Коростенський район — від древлянської землі до сьогодення

Коли говорять про Коростенщину, часто мають на увазі дві різні речі. Історична Коростенщина — це околиці Коростеня, серце давньої Древлянської землі. Сучасний Коростенський район значно більший: його утворили під час реформи 2020 року, об'єднавши землі семи колишніх районів. Сьогодні це величезна поліська територія від кордону з Білоруссю до околиць Малина.

Герб та симвоілка

Герб Коростенського району Житомирської області — офіційний символ району, затверджений рішенням районної ради. Автор герба — геральдист Андрій Ґречило. На синьому щиті зображені срібний хрест, козацькі шаблі та булава, золотий пшеничний сніп, сосна і три золоті квадрати. Композицію доповнюють вінок із дубових гілок, пшеничних колосків та льону і золота районна корона. Символи герба відображають історію Коростенщини, її козацькі традиції, сільське господарство, ліси та природні багатства.

Коростенський район у цифрах

За даними порталу «Децентралізація», площа району становить 11 072,8 км², до нього входять 13 територіальних громад і 529 населених пунктів, а адміністративний центр — місто Коростень. Коростенський район є найбільшим за площею в Україні, і його територія більша, ніж увесь Ліван.

Населення району портал досі вказує на рівні 258 935 осіб, проте це дані 2020 року. Після початку повномасштабної війни офіційного перепису не було, тож реальна кількість мешканців може відрізнятися.

У районі чотири міста: Коростень, Малин, Овруч та Олевськ.

Де розташований район

Коростенський район займає північ Житомирської області й повністю лежить у межах Полісся. На півночі він виходить до державного кордону з Білоруссю, на заході межує з Рівненщиною, на сході — з Київщиною, а на півдні — з Житомирським і Звягельським районами.

Це край лісів, боліт і гранітних виходів. Територією району течуть Уж, Уборть, Норинь, Словечна, Ірша, Жерев та десятки менших річок.

13 громад Коростенщини

До району входять Коростенська, Малинська, Овруцька, Олевська міські громади, Іршанська, Лугинська, Народицька, Чоповицька селищні та Білокоровицька, Гладковицька, Горщиківська, Словечанська, Ушомирська сільські громади. Раніше ці землі належали до Коростенського, Олевського, Овруцького, Хорошівського, Лугинського, Народицького та Малинського районів, ліквідованих тією ж постановою.

Громади дуже різні за розміром. Найбільша за площею — Олевська: понад 2 144 км² і 57 населених пунктів. Найбільше сіл в Овруцькій громаді — 91. Малинська громада налічує 77 населених пунктів, Народицька — 65 на площі 1 275 км², а Словечанська займає понад 1 315 км². Найменша за площею — Білокоровицька, до якої входять лише три населені пункти.

Земля древлян

Історія Коростенщини починається задовго до Київської Русі. Літописний Іскоростень був центром древлян: у 945 році вони повстали проти київського князя Ігоря, а в 946 році місто спалила княгиня Ольга. Після монголо-татарської навали місцевість спустіла й заросла лісом, тож довгий час її називали Древлянкою.

Древлянське минуле має не лише Коростень. Малинське городище виникло у VI–VII століттях як укріплене поселення, у VIII–X століттях було одним із найдавніших «градів» літописних древлян, а у XVI–XVIII століттях на його місці стояв дерев'яний замок. Овруч уперше згадується під 977 роком: тоді через ворожнечу з братом Ярополк пішов війною на князя Олега, який володів містом.

Від середньовіччя до залізниці

Після литовського періоду Іскоростень опинився в складі Речі Посполитої, а згодом Російської імперії. Магдебурзьке право місто отримало в 1589 році від короля Сигізмунда ІІІ, а документальне підтвердження скріплене печаткою та підписом 21 травня 1598 року. Олевськ отримав Магдебурзьке право у 1641 році.

Справжній поворот у долі Коростеня дала залізниця. Місто як сучасне поселення виросло зі станції на магістралі Київ — Ковель, рух якою розпочався 1902 року. Після будівництва у 1914 році ліній Житомир — Коростень та Овруч — Шепетівка станція стала потужним залізничним вузлом, хоча саме поселення ще залишалося невеликим містечком Іскоростень. Назву Коростень воно отримало в 1917 році, а статус міста — у 1926-му.

Коростень і Українська Народна Республіка

Мало хто знає, що Коростень причетний до появи сучасного державного герба. 12 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради в Коростені ухвалили закони про запровадження в УНР григоріанського календаря та затвердили гербом держави Тризуб. На пероні залізничного вокзалу нині стоїть пам'ятний знак, який місцева влада називає єдиним пам'ятником Тризубу в Україні.

У роки Української революції Коростень як стратегічний вузол десятки разів переходив із рук у руки: за нього воювали більшовики, армія УНР, польські та німецькі війська.

Чотири міста району

Коростень — древлянська столиця й залізничне серце регіону. Місто стоїть на річці Уж за 87 км на північ від Житомира. Його головна окраса — Древлянський парк по обох берегах Ужа з древлянським городищем і природними скельними виходами.

Овруч — один із найдавніших міст Полісся. Його головна пам'ятка — Василівська церква. Кам'яний храм на місці дерев'яного збудував князь Рюрик Ростиславич у 1190 році, а на початку XX століття архітектор Олексій Щусєв відтворив його, по цеглинці збираючи вцілілі фрагменти стін.

