У селі Гадзинка на Житомирщині збереглася одна з найменш досліджених сакральних споруд регіону — церква Святого Михайла. Попри свою архітектурну й історичну цінність, храм залишається маловідомим як для науковців, так і для широкого загалу. Водночас він є важливою частиною культурного ландшафту Полісся.

Село з глибоким історичним корінням

Гадзинка вирізняється не лише незвичною назвою, а й давньою історією. Перші письмові згадки про село датуються 1605 роком, що дає підстави припускати: сакральні споруди тут могли існувати ще в ранньомодерний період. Саме тому дослідники не виключають, що церква Святого Михайла може бути старшою, ніж прийнято вважати сьогодні.

Остаточно встановити вік храму могла б лише наукова експертиза — зокрема радіовуглецевий аналіз дерев’яних конструкцій, однак таких досліджень наразі не проводили.

Інтер’єр, що зберігає тишу століть

Внутрішній простір церкви створює відчуття занурення в іншу епоху. Низькі склепіння, вбудовані дерев’яні ригелі з тонким різьбленням, стримане освітлення — усе це формує камерну, майже домашню атмосферу. Інтер’єр не справляє враження монументальності, натомість підкреслює інтимність і зосередженість молитви.

Окрему увагу привертають ікони, які органічно вписані в простір храму й підсилюють відчуття безперервності традиції. Тут немає надмірного декору — лише те, що працює на тишу, зосередження і пам’ять.

Храм, який бережуть

Церква Святого Михайла — приклад того, як місцева громада може дбати про свою спадщину без радикальних втручань. Жителі Гадзинки підтримують храм у належному стані, усвідомлюючи його цінність не лише як культової споруди, а і як історичного об’єкта.

Ключове завдання на майбутнє — зберегти первісний вигляд церкви, уникаючи реконструкцій, які можуть спотворити її автентичність. Для таких пам’яток саме стримане збереження часто є найкращою формою охорони.

Чому про Гадзинку варто говорити більше

На тлі відомих туристичних маршрутів Житомирщини церква Святого Михайла в Гадзинці залишається поза фокусом публічної уваги. Водночас вона є важливим прикладом локальної сакральної архітектури Полісся, що формувалася не для показу, а для громади.

Такі місця не кричать про себе, але саме вони складають справжню тканину регіональної історії — тиху, глибоку й часто недооцінену.
Фото: Роман Маленков, Сергій Щербій