Рядовий Харченко Леонід Борисович, 28.03.1967р.н., проживав у с.Горинь, проходив службу військовій частині п/п В6056, на Сході перебував у складі 30 окремої механізованої бригади. помер 01.07.2015 р. під час загострення тяжкої хвороби отриманої внаслідок участі в АТО.
Леонід був старшим братом для двох молодших сестричок. З дитинства він у всьому допомагав батькам, не по роках дорослий, був постійно поряд, не цурався ніякої роботи. Любив природу, особливо ліс. Слухаючи пташиний спів, міг розрізнити, яка пташка співає. З цікавістю спостерігав за тваринами, вмів читати їх сліди, знав де хто з них мешкає, також надавав звірям допомогу, коли ті були хворі та поранені. Закінчив 8 класів у Горинській школі, потім навчався в м.Малині в ЗОШ №1. У школі був старанним учнем, брав участь у різних заходах, мріяв бути водієм, закінчив водійські курси, отримав посвідчення декількох категорій.
Однокласники згадують Леоніда як справжнього друга, який ніколи не відмовляв в допомозі, міг віддати останнє, ніколи не зрадив дружбу. На долю хлопця випало пройти службу в армії на посаді водія вантажівки у Північній Осетії, де саме велися військові дії. Повернувшись з армії, одружився, став батьком двох синів. На жаль, пара розлучилась, Леонід повернувся до рідної домівки.
У 2014 р. був мобілізований, потрапив до складу 30-ї бригади у Новоград-Волинську, де готували до виїзду на Схід. На Сході спочатку були у Сватово Луганської обл., потім в м. Щастя. Як би тяжко не було, Льоня ніколи не скаржився, схвильованим рідним казав, що все в порядку.
Побратими згадують його як турботливого, щирого, найдобрішого бійця, він був для молодих солдатів як батько: готував їсти, сам міг спати на сирій землі, але для побратимів намагався створити комфортні умови, будував добротні бліндажі, так як мав досвід роботи з деревом. За таку турботу його називали по-синівськи - «Дєд».
На ротації у Новоград–Волинську не міг сидіти без діла, дізнавшись, що будують пам’ятник побратимам, які віддали своє життя за Незалежність України, став допомагати. Своєю працею Льоня хотів зробити свій внесок та віддати шану Героям, з якими пліч-о-пліч боронив неньку Україну від агресора.
Після ротації, повернувшись на Схід, Леонід дуже захворів, його відправили в місцевий шпиталь, потім переправили на Житомир. Він не міг змиритись з тим, що хворий, а на Сході його хлопці, думав, як вони без нього? У цій боротьбі за життя хвороба перемогла і 1.07.2015р. його не стало. Будуючи пам’ятник побратимам, Льоня не міг і уявити, що згодом його ім’я та прізвище назавжди буде викарбуване на граніті поряд з іменами його побратимів. Втрата для родини була настільки тяжка, що через рік від четвертого інфаркту помер батько, а у 2018 р. не стало мами.
Пам’ять про Героя лишилася в серцях рідних, друзів та всіх земляків Малинщини.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 3, місце 18. Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).
