Коли говорять про Чорнобиль, уявляють реактор, саркофаг і покинуту Прип'ять. Але задовго до 1986 року це була земля з понад 800-річною історією — з давньоруськими городищами, вісімнадцятьма православними храмами, синагогами й костелами, з селами, де стояли дерев'яні хати XVIII століття. Катастрофа не просто виселила людей. Вона законсервувала, а потім почала повільно знищувати цілий пласт історико-культурної спадщини Полісся. Розповідаємо, що було на Чорнобильщині — і що від неї лишилося.
Земля з глибоким минулим
Чорнобильський район до аварії був територією з багатою археологією. Безпосередньо перед катастрофою тут було зареєстровано 40 пам'яток археології.
Сліди людини на цій землі сягають глибокої давнини. У селі Нова Красниця, в урочищі Городище, археологи знайшли залишки городища милоградської культури — це ще ранній залізний вік. У селі Лелів виявили давньоруське городище із залишками глиняного посуду. Ранньослов'янські поселення знайдено біля сіл Паришів, Річиця, Оране (там — і могильник, і давньоруське городище), Прибірськ.
Особливо цікаве село Лапутьки. На сезонному поселенні X–XI століть археологи знайшли численні вугільні ями й залишки залізоплавних горнів. Місцевість тут була багата на болотну руду й укрита дубовими лісами — тож місцеві жителі здавна випалювали деревне вугілля, видобували руду й виплавляли залізо. Готовий метал транспортували до Києва й Вишгорода. Тобто Чорнобильщина була не глухим закутком, а частиною економіки Київської Русі.
Багатонаціональна земля, багато храмів
Чорнобильщину споконвіку населяли люди різних народів і вір. На цій землі в різні часи жили українці, росіяни, білоруси, євреї, латиші, литовці, шведи. Така строкатість громад відобразилася й у сакральній архітектурі: тут стояли вісімнадцять православних храмів, католицькі костели, синагоги, культові споруди старообрядців.
Сам Чорнобиль із другої половини XVIII століття став одним зі світових центрів хасидизму. Тут оселився рабин Менахем Нахум Тверський — учень засновника хасидизму Бааль Шем Това, автор книги «Me'or Einayim» («Світло очей»). Він заснував чорнобильську династію цадиків Тверських, яка постачала рабинів по всій Київській губернії й стала основою сквирської династії. На єврейському цвинтарі Чорнобиля поховані цадики Тверських — і це місце дотепер залишається об'єктом хасидського паломництва. Останній цадик змушений був покинути місто близько 1920 року, а єврейську громаду остаточно знищили нацисти в 1941-му.
ФОТО HRONIKY.COM
Менахем Нахум Тверський — засновник чорнобільської династії
- Рабін Менахем Нахум Тверський — засновник чорнобільської хасидської династії
- Був учнем Бааль Шем Това (засновника хасидизму) і Дов-Бера з Межиріччя.
- Служив у Чорнобилі магідом (проповідником)
- Автор книги «Me'or Einayim» («Світло очей») — коментар до Торі з кабалістичними елементами
- Династію продовжив його син — цадик Мордехай (Мотл) Тверський
- Чорнобильська династія стала основою сквирської династії хасидів
- Нащадки Тверських розсіялися світом; династія пережила погроми, Голокост і навіть Чорнобильську аварію
Два храми, що пережили зону
Із вісімнадцяти православних церков Чорнобильщини до наших днів збереглися одиниці. Більшість дерев'яних храмів згоріли — під час лісових пожеж, від мародерства, від часу.
Найвідоміша втрата — Воскресенська церква в Чорнобилі, пам'ятка у стилі українського бароко з трьома куполами й розписами XIX століття. Після евакуації її розграбували мародери, а 24 квітня 1996 року — майже рівно через десять років після аварії — церква згоріла. Пам'ятку втрачено назавжди.
Уцілілих храмів — фактично два.
Свято-Іллінська церква в самому Чорнобилі. Перший дерев'яний храм тут стояв із середини XVIII століття, згорів у 1873-му, після чого на його місці звели кам'яний. За радянської влади церкву перетворили на склад, після аварії вона сімнадцять років стояла порожня. Відродив святиню отець Миколай, який повернувся до Чорнобиля з родиною. Сьогодні це діюча, доглянута церква — острівець живого життя серед покинутої зони.
