Виступовичі: велике село на кордоні, яке Чорнобиль так і не зміг стерти

До 1986 року Виступовичі були одним із найбільших сіл Овруччини — з двоповерховою школою, інтернатом і п'ятьма магазинами. Чорнобильська катастрофа внесла село до зони обов'язкового відселення, людей роками вивозили — але Виступовичі, на відміну від десятків сусідніх сіл, не зникли з мапи. Вони стоять і сьогодні: майже спорожнілі, відрізані прикордонним пунктом пропуску, але живі. Це історія села з понад чотиривіковим минулим, яке відселення так і не здолало остаточно.

Де розташовані Виступовичі

Виступовичі лежать на півночі колишнього Овруцького району (нині Коростенський район), за 46 кілометрів від Овруча і за пів кілометра від однойменної залізничної зупинки — просто на кордоні з Білоруссю. Сьогодні село входить до Овруцької міської територіальної громади.

Саме прикордонне розташування згодом і визначить його долю — після того, як Чорнобиль майже спорожнить село.

Прадавнє поліське село

Виступовичі — не радянське й не молоде село. Перша письмова згадка про нього датується 1545 роком — в описі Овруцького замку, де перелічувалися приписані до нього міщани, бояри, селяни, землі та повинності. Тоді село згадувалося як власність Солтана Стецьковича: тут було вісім димів, дві служби, а данини з них — п'ять кадей меду й чотири копи грошей.

Упродовж наступних століть село не раз змінювало власників. Під час розмежування Овруцького та Мозирського повітів у 1622 році Виступовичі значилися за родом Суринів. Збереглася й драматична згадка в акті 1685 року: київський земський писар Ремиган Сурин скаржився на козацького сотника Іскру, який за наказом полковника зайняв село для постою й завдав селянам кривд. У люстрації Київського воєводства 1754 року село вже належало житомирському хорунжому Янові Якубовському.

У другій половині XIX століття Виступовичі — село Гладковицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. Тут діяв смоляний завод, був заїзд. У 1878 році коштом скарбниці та вірян у селі звели дерев'яну церкву з дерев'яною дзвіницею, при ній працювала церковно-парафіяльна школа.

Як зростало й змінювалося населення

Виступовичі завжди були людним селом — і його демографія добре задокументована:

Перепис Російської імперії 1897 року зафіксував і релігійний склад села: з 1 032 мешканців православними були 921, юдеями — 109. За даними перепису 2001 року, українську мову рідною назвали 92,5 % жителів.

Падіння з майже 1 800 мешканців до 80 за одне століття — це і є, по суті, вся чорнобильська трагедія, виражена однією таблицею.

Виступовичі радянської доби: майже містечко

Перед чорнобильською катастрофою Виступовичі були великим і розвиненим селом. За даними Овруцької міської ради, до аварії тут проживало 949 сімей, а саме село простягалося майже на п'ять кілометрів.

У селі працювали підсобне господарство Овруцького лісгоспзагу, скипидарний завод і лісосклад. Соціальна інфраструктура для сільської місцевості була винятково потужною: двоповерхова школа на 300 учнів, добротний Будинок культури, дитячий садок і ясла, фельдшерсько-акушерський пункт, аптечний і заготівельний пункти, п'ять магазинів, швейна майстерня, поштове відділення, інтернат, окремий будинок для вчителів та контора Виступовицького лісництва. Це був повноцінний осередок життя цілого куща поліських сіл — Виступовицькій сільраді підпорядковувалися також села Борутине й Солотине.

Виступовичі дали країні й помітних людей. Тут народилися генерал армії України Віктор Муженко, який у 2014–2019 роках очолював Генеральний штаб Збройних сил України; солдат ЗСУ Олексій Дуб, який загинув у 2015 році під час російсько-української війни; а також радянський військовий, Герой Радянського Союзу Цезар Расковинський. Із 300 селян, що воювали на фронтах і в партизанських загонах Другої світової, 145 загинули — у 1952 році в селі встановили пам'ятник на честь учасників війни.

1986 рік: зона обов'язкового відселення

Після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року Виступовичі, як і вся північно-східна Овруччина, опинилися під радіоактивним забрудненням. Село внесли до зони безумовного (обов'язкового) відселення.

Для людей із Виступовичів, Борутиного, Солотиного, Олександрів, Маленівців, Соснівки, Сидорів, Колесників, Степок та інших сіл будували нове житло в екологічно чистих районах Житомирщини — Брусилівському, Житомирському, Попільнянському, Ружинському.

Чому Виступовичі не зникли

І ось ключова відмінність від сусідніх сіл. Десятки населених пунктів Овруччини — Журба, Деркачі, Переїзд, Будолюбівка — після відселення офіційно зняли з обліку: вони перестали існувати юридично.

Виступовичі — ні. Село відселялося хвилями, поступово, роками, але остаточно так і не спорожніло. Перепис 1989 року ще зафіксував тут 876 осіб, а до 2001-го лишилося 80. Адміністративний статус село теж поступово втрачало: 28 серпня 1997 року Виступовицьку сільську раду ліквідували, а саме село підпорядкували Руднянській сільраді. Та з обліку населених пунктів Виступовичі не зникли.

Друге життя: прикордонний пункт пропуску

Те, що дало Виступовичам шанс не зникнути остаточно, — державний кордон. Після проголошення незалежності України на кордоні з Білоруссю, у районі Виступовичів, створили пункт пропуску.

Сьогодні «Виступовичі» — міжнародний пункт пропуску двох типів. Автомобільний розташований на автошляху М21 (з білоруського боку йому відповідає пункт «Нова Рудня» у напрямку Мозиря), а залізничний формально розміщений у самому селі. Окрім звичайного митного й прикордонного контролю, тут здійснюється радіологічний контроль — характерна деталь для прикордоння постчорнобильської зони: системи фіксують радіаційний фон транспорту й вантажів. Так село, яке Чорнобиль майже знищив, отримало нову функцію — стало воротами держави.

Виступовичі сьогодні

Щоб просто потрапити у Виступовичі, потрібен паспорт. Села немає на маршрутах автобусів чи поїздів, дістатися туди можна лише через однойменний пункт пропуску — фактично перетнувши прикордонний контроль усередині власної країни.

Сьогодні в селі живе кілька десятків людей. Серед них є й молодші — вони влаштувалися на роботу за кілька кілометрів від села; решта — переважно люди старшого віку, які не схотіли покидати домівки. Магазин на колесах приїжджає раз на тиждень, по медичну допомогу треба їхати в Овруч, роботи в самому селі немає, тож люди тримаються городами й господарством. Окрема прикмета прикордоння — родинні зв'язки, перерізані кордоном: у декого з місцевих рідні живуть на білоруському боці, і спілкуватися з ними вдається хіба що телефоном.

За понад чотири з половиною століття Виступовичі були і власністю овруцької шляхти, і великим радянським селом із майже двома тисячами мешканців, і жертвою Чорнобиля, і прикордонним форпостом держави. Сьогодні це тихе місце, де серед порожніх «хат-пусток» доживають віку кілька десятків людей — останні мешканці села, яке виявилося надто впертим, щоб зникнути.