Із 23 липня по 08 серпня вся увага людства була прикута до столиці Японії Токіо, де проходили чергові XXXII олімпійські ігри. Олімпійці України здобули 19 медалей і за їх кількістю посіли 16 місце. На минулих іграх збірна України спромоглася вибороти 11 нагород. Прикрасою олімпіади стала перемога у фіналі з греко-римської боротьби нашого борця Жана Беленюка.
З великим напруженням спостерігав за його поєдинком, вболівав за нього і бажав йому перемоги. З іменитим атлетом я познайомився на чемпіонаті України, який проходив у Житомирі на початку червня 2017 року. Тоді він програв фінальний поєдинок і дуже переживав за поразку. Незважаючи на трохи пригнічений психологічний стан, він не відмовив у спілкуванні, де вкотре проявилася його простота, вихованість, скромність. Я отримав велике задоволення від знайомства з цим, без сумніву, великим спортсменом. Цілком розділяю думку багатьох, що Жан заслуговує найвищої нагороди нашої держави – Героя України.
Честь України на олімпіаді у складі збірної команди з веслування на байдарках і каное захищала вихованка житомирської ОШВСМ, чемпіонка Європи Анастасія Четверікова, яка разом із Людмилою Лузан стала срібною призеркою олімпійських ігор у веслуванні на каное-двійці ( дистанція 200 м). Це друга срібна нагорода спортсменів, що безпосередньо представляли Житомирщину за роки Незалежності України. Першу медаль здобув малинчанин Валерій Андрійцев у вільній боротьбі на лондонській олімпіаді 2012 року.
Історія веслування на човнах Житомирщини розпочинається з кінця ХІХ століття, яке на той час ще не набуло спортивного і змагального характеру, а слугувало активному відпочинку житомирян. Перші офіційні змагання із веслування на човнах відбулися лише у серпні 1928 року. З цього приводу газета «Робітник» писала: "Вперше в Житомирі водна секція фізкультгуртка спілки Харчосмак провела гребні змагання. На 1000 метрів серед гребців-одинців кращий наслідок що-до часу - 5 хв. 40 сек.- показав Мільштейн, а щодо техніка – Левицький, що одержав 5 баллів. В парах на 1000 метр. кращий наслідок мали Шитц – Аксельруд. У четвірках кращий наслідок: чоловіки Трахтенберг- Гальтман, а жінки Ходорківська - Домина.
За кращу техніку 1-й приз присуджено т. Левицькому, 2-й Шитцу та Аксельруду, і 3-й – Трахтенбергу, Гальтману Ст. і жінкам Ходорківській та Доминій. Треба відзначити, що гребний спорт уже зацікавив фізкультурників, на що профспілкам треба буде звернути увагу».
Про подальший розвиток цього виду спорту інформація відсутня. Тільки у секретному звітному документі знаходимо, що у 1940 році на Житомирщині гребним спортом займалося 199 спортсменів. До 1958 року розвитку веслування не приділялося ніякої уваги. І тільки з цього року почали налагоджувати роботу спортивних секцій, проводити змагання. Однак, незважаючи на те, що в секціях з веслування у 1959 році займалося 256 осіб, житомирські веслувальники ніяких спортивних вершин протягом багатьох років не досягали. Обласні чиновники від спорту не дуже переймалися будівництвом веслувальних баз (навіть примітивних), не виділялися кошти на придбання спортивного інвентарю і насамкінець не було кваліфікованих тренерів-спеціалістів, що й призвело до занепаду веслувального спорту, хоча сама природа Житомирщини створила прекрасні водні умови для його розвитку. Кількість охочих займатися веслуванням зменшилося у 1968 році до 28, однак талановитої молоді не бракувало.
Гортаючи підшивки газет натрапив на невеличку замітку про приїзд до рідного села Миролюбівки Попільнянського району бронзового призера ХІХ олімпійських ігор в Мехіко (1968 рік) з академічного веслування Валентина Кравчука. Досить тривалий час не зміг знайти будь-якої інформації про нашого земляка, але мої пошуки не були марними. В одній із газет читаємо: «…Спортивний сезон цього року (мається на увазі 1968 рік) для іншого українського представника – це дві найбажаніші перемоги. Першу нагороду Валентин Кравчук одержав на чемпіонаті країни (чемпіонаті СРСР – авт.) разом зі своїми друзями по команді Олегом Котьком, Сергієм Проданом та Валерієм Ольховиком. А з другою, бронзовою, повернувся з далекого Мехіко.
Валентина помітили відразу. Високий на зріст, із довгими, наче з самих м’язів ногами, з могутніми, як у Прометея руками. Та не це насамперед привернуло увагу фахівців. Його тактична й фізична зрілість повністю розкрилася в стартах першості країни на трасі Серебряного бору в Москві, де четвірка київських авангардівців вела безкомпромісну боротьбу за перемогу з фаворитами – командою московського «Спартака». І коли фахівці комплектували вісімку Радянського Союзу, що на їх думку, змогла б «дати бій» будь-якій команді світу, з усіх хлопців четвірки було названо його ім’я».
Як бачимо, фахівці не помилилися в нашому землякові. Тоді збірну СРСР випередили найсильніші веслувальники світу - збірні ФРН та Австралії.
Подальший розвиток веслування на байдарках і каное в Житомирі пов’язані із подружжям Зінаїдою та Володимиром Свєтачевими, які переїхали до Житомира з далекого Казахстану у 1969 році. Саме за їхньою ініціативою на Корбутівці будуються веслувальні бази Прикарпатського військового округу, спортивного товариства «Спартак», пізніше – спортивного товариства «Колос». Цілеспрямована організаційно – тренерська робота почала давати високі спортивні результати. Сім разів вигравав чемпіонати колишнього Радянського Союзу, двічі Спартакіади народів СРСР (1975, 1979 р.р.) талановитий каноїст Сергій Ліминович. У 1977 – 78 роках Сергій виборює срібні нагороди чемпіонатів світу та Європи, у1979 році стає бронзовим призером Європи. Залишалося йому підкорити тільки олімпійську вершину. Не судилося. Закулісні ігри чиновників та тренерів не дозволили такому талановитому спортсменові взяти участь у московській олімпіадиі1980 року. Тим паче, відбірковий чемпіонат СРСР та підготовка веслувальників до ХХІІ олімпіади проходили у Житомирі. Можливо про цю історію розповім іншим разом.
Заслужені тренери УРСР подружжя Свєтачевих виховали цілу плеяду чемпіонів. Поряд із Сергієм тренувався його молодший брат Левон, який також став майстром спорту міжнародного класу, чемпіоном СРСР. Золоті медалі чемпіонатів світу та СРСР виборювали Михайло Шурга, Юрій Гурін, Валерій Вєшко. Двічі бронзовим призером Європи (1973, 74 роки) ставав син Свєтачевих Володимир. Цей перелік можна продовжувати.
Автор статті: Директор КДЮСШ «Колос», член спілки краєзнавців України – Олександр Кухарський
