Останнє засідання топонімічної комісії при Малинській міській раді, як дехто жартома стверджує, можна занести в Книгу рекордів Гіннеса. За рекордно короткий час (десь за години дві) члени комісії примудрились внести пропозиції на перейменування 60 вулиць. Звичайно, це рішення не остаточне, проте швидкість вражаюча.
На самому початку хтось із членів комісії зауважив, що потрібно було б виробити концепцію перейменування вулиць у зв’язку із законом про декомунізацію, а точніше Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки», проте це зауваження потонуло за бурхливим обговоренням.
Як завжди, думки у багатьох випадках поділились. Зі списком із попереднім рішенням щодо перейменування вулиць можна ознайомитись на сайті міської ради.
Одумавшись після такого поспішного рішення, члени комісії вирішили, що занадто швидке прийняття таких рішень недопустиме й необхідно створити концепцію, за якою виважено підійти до цього питання. Мабуть, її потрібно було виробити відразу.
Що ж каже народ із цього приводу? Різне. Декому досі неприйнятні в перейменуванні імена Симона Петлюри, Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця.
— Я не розумію, чому потрібно перейменовувати вулицю Юрія Гагаріна? — ділиться своїми думками малинчанка. — Я побувала у 14 країнах світу. І скрізь ім’я Юрія Гагаріна звучить як людини, яка першою проклала людству дорогу в космос? А чи, приміром, чому під декомунізацію повинні потрапляти вулиці Тургенєва, Лермонтова, Достоєвського? Вони ж відносяться до класики світової літератури.
— Чому вулиця Кримського перейменовують на вулицю Героїв Базару? — не розуміє інша малинчанка. — У декого складається враження, що це пов’язано з нашим базаром, який неподалік.
— А чому вулиця Горького називати Привітною? Там така дорога, що плакати хочеться.
— Вулиця Адама Сісевича? Чому ж тоді не назвати вулиці іменами інших директорів шкіл? Хіба вони були гірші, хіба їхні учні не ставали лікарями, вченими, військовими?
— Мені, наприклад, перейменування вулиці Панфілова на Лугову до душі. Однак коли шукають Панфілова, то людям кажуть: це там, на лузі.
На комісії так і не назвали вулиці на честь Євгена Грищенка — автора гімну і прапора Малина. Мотивація: у місті вже є вулиця Грищенка. Назвати ще одну, хоча і Євгена Грищенка, викличе плутанину, бо люди все одно будуть називати вулицею Грищенка без імені. А це і плутанина при виклику швидкої допомоги, еменесників, поліції. Свого часу була пропозиція назвати Євгенівською, мовляв, похідна назва від імені. Проте рідні звернулися із заявою так вулицю не називати. Звичайно, і правильно зробили, бо звучить це, м’яко кажучи, досить дивно. Тож на засіданні топонімічної комісії прийняли рішення задовольнити прохання рідних.
Можна на цю тему багато дискутувати й вислуховувати думки людей. Проте рішення було прийняте і робота над перейменуванням вулиць, які підпадають під декомунізацію, продовжуватиметься.
Щоб не було суперечок і непорозумінь, дехто підкидає думку, чи не краще назвати вулиці, як, приміром, у Сполучених Штатах: перша авеню, друга, третя і т.д.
Є й такі думки:
— Аби від перейменування поліпшилось життя.
— Повірте, від цього теж життя поліпшиться. І якби 25 років тому ми діяли рішучіше — і в зміні назви вулиць, і в багато чому іншому, такої ситуації в Україні не було б. А то в нас усе не на часі, а потім пожинаємо результати нерішучості. Якщо перейменовуватимуться вулиці, тут велике завдання для преси, потрібно донести людям інформацію про тих, на честь кого ми їх називаємо.
Як кажуть, у кожного своя правда, проте у кожному висловлюванні є раціональне зерно, і якщо його висмикнути і об’єднати, то дійдемо до істини, хоча це, як бачимо, нелегко, однак закон треба виконувати.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.
