14 жовтня — день, коли Малинська громада згадує своїх захисників, які віддали життя за Україну. У різні роки цього дня загинули Владислав Двораківський, Юрій Мороз і Сергій Ярошевич. Ще один воїн, Тарас Дмитренко, поліг у травні 2023 року під Бахмутом. Кожен із них мав власну історію, плани й мрії, але всіх об’єднало рішення стати на захист Батьківщини.
Тарас Дмитренко: доброволець, який повернувся на фронт після операції
Тарас Петрович Дмитренко народився 14 жовтня 1997 року в багатодітній родині в селі Забране Малинського району. Навчався в Луківській загальноосвітній школі, а після її закінчення вступив до Київського вищого професійного училища залізничного транспорту. Згодом залишився жити й працювати в столиці.
У мирному житті Тарас працював у піцерії, цікавився археологією, любив рибалити та подорожувати.
Попри травму руки, яку мав із дитинства, у перший день повномасштабного вторгнення він вивіз сестер за межі Києва, а сам пішов до військкомату. Спочатку служив у територіальній обороні.
Коли командування помітило проблеми з рукою, Тараса направили на операцію. Після цього йому сказали, що через стан здоров’я він не може продовжувати службу. Однак чоловік не відмовився від свого рішення захищати країну.
«Ні, я повернуся до вас», — відповів він, як згадувала його сестра.
Після операції Тарас знову вирушив на фронт, а згодом перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади. Служив солдатом, оператором протитанкового відділення роти вогневої підтримки штурмового батальйону. Брав участь у боях на Херсонщині, Запоріжжі та Донеччині.
У лютому 2023 року за виконання бойових завдань і високі показники в бойовій підготовці та вартовій службі Тараса Дмитренка нагородили почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» — відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України.
8 травня 2023 року під час штурму російських позицій поблизу Бахмута Тарас загинув. Осколок снаряда влучив йому в голову.
Рідні згадували Тараса як уважного, людяного, співчутливого й працьовитого чоловіка, який завжди був готовий допомогти іншим. Мати розповідала, що син особливо цікавився її життям і був для неї людиною, якій вона найбільше довіряла.
Побратим загиблого написав про нього: «Тара був добровольцем, що став до захисту Батьківщини у перший день повномасштабного вторгнення. […] Живий — назавжди живий і назавжди в строю! Честь лицарю!»
Тараса Дмитренка поховали з військовими почестями в рідному селі Забране.
Владислав Двораківський: повернувся працювати до рідного Малина
Владислав Петрович Двораківський народився 9 січня 1997 року в Малині. Навчався у загальноосвітній школі №3, після чого вступив до Малинського лісотехнічного коледжу. Вищу освіту за спеціальністю «Механік» здобув у Львівському національному університеті.
Після навчання Владислав повернувся до рідного міста й працював на підприємстві ТОВ «Папір-МАЛ». Друзі та колеги згадували його як працьовитого, доброго й відповідального чоловіка, який хотів бути корисним своїй громаді.
У травні 2024 року Владислава призвали до лав Збройних сил України. Він служив оператором безпілотних літальних апаратів, використовуючи свої технічні знання для захисту країни.
14 жовтня 2025 року Владислав Двораківський загинув поблизу Вовчанська Чугуївського району Харківської області, виконуючи військовий обов’язок.
Воїна поховали на Алеї Героїв Малинського нового кладовища.
Юрій Мороз: захисник, який загинув у день народження
Юрій Олександрович Мороз народився 27 січня 1982 року. Він був учасником російсько-української війни та мав військове звання головного сержанта.
Юрій загинув 14 жовтня 2024 року, у День захисників і захисниць України. Його життя обірвалося під час війни, яку він зустрів як захисник своєї держави.
Сергій Ярошевич: від Чорнобиля до служби в морській піхоті
Сергій Миколайович Ярошевич народився 6 грудня 1979 року в Чорнобилі Київської області. До аварії на Чорнобильській атомній електростанції його родина жила в селі Лелів. У квітні 1986 року сім’ї довелося залишити домівку та переїхати до села Недашки Малинського району.
Сергій навчався в місцевій школі, а після дев’ятого класу, у 1995 році, розпочав трудовий шлях у місцевому колгоспі. У 1998 році його призвали на строкову військову службу до Збройних сил України. Згодом він тривалий час працював на Чорнобильській атомній електростанції.
У 2003 році Сергій одружився. У подружжя народилися донька та син.
У 2014 році він брав участь у бойових діях із захисту суверенітету й незалежності України під час антитерористичної операції. Після повернення працював у місцевому лісництві.
У січні 2023 року Сергія знову мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив сержантом, старшим стрільцем-оператором відділення морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти.
14 жовтня 2023 року Сергій Ярошевич загинув поблизу населеного пункту Підстепне Херсонської області, захищаючи Україну.
Пам’ять про полеглих захисників
У кожного з цих чоловіків був свій шлях до війська. Тарас Дмитренко добровільно став на захист країни в перший день повномасштабного вторгнення й повернувся на фронт після операції. Владислав Двораківський залишився працювати в Малині, а згодом долучився до ЗСУ. Юрій Мороз і Сергій Ярошевич також віддали життя під час російсько-української війни.
Їхні історії — частина історії Малинщини та всієї України. Пам’ять про полеглих захисників зберігається в їхніх родинах, серед побратимів і в громаді, заради якої вони боролися.
Вічна пам’ять і шана полеглим захисникам України.
