Як втричі зекономити на пальному — добре знає Василь Петрович Лашевич із Климентіївки Баранівського району. В нього ось уже півроку відпрацював старенький, ще 1972 року, ВАЗ-2102, перероблений у диво-машину, яку не потрібно заправляти ні бензином, і навіть не газом, а звичайним, власноруч зробленим, деревним вугіллям. Його на 100 кілометрів знадобиться всього мішечок, а якщо такого не знайдеться, то можна і пластик укинути, і шкаралупи горіхів, тобто те, що знайдеться під рукою і що здатне горіти.
Чоловік зізнається, що коли тільки зайнявся переоблаштуванням свого авто, то на нього знайомі подивлялися з посмішкою, мовляв, от витівник, знову щось вигадав. А коли за півтора місяці він уперше виїхав із подвір’я і став роз’їжджати селом та випробовувати власний оновлений автомобіль, то ті самі скептики в чергу ставали, щоб роздивитися принцип роботи, а дехто навіть трубу для диму шукав. Ще й дивувалися — невже нема, напевно, десь таки сховав, адже як таке може бути? Деревне вугілля машина пожирає, а диму не випускає? І ось, уже за півтора роки, його машина-трудівниця, як дід Василь сам її називає, встигла не один раз з’їздити і в Новоград, і в Житомир, і в Бердичів. І скрізь для всіх таке авто вдивовижу, навіть, коли поліція зупиняє на дорозі і бачить такий агрегат, то тільки з посмішкою бажає винахіднику щасливої дороги!
Коли ж ми завітали до Василя Петровича у село Климентіївку, то він якраз порався коло худоби. Зачувши, що на його подвір’ї журналісти, та ще із фотоапаратами, трошки розгублюється, але дуже швидко збирається з думками і починає нам розповідати та показувати свій автомобіль, який стоїть тут-таки в дворі. А тим часом просить у дружини принести йому шапку, адже фотографувати будуть.
Демонструє Василь Петрович свій автомобіль та розповідає про принцип роботи з таким вогником в очах, який зараз дуже рідко у кого можна побачити. Видно, що він любить ставити собі мету і досягати її, любить свою справу, любить працювати зварювальником, і хоча вже й здоров’я не те що раніше, але завзяття до справ не поменшало. Пояснює, що можна було б зробити й автомобіль на дровах, але при згоранні їх виділяється багато пари, яка потрапляє в газ, на якому працює двигун, і розбавляє його. Окрім того, довелося б ставити додаткові фільтри, а для цього ще потрібне місце в багажнику. Тому краще використовувати деревне вугілля, яке він випалює сам. Але й тут нічого не робиться даремно, поки готується вугілля в бочці, на ній зверху в каструлі вариться їжа для худоби, якої в цьому господарстві чималенько.
Василь Петрович показує нам і в багажнику, і під машиною цілі системи, детально розповідає, де газ охолоджується, де очищується, проходячи через фільтри, а потім подається в карбюратор.
— Двигун утягує газ, як цигарку викурює, — пояснює, посміхаючись, чоловік, хоча сам веде виключно здоровий спосіб життя, — і от на ньому машина й працює. Потужність, звичайно, менша, ніж на бензині. Їде автомобіль від 60 до 90 км/год. Економія на пальному колосальна! Я вдень проїжджав до 100 км, тому за 2 тижні зекономив до 3 тисяч гривень.
Тут у розмову втручається сусід, який уже встигн побачити, що у Петровича щось відбувається на подвір’ї і, швиденько одягнувши шапку-вушанку та кожуха, поспішив і собі додати декілька слів.
Тим часом Василь Петрович продовжує нам демонструвати свій автомобіль. Виявляється, бензин йому потрібний, але тільки для того, щоб заводити автомобіль та трішки його прогріти, але зовсім мало! Адже потім двигун переходить на газ, і все — поїхали! Їздив Василь Петрович уже і в Бердичів, і в Житомир, але є одна невеличка незручність — через кожних 30 км потрібно зупинятися та підсипати вугілля, чистити фільтр, але ж якщо порівнювати такі невеликі незручності з колосальною економією, то власник авто звісно що у виграші! А його машина-трудівниця чи не щодня перевозить вантажі, бо у господарстві техніка завжди потрібна.
