від Житомира.
• Дениші — руїни палацу на Тетереві поблизу Житомира; ефектні, але напівзруйновані, тож усередину заходити небезпечно (оглядайте ззовні).
• Червоне — неоготичний палац в аварійному стані; належить жіночому монастирю, оглядати варто теж лише ззовні.
• Як поєднати: усі три садиби легко скласти в один «терещенківський» маршрут вихідного дня Житомирщиною; Андрушівку зручно доповнити оглядом діючого цукрового заводу-«спадкоємця», а Дениші — сплавом Тетеревом чи скелями Тригір'я.
• Порада: стан руїн змінюється, а частину об'єктів займають установи чи монастирі — тож режим доступу варто уточнювати на місці.

FAQ:

1. Хто такий Нікола Терещенко? Один із найбагатших цукрозаводчиків Російської імперії українського, козацького походження; будівничий цукрової імперії та великий меценат, який жертвував на благодійність до 80% прибутку.
2. Який зв'язок Терещенків із Житомирщиною? Тут були одні з їхніх ключових цукрових заводів і кілька родинних палаців — в Андрушівці, Денишах, Червоному й Турчинівці.
3. Де найкраще зберігся терещенківський палац? В Андрушівці — палац у стилі французького неоренесансу над ставом, у пристойному стані, з парком і віковими деревами.
4. Що зараз у палаці в Андрушівці? Будівля підтримується в хорошому стані, оточена старовинним парком; локація відкрита для прогулянок і екскурсій.
5. Що з палацом у Денишах? Від нього лишилися напівзруйнована вежа й фрагменти стін; це ефектна, але небезпечна для входу руїна на березі Тетерева.
6. Коли Терещенки купили Андрушівку? У 1869 році — разом із першим на Житомирщині цукровим заводом і маєтком роду Бержинських.
7. Скільки Терещенко віддав на благодійність? Близько 5 мільйонів рублів за життя, майже половину — Києву; на його кошти постали інститути, гімназії, лікарні й притулки.
8. Чи є нащадки роду сьогодні? Так, праправнук Мішель Терещенко повернувся в Україну, отримав громадянство й був міським головою Глухова.