Олевськ відомий Свято-Миколаївською церквою 1596 року. Вона зводилася як храм оборонного типу, з двометровими стінами та вузькими вікнами-бійницями, і вважається однією з найкраще збережених споруд XVI століття в Україні.

Малин — місто на Ірші, пов'язане з древлянським князем Малом, паперовим виробництвом і родиною мандрівника Миклухо-Маклая. У Гамарні біля Малина збереглася його родова садиба, де нині працює лісотехнічний коледж і музей.

Що подивитися на Коростенщині

У Коростені варто побачити Древлянський парк, пам'ятники княгині Ользі та князю Малу, геологічні пам'ятки «Баранячі лоби» та «Ольжині купальні». Окремої уваги заслуговує військово-історичний комплекс «Скеля» — колишній підземний командний пункт Коростенського укріпрайону, збудований у 1930-х роках. Там нині працює музей фортифікації. Також у місті є краєзнавчий музей, де зібрано понад 25 тисяч експонатів, і музей локомотивного депо. А щороку в другу суботу вересня в Коростені проходить фестиваль дерунів.

У Малині й околицях туристів чекають Малинське городище, міський краєзнавчий музей, садиба-музей Миклухо-Маклая, а також підводний музей скульптур у затопленому кар'єрі «Калюжа». В Олевській громаді розташоване Кам'яне село у Рудні-Замисловицькій — місце, де велетенські валуни лежать просто серед садиб. В Овручі, окрім Василівської церкви, варто заїхати на Словечансько-Овруцький кряж.

Ліси, річки й водойми

Коростенщина — один із найлісистіших куточків України. Соснові бори, мішані ліси й болота тут чергуються з річковими долинами, тому район здавна приваблює грибників, збирачів ягід і рибалок. Чорниці, журавлина, брусниця та гриби для багатьох поліських родин досі є частиною сезонного заробітку.

Річки тут переважно невеликі, але мальовничі. Уж у Коростені нагадує гірську річку: вона пробивається крізь гранітні валуни в каньйоні під тридцятиметровою кручею. Для відпочинку на воді популярні затоплені гранітні кар'єри біля Малина, річки Уборть, Норинь та Ірша, а також численні ставки.

Під час воєнного стану в прикордонних громадах діють обмеження на відвідування лісів, тож перед поїздкою варто уточнювати правила у місцевої влади.

Заповідники і Словечансько-Овруцький кряж

Поліський природний заповідник площею 20 104 га охороняється з 1968 року. Тут мешкають лось, рись, бородата сова та живородна ящірка.

Древлянський заповідник створили наприкінці 2009 року на південь і схід від Народичів, уздовж річки Уж. Його територія охоплює ліси, сильно забруднені після Чорнобиля, тобто колишні зони безумовного відселення.

Словечансько-Овруцький кряж науковці вважають геологічним феноменом, залишком давніх гірських відрогів. Тут є родовище рідкісного пірофіліту, з якого древляни виготовляли прикраси. Висота кряжа перевищує 320 метрів, а поблизу Збраньок трапляються поклади червоної яшми. Дослідник Павло Тутковський порівнював це місце в мініатюрі з Єллоустоунським парком.

Коростенщина після Чорнобиля

Аварія 1986 року змінила життя цілих громад району. Коростень потрапив до зони гарантованого добровільного відселення. Найбільше постраждала Народиччина: частину сіл відселили, а на найбільш забруднених землях згодом створили заповідник «Древлянський».

Водночас забруднення розподілене нерівномірно. Більшість населених пунктів району живуть звичайним життям, а обмеження стосуються конкретних територій.

Коростенщина у 2022 році

Війна прийшла сюди в перший день вторгнення. Під російською окупацією опинилися шість сіл Народицької громади. За словами очільника Народицької селищної військової адміністрації, окупанти захопили Радчу, Стару й Нову Радчу, Грезлю та Давидки й утримували їх до 4 квітня. Російські військові також перебували в Ровбі, Тичкові та Вільховій, а Рубежівка була окупована 2–3 дні.

Радча, найпівнічніше село біля кордону з Білоруссю, стала першим населеним пунктом Житомирщини, який захопив ворог. Артилерією та ракетами в цих селах зруйнували понад 200 житлових будинків і господарських будівель. Ракетний удар пошкодив у В'язівці півторастолітню церкву Різдва Богородиці, пам'ятку архітектури національного значення, а в заповіднику «Древлянський» окупанти спалили 600-річний дуб.

3 квітня бійці батальйону тероборони провели зачистку Грезлі та Радчі, і Коростенський район було повністю звільнено.

Чим живе район сьогодні

Економіка Коростенщини тримається на залізниці, лісі та надрах. Коростень залишається одним із найважливіших залізничних вузлів країни. Коростенський червоний граніт відомий далеко за межами області: з нього, зокрема, збудували залізничний вокзал у Києві. У Малині працюють паперова фабрика та єдина в Україні фабрика банкнотного паперу.

В Іршанську діє гірничо-збагачувальний комбінат, один з основних постачальників титанової сировини для України, що нині входить до державної Об'єднаної гірничо-хімічної компанії. Поряд із промисловістю важливими залишаються лісове й аграрне господарство, а також туризм, який попри війну поступово відроджується.