— Вона в мене не для розкоші, — посміхається Василь Петрович, — а для господарства. Возить і картоплю, і метал, і котли. Усе, що мені потрібно. Звичайно, ідея не моя, я підглянув її в Інтернеті, але от підлаштовував під свій автомобіль сам. Півтора місяці проводив випробування, адже система тут не проста. З вуглекислого газу, який виділяється при згорянні, при великій температурі і при нестачі кисню з формули СО2 вигорає одна молекула кисню і виходить СО, чадний газ або він ще називається газген, який горючий, як пропан, і на ньому й їде машина. Ідею я запозичив, але зробити так, щоб усе запрацювало, це зовсім інша справа. Уперше, коли я завів автомобіль, і він запрацював — це було таке захоплення! — розповідає нам чоловік і при цьому імпульсивно розмахує руками. Складається враження, що в цей момент він переживає ті самі емоції, про які говорить. — Коли вперше виїхав, у всіх було одне питання, як же вона може їхати на дровах, де я трубу сховав, через яку дим виходить. А в дворі була черга з охочих подивитися. Навіть зараз, коли їду в Баранівку на заправку взяти трошки бензину, адже він потрібний, щоб завести автомобіль, то хлопці, які там працюють, знають і вже всім клієнтам, які в той момент є, починають показувати і розповідати, хизуючись — а ви таке бачили? Замовлень мені посипалось безліч, але я пояснюю, що тут не так усе просто. Чесно скажу, я навіть сам не сподівався, що все вийде. Але мені ж удалося!
Василь Петрович за освітою механік, за роки своєї роботи мав можливість створювати багато різних конструкцій, 25 років пропрацював зварювальником. Він переконує, що завжди любив свою роботу і віддавався на повну. А цей автомобіль — ще одна його ідея, якою він жив, адже чоловік переконаний, що не цікаво жити просто так. Має бути ціль, ідея, мрія, яку хочеться втілювати в життя. Прокинатися в 3 години ночі й обдумувати свої подальші дії, вигадувати нові варіанти розв’язання посталого питання.
— Зараз люди ходять на зимову рибалку і радіють, а мене й під автоматом на той лід не заженеш, але я люблю конструювати, просиджувати годинами в своєму гаражі. У мене завжди багато ідей. Наприклад, я зробив собі потужний піскоструй, за три дні вигадав, як можна при одному натиску кнопки перевернути автомобіль у зручну для мене позицію, щоб не тягати його вручну. Якби в мене вдома був Інтернет, а так доводиться їздити до зятя в Острожок, то я б годинами сидів за комп’ютером, адже це така колосальна кількість інформації, яку можна отримати одним натиском на клавішу. І я не розумію тих людей, які грають у карти чи тими віртуальними танками їздять. Ви мене вибачте, але це щонайменше нерозумно! Грати в ігри, коли для тебе весь світ відкритий. Натискаєш — і тобі показує, як це зроблено, як працює. Душа загоряється натхненням від таких можливостей.
Як доказ безкінечної кількості ідей, — двері в гараж. На них зображені креслення саморобного котла, на якого вже є чималенько замовлень, а поряд лежать необхідні матеріали. Цей котел може «пожирати» все: від звичайнісінької стружки до метрових дров, усе залежить від замовлення і розміру. Ціна такого диво-котла хоч і не маленька, але люди вже встигли оцінити, тож від клієнтів нема відбою. Адже Василь Петрович пристосував котла і для господарських потреб: поки цей котел гріє хату, то й може декілька баняків із харчами свиням приготувати, а на ніч можна каструлю з водою поставити, і на ранок уже буде нагріта водичка і для худоби, і для господарів. Звісно, можна нагріти і бойлером на електриці, і на газ поставити, також швидко і зручно, але за те потрібно платити, а тут безкоштовно і не менш швидко — одним махом можна зробити декілька справ. А ще господині можуть і смачний обід чи вечерю на такому котлі приготувати. Саме за цим заняттям ми і застали дружину нашого винахідника, вона якраз стояла на кухні й використовувала котла в ролі плити. Саме вона завжди поряд і у всьому підтримує свого чоловіка.
— У нас, якщо щось вигадується нове, то обов’язково розбирається своє, це все перероблюється, конструюється, випробовується, а потім уже він може таке зробити і сусідам, — долучається до розмови дружина. — Ми вже звикли до купи його ідей, головне, що все тільки з користю для господарства.
Дійсно, котел змайстрований управно. Вразило те, наскільки вміло, компактно й акуратно все зроблено, продумано. Від котла Василя Петровича значно більший коефіцієнт корисної дії, ніж від купованих, де тепло виходить напряму, а тут зроблені, як у грубі, ніби димоходи, тож можна засипати паливо у топку і 12 годин навіть не заглядати до котла, а в хаті буде тепло та комфортно.
І подібних ідей у Василя Петровича безліч, є й безкінечне бажання втілювати їх у життя, тож щиро бажаємо йому успіхів!
Тетяна ЛУКАЩУК
Фото Віктора ТИМОЩУКА
Джерело: chasplus.info
