Поліський рибалка та автор YouTube-каналу Юрій Невмержицький поділився новим відео, яке вже привернуло увагу любителів риболовлі. Новий випуск під назвою «Болото міліє — риба дуріє. Такого кльову не пам'ятаю навіть у дитинстві» присвячений літній риболовлі на одному з боліт басейну річки Уж.

Юрій Невмержицький — добре відомий серед рибалок Полісся. Сам він розповідає, що захопився риболовлею ще у п'ятирічному віці. Живучи на Поліссі, він досліджує найрізноманітніші водойми регіону — від річок і кар'єрів до торф'яних озер та віддалених боліт, де природа збереглася майже у первозданному вигляді.

Саме на таке болото автор і завітав цього разу. Зізнається, що добряче скучив — не був тут щонайменше з місяць. Погода стояла спекотна, і водойма помітно змінилася: береги обміліли, вода відійшла, а очерет розрісся так, що стати ніде. Тож першим ділом Юрій узявся до роботи — своїм похідним ножем розчистив прибережні хащі, аби звільнити місце для рибалки.

Ще з берега рибалка звернув увагу на головну особливість цього дня: риба покинула зарослі краї й зібралася на чистій воді, ближче до центру болота. Через обміління вона буквально скупчилася, і карасики раз у раз ганяли по поверхні. «Води мало — риба вийшла з заплав, зараз кучкується», — пояснює автор, додаючи, що в такій ситуації є непоганий шанс натрапити й на гідний трофей.

Кльов справді виявився шаленим. Юрій ловив на махову вудку, тримав напоготові фідер і болонку, пробував гачки різних розмірів. У хід ішли черв'як, опариш і тісто, а для прикормки рибалка привіз цілий «гостинець» — спеціальну суміш, солодкий бісквіт і навіть трохи домашнього хліба, який уже почав цвісти. Хліб він, за старою дитячою звичкою, розкидав по поверхні води, щоб карась збирався зверху.

Карась клював майже на кожному закиданні — та здебільшого дрібний. «Стандартний карась для цього болота — трохи більший за середній палець із хвостом», — усміхається автор. Спробувавши всі наживки, він дійшов висновку, що різниці немає жодної: що черв'як, що опариш, що тісто — риба хапає все однаково жадібно. Аби пробитися крізь дрібноту до кращого екземпляра, доводилося ставити «балабухи» тіста, як на річці.

Окремою пригодою стали п'явки, яких на болоті виявилося справжнє море — великі, «конські». Вони чіплялися на гачок, об'їдали черв'яка й не давали спокійно тримати рибу, тож частину улову довелося відпускати одразу. Траплялася й болотянка — Юрій нагадав її правильну назву, мересниця озерна. А справжньою родзинкою випуску стала спіймана «імператорська» болотянка неабиякого як для цього виду розміру — рибалка жартома назвав її трофеєм, згадавши, що вид занесено до Червоної книги, і дбайливо відпустив.

Наприкінці Юрій поділився ґрунтовними спостереженнями про долю поліських боліт. На його думку, риби тут настільки багато, що болото буквально перенаселене — і саме тому весь карась дрібний: йому просто не вистачає корму, щоб вирости. Автор відреагував і на поширену пораду глядачів запустити у водойму щуку: він вважає це поганою ідеєю, адже хижак швидко виб'є всього карася.Так само не годиться, за його словами, і ротан, який зрештою залишиться у болоті сам-один.

Власне бачення рибалка має інше й куди дбайливіше: якби болото обміліло хоча б наполовину, зайву дрібноту можна було б вибрати й переселити у сусідні «безживні» водойми, де карась колись водився, але зник через пересихання чи ротанів. Такий підхід, переконаний Юрій, дав би рибі шанс вирости, а знелюднілим болотам — ожити.

Не забув автор і про сезонні перспективи. Він нагадує, що місцеві діди здавна ходили на болота двічі — навесні, доки не піднялася вся рослинність, та восени, коли карась нагулює жир. Тож якщо восени підуть дощі й рівень води підніметься, у жовтні-листопаді тут цілком реально натрапити на значно більшого карася. Головне, наголошує рибалка, — берегти такі водойми, бо саме вони залишаються унікальними, майже первозданними куточками Полісся.