Церква Архістратига Михаїла в селі Красне — дерев'яний храм, збудований близько 1800 року. За даними Державного агентства з управління зоною відчуження, це другий із двох храмів зони, що збереглися донині.
Церква Архистратига Михаїла - покинутий храм, який розташований в селі Красне
Дерев'яне Полісся, що зникає
Окрім церков, Чорнобильщина зберігала те, що складало саму суть поліського села, — традиційну дерев'яну архітектуру. Хати, господарські будівлі, зведені без жодного цвяха, за технологіями, що передавалися поколіннями.
За 34 роки після катастрофи більшість таких будівель зазнала незворотних руйнувань від природних чинників. Та станом на дослідження, у кількох селах зони — Зимовище, Красно, Кошівка, Луб'янка, Машеве, Опачичі, Паришів, Річиця, Старосілля, Старі Шепеличі, Чапаєвка, Черевач — збереглося ще до 20 традиційних дерев'яних будівель кінця XVIII — першої половини XX століття. Кожна з них має значну культурно-історичну та етнографічну цінність — це фактично музей просто неба, який нікому не належить і повільно зникає.
Краєзнавчий музей міста Славутича і Чорнобильскої АЕС
Цвинтарі — маркери зниклих сіл
Окремий і, можливо, найболючіший пласт спадщини зони — цвинтарі. Це теж пам'ятки історії, і їхня кількість вражає.
Савран Володимир
Місце зйомки: Україна / Чорнобиль
На території Чорнобильської зони налічується:
- 99 сільських кладовищ
- 60 братських могил та окремих військових поховань
- 47 меморіальних пам'ятників на честь воїнів, загиблих у Другій світовій війні
Сільські цвинтарі стали своєрідними маркерами зниклих сіл — там, де колись було село, тепер лишилося хіба кладовище, на якому поховані його колишні мешканці. Ці місця потребують і пам'яткоохоронних, і протипожежних заходів — бо лісові пожежі, що регулярно проходять зоною, загрожують і їм.
Залишки сільського кладовища с. Семиходи, яке було зруйноване під час будівництва ЧАЕС. 1995 р.
Деякі цвинтарі вже втрачено фізично — наприклад, сільське кладовище Семиходів було зруйноване ще під час будівництва самої ЧАЕС.
При цьому цвинтарі зони — не зовсім «мертві» місця. Родини колишніх мешканців досі приїжджають доглядати могили рідних — для цього існує спеціальний порядок відвідування зони на поминальні дні. Це той тонкий, але живий зв'язок, який ще тримає людей і їхню втрачену «малу батьківщину».
Зона на старих картах
Зрозуміти масштаб втраченого допомагають історичні карти. Найдавніша топографічна мапа Чорнобильщини — трьохверстова карта 1868 року, складена військовими топографами під керівництвом генерал-майора Павла Тучкова. На ній позначені не лише населені пункти й старовинні назви урочищ, а навіть великі дерева, придатні для будівництва, — настільки детальною була зйомка.
А масштаб евакуації показує ситуаційна карта 1996 року з фондів Національного музею «Чорнобиль». За нею:
- зона відчуження — територія, евакуйована у 1986 році: площа близько 2000 км², 76 населених пунктів
- зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, з якої людей відселяли впродовж 1989–2002 років: площа близько 2200 км², 86 населених пунктів
Разом — понад 160 населених пунктів і чотири з лишком тисячі квадратних кілометрів землі, де століттями жили люди.
Що з усім цим робити
Спадщина Чорнобильщини сьогодні в подвійній пастці. З одного боку — радіація й режим доступу, через які пам'ятки роками лишаються без догляду. З іншого — час, пожежі та мародерство, які роблять свою справу. Кожен рік зволікання — це мінус одна дерев'яна хата, одна занедбана могила, одна стерта археологічна пам'ятка.
Археологія, вісімнадцять храмів, хасидські святині, дерев'яне Полісся, майже сотня цвинтарів — усе це не зникло 26 квітня 1986 року. Воно зникає повільно, просто зараз. І чи не єдине, що ще можна зробити, — зафіксувати, задокументувати й пам'ятати, поки є що пам'ятати.
