20 серпня Василь Мурга міг би святкувати день народження. Та замість привітань цього дня — біль від непоправної втрати.

Солдат із Малина зник безвісти на Курщині у листопаді 2024 року, у 27 років. Майже два роки його рідні жили між надією і страхом, чекаючи бодай якоїсь звістки. Лише в червні 2026-го, після проведення необхідних експертиз, громада отримала офіційне підтвердження загибелі Василя.

Тепер його день народження — це день пам'яті про захисника, який мав би жити, повертатися додому, будувати плани й сьогодні святкувати свої 29.

«Мої дівчатка»

Василь був найстаршою дитиною в родині, родом із Нових Вороб'їв, згодом сім'я перебралася до Малина, де він навчався у школі № 3. Здобув фах маляра-штукатура в Київському коледжі будівництва і архітектури, працював у будівельній галузі у Вишневому — товариші знали його як людину працьовиту, відповідальну і по-справжньому талановиту в своїй справі.

У серпні 2018 року Василь одружився з Надією. Молода родина придбала половину будинку і мріяла облаштувати власне житло. Коли народилася донька Поліна, у батька з нею одразу склався особливий зв'язок — на пологах Василь тримав дружину за руку від початку до кінця і сам першим узяв доньку на руки. Своїх дівчат він так і називав — «мої дівчатка».

Курщина

До повномасштабного вторгнення Василь не мав бойового досвіду, але одразу після 24 лютого поновив свої дані у військкоматі. Повістку отримав у травні 2024 року. Після підготовки його направили до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, де він став командиром 4-го аеромобільного відділення. Служив спочатку на Донеччині, потім — на Сумському напрямку, звідки підрозділ готувався до операції на Курщині. У боях відбивав ворожі штурми й виносив поранених побратимів із поля бою.

20 листопада 2024 року Надія розмовляла з командиром, який запевняв, що ситуація контрольована — хоча зв'язку з чоловіком тоді вже не було дев'ять днів. Невдовзі почалися особливо сильні обстріли. 23 листопада, виконуючи бойове завдання поблизу Мартинівки Суджанського району, Василь вийшов на позицію, після чого зв'язок із ним обірвався назавжди. Того самого дня, за словами Надії, донька Поліна ні з того ні з сього почала малювати малюнки з татом — ніби відчувала щось наперед.

Два роки невідомості

25 листопада родина отримала офіційне повідомлення: Василь зник безвісти. Почалися місяці, які важко описати словами. Надія перейшла до активних пошуків — писала в соцмережі, зверталася до побратимів, до Червоного Хреста, до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, їздила на акції в Києві. Чула гіркі, недомовлені чутки, але офіційного підтвердження довго не було.

19 жовтня 2025 року в Малині відкрили Алею надії, де Надія з донькою брали участь у заходах на підтримку родин зниклих безвісти. Поліна тим часом пішла у перший клас. За словами матері, донька і досі бачить тата уві сні — він її обіймає, каже, що завжди буде поруч.

На початку червня 2026 року, після експертиз, загибель Василя Мурги підтвердили офіційно. 13 червня 2026 року його поховали на Алеї Героїв нового міського кладовища.

Вічна пам'ять Василю Миколайовичу Мурзі.